В Москву! Куди їдуть вчитися українці
Такі дані дослідження, проведеного аналітичним центром CEDOS.
За даними центру, в 2016/17 навчальному році у внз за кордоном навчалося 77,4 тис. осіб з українським громадянством. Це приблизно 8% від загальної кількості українських студентів, що навчаються на денних програмах. У дослідженні наведено дані з 41 країни світу. Правда, інформації за 2017/18 навчальний рік поки немає - в деяких країнах доступ до цієї статистики ще закритий.
У будь-якому випадку показові цифри: з 2008 р. кількість українців, які вирішили здобути вищу освіту за кордоном, зросла як мінімум в три рази. У тій же Польщі у 2008/09 навчальному році навчалося трохи менше трьох тисяч українців. Через десять років, в 2018/19 навчальному році, ця цифра наближається до 40 тис.
Найпопулярніші напрямки - Польща, Росія, Німеччина, Канада, Чехія, Італія, США, Іспанія, Австрія, Франція, Словаччина. У цих країнах навчається 90% українців, які отримують вищу освіту за кордоном. Втім, "освітня географія" куди ширше: студенти-українці сьогодні є у вузах Кіпру, Ірландії, Молдови, Сербії і навіть Азербайджану, і Південної Кореї.
Цікаво, що в той час як у більшості країн кількість українських студентів з кожним роком зростає, у деяких воно залишається приблизно однаковим протягом майже десяти років. Приміром, у Франції стабільно навчається 1300-1400 українців, у США - 1500-1700, в Угорщині - 700-800, у Румунії - близько 300. А країна, відносно якої зафіксований найбільший спад, це Швеція - якщо в 2008-му в шведських вузах навчалося 250 українців, то в 2016-му - 131.
Втім, безперечне лідерство довгі роки міцно утримують Польща, Росія та Німеччина. Причому якщо у останньої стабільні показники (близько 8 тис. студентів щорічно), то Польща і Росія постійно нарощують присутність у себе українських студентів. Судячи за даними, зібраними CEDOS, кількість українців, які навчаються у польських вишах, з 2006-го зросла більш, ніж у 10 разів (з 2831 до 37780 осіб), у російських - майже в чотири (з 2771 до 11 360 осіб).
Популярність польських вузів пояснюється просто: проживання в країні не дуже дороге, у багатьох навчальних закладах можна навчатися безкоштовно плюс випускник отримує диплом європейського зразка, а значить, зможе знайти роботу легше, ніж його одноліток з українським дипломом. Навчання в Польщі багато українців сприймають як шлях до Європи: більшість студентів не приховує, що повертатися на батьківщину не збирається.
Втім, експерти відзначають, що наші громадяни часто видають бажане за дійсне. Так, багато українців надходять в приватні вузи, які зацікавлені не стільки в тому, щоб дати студентові якісну освіту, скільки в тому, щоб набрати побільше іноземців і, відповідно, отримати більше грошей. В результаті нерідкі ситуації, коли випускник польського вузу насилу розмовляє по-польськи. Так що про працевлаштування на висококваліфіковану посаду говорити не доводиться.
Але найцікавіше - зростання кількості українців в російських вузах. Як кажуть, війна війною, а обід за розкладом. У 2014-му, коли Росія анексувала Крим і запустила "ихтамнетов" на Донбас, кількість українських студентів у російський вузах зросла удвічі - з 4554 до 9458 людина. За останні три роки потік українських студентів в російські вузи виріс ще: сьогодні там навчається більше 11 тис.
Після початку збройного конфлікту на Донбасі ОРДЛО евакуювали більшість визнаних внз. Так, основний педсостав Донецького національного університету, у свій час входив у п'ятірку найкращих вузів країни, переїхав до Вінниці. Правда, все майно внз залишилося в Донецьку - там продовжує діяти "Донецький національний університет" під керуванням окупантів. Як і всім жителям ОРДЛО, абітурієнтам довелося обирати: чи їхати на схід, на захід або ж залишитися вдома. Причому для вступу до українських внз необхідно було спершу здати ЗНО, яке для мешканців Луганської та Донецької областей організували в сусідніх регіонах.
