Справедливість важливіша законності. Що спільного у бунті в Броварах та поліцейському страйку в Монреалі

Поліція одного міста влаштовує страйк через погані умови праці. Копи виходять на марш протесту перед мерією і вимагають підвищення зарплати, соціальних гарантій і всього того, чого в більшості випадків вимагають ті, кого самі поліцейські зазвичай розганяють.

Миттєво по центру міста прокочується хвиля мародерства. Магазини і банки починають грабувати прямо з коліс: викрадають автомобіль, щоб украсти кілька карнавальних масок, а через два квартали, надівши ті самі маски, грабують вже банк.

Випадкові перехожі починають бити вітрини і крадуть виставкові зразки товарів. Більш сміливіі заходять в магазини і перебирають, що забрати з собою, а що залишити. До мародерства приєднуються і співробітники магазинів, які зазнали пограбувань, - хаос все спише.

Кульмінацією стає протистояння транспортників. У центрі міста таксисти і водії місцевого автобусного перевізника влаштовують бандитські розбірки і перестрілку за право перевозити пасажирів з аеропорту. Таксисти закидають автопарк пляшками із запальною сумішшю, а коли охорона починає відстрілюватися, підпалюють один з автобусів компанії та заганяють його як таран у ворота. Середньовічні правила взяття фортець не змінилися за минулі століття, і якщо ворог не здається, його знищують. Син власника автокомпанії разом з охоронцями лізе на дах і відкриває стрілянину. Один з нападників був убитий. Палії відходять для перегрупування сил, захисники спускаються з даху для перезарядки пістолетів.

Як вважаєте, в якому місті світу відбулася ця вакханалія? Це не Венесуела, не Бангладеш і не Україна. Це Канада. Монреаль. 1969 р.

Чому виникла така ситуація? Що стало причиною такої поведінки? Розглянемо шари платформи конфлікту.

Перший шар - монополісти

Компанія Murray Hill Limousine Service була монополістом у питанні транспортних перевезень. Тільки вона мала право обслуговувати найприбутковіший маршрут міста - аеропорт - центр. Такими були умови угоди між владою Монреаля і компанією.

Будь-який інший перевізник міг, звичайно, забрати пасажира з аеропорту, але для цього останньому потрібно було пройти з валізами чималу відстань від будівлі аеропорту до траси. Користуватися автостоянкою або паркуванням перевізники не мали права.

Та ж картина виникала при спробі привезти пасажира з міста в аеропорт. Привезти можна, але не можна висадити. Хіба що за півкілометра до входу, щоб потім пасажир чвалав із валізами в термінал під дощем або на сонці.

Murray Hill монополізували перевезення на абсолютно законних, але абсолютно несправедливих підставах. Іншим учасникам ринку автотранспортних послуг було відмовлено у праві на перевезення з причини турботи про пасажирів: мовляв, дрібні перевізники не зможуть забезпечити належний рівень комфорту і безпеки.

При цьому клієнти Murray Hill не переплачували за проїзд - у договорі з міською владою було чітко зазначено, що вартість поїздки буде економічно обґрунтованою і зобов'язана регулярно переглядатися в залежності від ринкових умов. Клієнти Murray Hill не страждали від низького рівня якості послуг за цим стежили відповідні контролюючі органи.

Так що шкоди не було завдано ні гаманцям пасажирів, ні їх безпеці. Клієнти взагалі були виведені за дужки можливого конфлікту. Збиток був нанесений по праву рівних можливостей. Постраждали не пасажири, а конкуренти.

Загалом, назрівав бунт.

Другий шар - правоохоронці

Довгі роки соціальна напруженість у суспільстві наростала, а умови роботи поліції погіршувалися. Колись поліцейські користувалися небаченою довірою та безліччю соціальних привілеїв, до того ж післявоєнна Канада не скупилася на зарплати своїм правоохоронцям.

Але виросло нове покоління, виховане в зовсім інших традиціях. На арену вийшли бебі-бумери зі своїми сексуальними революціями, ідеями пацифізму та іншими ліберальними штуками. І в поліції почалися проблеми: повага до них зникла, а методи роботи стали викликати осуд і критику. Один за одним почалися скандали, пов'язані з перевищенням повноважень, то з підозріло високими доходами. Та й у цілому з заробітною платнею все було не дуже: ціни росли, зарплати падали.

У свій час патріархальний уклад і низька внутрішня міграція робили Канаду раєм для поліцейського. Всі люди, що живуть в одному районі, прекрасно знали один одного. Якщо з'являвся чужинець, то про це негайно повідомлялося в поліцейське управління. Для проведення розслідування поліцейському достатньо було зателефонувати парі-трійці знайомих городян, і вже було зрозуміло, хто що вкрав, кому здав і який отримав штраф від окружного судді. Нові часи руйнували цю систему на корені. Люди активно переїжджали з передмість у міста і назад, міняли роботу або взагалі роками жили на допомогу, відмовлялися не лише від спілкування з поліцейськими, але і просто зовсім не цікавились тим, що відбувається навколо.

