Можна культуру виміряти в цифрах
Ювілеї завжди виявляються приводом що-небудь підрахувати і виміряти. І добре, коли мова йде про те, що вважати в принципі просто. А якщо ми намагаємося поміряти свої досягнення у сфері нематеріального? На скільки, наприклад, відсотків піднявся рівень нашої культури? Смійтеся-смійтеся, я своїми очима бачила одного разу указ, приписуючий облдержадміністрації "підвищити рівень культури регіону на 23%". Саме на 23. І ні відсотка більше.
Втім, в області духу все ж можна дещо порахувати. Так, Державна служба статистики опублікувала статистичні дані про інституціях культурної галузі з 1990 по 2015 роки. На перший погляд динаміка культурної сфери у дзеркалі статистики виглядає зовсім не так гнітюче, як прийнято думати - мережа закладів культури" якщо і постраждала, то не тільки статистично. Кількість театрів і концертних організацій, наприклад, майже не постраждало. У 1990 році в Україні було 125 театрів і 44 концертні організації. У рік 25-річчя незалежності ми увійшли з 113 театрами і 73 концертними організаціями. Причому театральна статистика дуже чуйно відреагувала на початок війни - 2013 у нас було 130 театрів, а вже в 2014 - лише 113. Така ж динаміка - у концертних організацій, дали дуже помітне зростання в епоху незалежності.
Втім, у театрально-концертної статистики є одна цікава особливість. На тлі зростання або хоча б стабільного показника кількості інституцій, ми спостерігаємо просто колосальне падіння глядацького інтересу. Якщо у 125 українських театрів в 1990-му було 17,6 млн. глядачів, то у 140 театрів у 2010-му глядачів залишилося всього 6,6 млн. А в останні два військових роки їх і зовсім стало 5,5 млн. до Речі, а інформація для всіх, кого нервово сприймає "бенкет під час чуми" - тих, хто розважається у воєнний час. Українці насправді дуже сильно скоротили частку "культурних розваг" у своєму житті. Можна сказати - на жаль. Тому що відмова від "культурних розваг" навряд чи поліпшить наш стан духу. А ось стан вітчизняної культури - напевно погіршить.
Цікава статистика - у музеїв. Загальна динаміка не надто відрізняється від театрально-концертної сфери - такий же буйний ріст на старті, вихід на високі рубежі в 2010-х і різке скорочення останні два роки. В епоху Незалежності ми увійшли з 214 музеями, найбільшої кількості досягли в 2013-му, коли їх стало 608, а до 25-річчя Незалежності ми підійшли з 564 музеями. Інша картина - зі статистикою відвідувань. Після досягнення умовного "дна" в середині 90-х, відвідуваність музеїв почала зростати - на відміну від театрів і концертів, які з цього "дна" так толком і не "випливли". Українці трохи втратили інтерес до музеїв - як і до всього іншого - тільки останні два роки.
Перевагу музеям перед іншими "культпоходами" - цікаве явище. Можна було б списати це на "інтерес до власного минулого", як це зазвичай робиться. Але частка суто історичних музеїв не так велика, щоб сильно вплинути на статистику. Скоріше справа в тому, що саме музейна галузь в Україні розвивалася доволі динамічно і в той же час - демократично. Музейники дуже гостро відчули, що втрачають публіку і взялися за експерименти, покликані демократизувати музеї, перетворити їх відкритий простір живого спілкування з публікою. У той же час більшості музеїв вдалося утримати "в рамках пристойності" ціни.
Інтрига проглядається і в книжковій галузі. З одного боку, кількість книг (найменувань) зросла в рази - ми піднялися від 7 тис. в 1990 році до 26,3 тис. у 2013-му, після чого злегка "з'їхали" до 20 тис. в роки війни. З іншого боку, загальна кількість книг при цьому скоротилося також в рази. 7 тис. найменувань у 1990-му вилилися в 170 млн. книг, зате 26,3 тис. у "піковому" 2013-му - лише 70 млн. примірників. А в 2015-му на ринок вийшло лише 36 млн. книжок. Видавці зазвичай виправдовують мізерні тиражі проблемою дистрибуції. Який сенс випускати багато книг одного найменування, якщо книжкових магазинів мало, і всі вони зосереджені в кількох містах? Фактично, на читачів цих міст, і розраховує видавець. У той же час заради збільшення доходу він намагається якомога повніше використовувати цей маленький риночок - для чого випускає безліч різноманітних продуктів на будь-який смак. Книги, втім, у результаті виходять дорогими.
Інформація про стан бібліотек, мабуть, найсумніша таблиця. Ми увійшли в епоху Незалежності з 25,6 тис. бібліотек, що зберігали 419 млн. примірників. 25-річчя цієї славної дати, ми відзначаємо з 17,3 тис. бібліотек з 266 млн. примірників. Всі 25 років незалежності ми їх втрачали. Ніякого "дна", ніяких помітних "сплесків" не спостерігалося навіть в самі "спокійні" роки. Хіба що вже звичний "провал" - роки війни, відзначений досить різким скороченням і кількості бібліотек, і розмірів фондів.
У цьому не варто відразу і без натяків вбачати "зраду". Відбулося не тільки відмирання частини мережі, дещо роздутою в СРСР. Частково це наслідок реорганізації, в результаті якої за рахунок економії на "малих" бібліотеках деякі з бібліотек вдалося перетворити у сучасні бібліотечно-інформаційні центри з непоганою наповнюваністю фондів.
Це в рівній мірі стосується різкого зменшення кількості клубів, і шаленого зростання годин телемовлення. На жаль, статистика нічого не скаже нам про масі трудноизмеримых "культурних показників". Кількість сільських клубів (сильно скоротилося) навряд чи якось корелює з культурним життям села. Так само як різке скорочення кількості кінотеатрів зовсім-зовсім не відображає падіння інтересу до "найважливішого з мистецтв". Але це все ж може сказати нам щось про те, що розвиток культурних індустрій все ще залишається у нас в планах. На найближчу чверть століття Незалежності.