Частина абітурієнтів Донбасу воліла навчання в українських вузах - для переселенців передбачені спеціальні пільги. Хтось поїхав вчитися в європейські вузи. Прекрасно розуміючи, що "диплому ДНР" - гріш ціна, місцева влада пообіцяли тим, хто залишився: якщо вступите в наші вузи, то на випуску отримаєте одразу два дипломи - місцевий і російський. Правда, на ділі організувати це вийшло не так просто. У 2015-му ректор фейкового ДонНУ Сергій Баришніков заявив, що у вузі готують пакет документів для співпраці з Південним федеральним університетом (Ростов-на-Дону і Таганрог). Мовляв, після завершення навчання випускник автоматом отримає не тільки "корочку" з гербом ДНР, але й диплом з цим двоголовим орлом. Сьогодні студент фейкового ДонНУ, як і інших вузів на окупованих територіях, дійсно може отримати диплом російського зразка, але тільки після того, як здасть у вузі-партнері держіспит і захистить нову дипломну роботу.
Влади окупованих територій кілька років твердили, що Росія у-от визнає видані нею документи, так що з "дипломом ДНР" ніяких проблем при влаштуванні на роботу в РФ не буде. У лютому 2017-го президент РФ Володимир Путін дійсно підписав указ про визнання документів, виданих владою ОРДЛО. Із застереженням: "На період до політичного врегулювання ситуації". Що саме криється за цим формулюванням - достеменно невідомо. Крім того, навіть після визнання документів ДНР, місцевий диплом годиться тільки для роботи в Росії. Так що студенти місцевих вузів воліють перестрахуватися і їдуть в Ростов, Брянськ та інші російські міста, з вузами яких підписані угоди про співпрацю, за дипломом з триколором. За даними "міністерства освіти ДНР", з 2015 р. по 2018-й, таким чином, російські дипломи отримали близько 4 тис. студентів місцевих вузів.
Сьогодні в ОРДО працюють чотири університету, сім академій, сім інститутів і одне загальновійськове командне училище. У фейковом ДонНУ навіть вихваляються відновленням довоєнної кількості студентів. Хоча і визнають, що рівень освіти "трохи" не дотягує до того ж російського. Втім, "якість" студентів теж кульгає - левова частка молоді з ОРДЛО просто поїхала, так що у вузи беруть практично всіх бажаючих. Кажуть, є навіть студенти з Маріуполя та інших населених пунктів на підконтрольній території Україні. Правда, вони вчаться, як правильно, паралельно - в українському і "днровском" внз одночасно.
Що ж стосується тих, хто віддає перевагу відразу вступити в російський вуз, то щорічно для українських студентів виділяється квота на безкоштовне навчання. Щоправда, вона набагато менша, ніж кількість українців, реально виїжджаючих навчатися в російських вузах. Так, наприклад, на 2018/19 навчальний рік для громадян України була виділена квота в 505 місць, тоді як заявок надійшло в чотири рази більше.
Найпопулярніші серед українців вузів - Санкт-Петербурзький державний університет, Російський університет дружби народів, Південний федеральний університет і Бєлгородський державний національний дослідницький університет. У самій Росії інтерес до навчання українців у своїх вузах пояснюють тим, що Україна цілеспрямовано "гробить свою систему освіти". Експерти відзначають, що якість освіти вкрай рідко стає вирішальним чинником при виборі вузу за кордоном. Якщо в Європу їдуть за кращим рівнем життя і шансом залишитися, то вузи Росії, як правило, вибирають з-за відсутності мовного і ментального бар'єру, більш доступних умов проживання порівняно з західними країнами. До того ж у багатьох студентів в Росії родичі, які в разі чого допоможуть.
Втім, є ще одна кардинальна відмінність. Як зазначено у звіті CEDOS, для тієї ж Польщі та Словаччини українські студенти - стратегічний ресурс. Сьогодні українці складають більше половини всіх іноземних студентів польських вузів. З одного боку, студенти підтримують економіку Польщі, оплачуючи навчання та проживання, з іншого - компенсують відтік з вузів польських студентів, які все частіше обирають для навчання вузи інших країн ЄС. Схожа ситуація і в Словаччині, де українські студенти складають вже майже третина учнів у вузах іноземців. Правда, тут більшість українців навчається за кошти держбюджету, але платить за проживання.
Що стосується Росії, то навчання тут українських студентів - питання скоріше політичного, ніж економічного характеру. Недарма адже квоти для українських студентів майже такі ж, як і для студентів з братської Сирії.