Муніципальна влада всі соціальні проблеми намагалася вирішувати виключно каральними методами - затикаючи авторитетом і здоров'ям поліцейських свої прорахунки в соціальній політиці.

Загалом, назрівав бунт.

Третій шар. Протест - наше все

Кінець шістдесятих ознаменувався масовими протестами. Акції проходили скрізь.

Протести студентів Колумбійського університету в США, студентів в Югославії, масові виступи в Празі, трирічні заворушення в Стокгольмі. Горіли машини в Парижі і Кінгстоні. Студентські заворушення пройшли в Італії та Західному Берліні. Були масові жертви після придушення студентських бунтів у Мексиці і невідомо скільки десятків посаджених дисидентів в Москві. Захоплення студентського будинку у Фінляндії та молодіжні протести в Польщі.

Протести проходили проти всього. У США бунтували проти війни у В'єтнамі і проти расизму. У Польщі, Чехословаччині та Югославії - проти радянської загрози. У Москві - проти втручання у внутрішні справи інших країн. У Кінгстоні протестували проти заборони одному з викладачів повернутися викладати до себе на батьківщину. В Італії вимагали зупинити університетську реформу. У Швеції хвилювалися з приводу засилля ультраправих.

Це був час нових лівих ідей. І це час вимагав силового прояву.

Бунт став основною формою вияву протесту. Він став трендом останнього десятиліття, модою і стилем життя. Якщо ти студент і не бунтар, то ти не студент. Якщо ти бунтар, але не перебуваєш у молодіжній організації, - ти не бунтар. Якщо ти перебуваєш в організації, але жодного разу не потрапляв у камеру за свої переконання та вчинки, - ти живеш даремно. Ідея загального бунту була тотальною і впливала на всіх.

Загалом, назрівав бунт.

Монреаль-1969

Поліцейський страйк в канадському Монреалі став не причиною заворушень, а тригером, що запустив їх. Для них міг бути й інший привід, але масовий невихід на роботу копів запустив ланцюгову реакцію. Сотні затриманих, десятки поранених і постраждалих, один загиблий, мільйонні збитки для приватного бізнесу і для міського бюджету.

Проте Канада, на відміну від Мексики, не стала топити бунт у крові.

У найкоротші терміни Національні збори Квебеку, будучи вищим законодавчим органом провінції, оголосили про введення надзвичайного стану. Поліцейські були змушені закінчити страйк і приступити до виконання своїх обов'язків. Це нікому не сподобалося: ні протесту, ні бандитам, ні поліцейським. Це не сподобалося і самим депутатам Національних зборів, так як загрожувало позначитися на їх рейтингу. Але коли в місті йдуть перестрілки, нормальним людям не до рейтингів.

Наступним кроком після придушення бунту став розгляд договору з приводу транспортного сервісу з компанією Murray Hill. Монополію зруйнували - всі бажаючі компанії при наявності ліцензій на перевезення і відповідно зазначеним санітарним, сервісним та іншим нормам могли здійснювати перевезення в аеропорт.

Через три місяці в Монреалі провели муніципальну реформу управління - ризикувати, чекаючи нових протестів, ніхто не став. Деякі чиновники втратили роботу, деякі - посади. Багато пішли на пониження. Деякі пройшли переатестацію. Місто отримало новий, більш адекватний механізм прийняття рішень у питаннях міського управління.

Подібні кейси показують наступні важливі для розуміння моменти.

По-перше, будь-який народ здатний на хаос. Бунт і бандитизм не мають генетичної, расової, соціальної або ментальної приналежності. Ми не гірше, не краще і взагалі нічим не відрізняємося від вихованих британців, ні від імпульсивних італійців, ні від спокійних гонконгців. Коли умови складаються в схему, яка передбачає бунт, люди виходять на протести.

По-друге, монополія, навіть стиснена рамками соціального та економічного контролю, залишається токсичною. Вона здатна спровокувати або посилити соціальний вибух, навіть будучи повністю контрольованою з боку держави або суспільства. Не має значення, витягує монополія надприбутки або тримається в рамках дозволеного - вона сама по собі є підривним елементом системи.

По-третє, справедливість важливіша законності. Вона у пріоритеті. І якщо закон не дозволяє відновити справедливість, то справедливість шукає можливість проявитися. І бунт у даному випадку - найпростіша форма реалізації цього пошуку.

По-четверте, якщо держава не здатна отримувати уроки та проводити системні (саме системні, а не рефлекторні) реформи, то бунт набуває шанс перерости у щось альтернативне прогнилій державній системі. І навряд чи ця альтернатива буде соціально корисною.

При чому тут Бровари? За великим рахунком Бровари - це випадковість, а бунт - системність. Тому працювати потрібно на рівні системного управління. І абсолютно не важливо, в якому місті України мафіозні структури готові пустити кров. Важливо, що держава здатна змінити самі умови виникнення бунту.