Мовне питання. Чи почнуть в українських школах співати гімн російською
Проект закону про освіту, нещодавно у першому читанні ухвалений Верховної Радою, здійняв чимало пристрастей у ЗМІ та соцмережах. "Особам, які належать до національних меншин, забезпечується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти" - саме це формулювання стало найбільшим каменем спотикання. Мовляв, за сприяння Міносвіти незабаром російська знову стані ледь не основною мовою навчання у школах та вузах.
Одні назвали взяттів міністерством курс на забезпечення мовних прав нацменш "проєвропейським", адже таким чином начебто забезпечується виконання Європейської хартії регіональних мов, інші ж підкреслювали, що у підсумку матимемо зміцнення у правах російської - за рахунок державної мови, ясна річ. Мовляв, в країні знову розпочато повзучу русифікацію. Незчуємось, як російська стане другою державною. Міністр освіти Лілія Гриневич пішла назустріч громадським активістам: було створен спільну робочу групу з представниками Міністерства і опрацьовано зміни до мовної статті закону.
Зокрема, дражливе положення у законі тепер викладено так: "Особи, що належать до національних меншин і корінних народів, мають право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою в державних і комунальних закладах дошкільної і загальної середньої освіти у місцях компактного проживання таких осіб. Особини, що належать до національних меншин і корінних народів, мають право на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах дошкільної і загальної середньої освіти або через національно-культурні товариства".
Тобто, відтепер чітко окреслено, що росіяни чи ромі можуть навчатись рідною мовою паралельно до навчання українською, а не замість неї. Як відзначає координатор руху "Простір Свободи" Тарас Шамайда, представник робочої групи, поправки до закону підтримує і міністерство, і нардепи.
"Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова" - зазначено у статті 7 законопроекту про освіту. "Держава забезпечує кожному громадянинові України право отримати освіту державною мовою у державних і комунальних закладах на всіх рівнях: дошкільної, загальної середньої, професійної, позашкільної та вищої освіти" - це вже доповнення, внесене робочою групою.
До слова, норма про навчання у школах мовами нацменшин діяла і минулого року. І лише зараз потрапила в поле зору громадськості і викликала жваву дискусію. Адже досить розмитими видаються поняття "поряд із українською мовою" і "місця компактного проживання" національних меншин. Оскільки жодних чітких критеріїв у цьому контексті не задано, очевидно, що кожен керівник навчального закладу вирішуватиме ці питання на свій розсуд - вирішальним стані людський фактор, а не норма закону.
"Ми відходимо дещо від традиції, яка склалася у нас з часів УРСР, коли був явний крен у бік мов меншин", - переконаний Тарас Шамайда. За його словами, йдеться про те, що особини, які належать до національних меншин, можуть отримувати освіту рідною мовою поряд з українською в державних закладах дошкільної і загальної середньої освіти. У первісній редакції можна було припустити, що вони можуть отримувати освіту мовами меншин в університетах, коледжах, музичних школах тощо. Активісти наголошують, що це занадто широке трактування, яке не практикується в європейських країнах - а саме їх у приклад ставили розробникі законопроекту.
Проте дитяча письменниця, педагог, громадська активістка Лариса Ніцой не поділяє такого оптимізму. Ще минулого року вона з неабиякими перешкодами добилася у школі заміни російської мови французькою, вважаючи цей предмет доцільнішим для своєї дитини. Річ у тім, що запроваджуючи вивчення двох іноземних мов МОН не зміг забезпечити школи достатньою кількістю педагогів з німецької чи англійської - в якості другої іноземної пропонують вивчати російську.
"Я поділилася своїм досвідом у ФБ, і мені як з рукава стали сипатися листи інших батьків з усієї України з проханням допомогти порадою, як і їм позбутися російської мови", - каже Лариса Ніцой. Письменниця каже, що російська як іноземна - не єдиний приклад русифікації. Однак у Міносвіти вирішувати проблему не поспішають. "Мені відповіли, що закони ніхто не хоче міняти. В першу чергу йдеться про закон Ківалова-Колесніченка, за скасування якого ще два роки тому проголосувала ВРУ. Однак це рішення не підписав тодішній Голова Верховної ради Турчинов і Президент України Порошенко", - каже Ніцой. Вона впевнена, що у новому законі про освіту знову було заклалося тотальну русифікацію українців. Тому й забила на сполох - саме пост Лариси Ніцой із звітом про проведення консультацій із представниками Міністерства ставши каталізатором публічного обговорення пропонованих змін.
Головна дискусія розгорілась навколо того, чи загрожує Україні двомовність після Революції Гідності і спалаху патріотизму. Ніцой упевнена, що положення про навчання у школах мовами нацменшин веде не лише до зросійщення українців, але й до конфронтації між меншинами і українцями. "Уявімо собі, що частина дітей у класі хоче навчатися українською, а частина російською. Обидві половини мають на це право. Починається конфлікт. Ідемо до закону, а там немає вирішенню. Обидві сторони праві", - відзначає письменниця.
Активісти наголошують, що зник пункт про відповідальність учителів за заклики проти державної цілісності України. Немає й згадок про те, що мова позашкільних заходів теж мала б бути українською. Між тім, вчителі на перервах часто говорять російською, та й позашкільні заходи проводять нею ж, бо стверджують, що це не навчальний процес?".
За словами Тараса Шамайди, в Україні 11% шкіл, де викладання ведеться мовою національних меншин. Це без врахування окупованих територій. Здебільшого, під "мовою меншин" розуміється російська, хоча офіційно діти можуть навчатися болгарською, кримськотатарською, молдовською, польською, російською, румунською, словацькою та угорською мовами. Принаймні, такі навчальні програми були розроблені на 2015/2016 навчальний рік.
Також кількість "іншомовних" шкіл варіюється залежно від регіону: "Донецька та Луганська області - близько 40%, - говорить Тарас. - Рівненська - 0%, бо 100% дітей навчаються українською мовою. У Києві близько 2% не навчаються українською мовою". Лариса Ніцой зауважує: в Україні приблизно три мільйони школярів, із них один мільйон вивчає російську (школи з російською і українською мовою викладання): "Третині українців ми закладаємо через мову російські світоглядні позиції". У тієї ж годину вона зауважує: велика проблема зі школами на Закарпатті. В українських школах для угорських меншин діти не розмовляють українською і не можуть здати ЗНО українською. Пояснюють це тім, що в цих районах немає українськомовного середовища.
Втім, експерти відзначають, що на цьому тлі у новому законі є й позитивні зміни. Так, скажімо, додався пункт про навчання мовою жестів для глухонімих школярів. Освітня аналітик центру Cedos Ірина Когут відзначає, що це рамковий законопроект і його статті встановлюють загальні принципи. Так, зокрема, у законі "Про вищу освіту" чітко сказано, що вища освіта надається виключно українською мовою. Тож небезпеки русифікації у вишах немає. "Що ж до середньої освіти, то вона і зараз може надаватися мовами нацменшин. У цьому плані проект закону мало що змінює, він більше акцентує на вивченні англійської", - каже експерт.
Тарас Шамайда переконаний, що зміни, які були опрацьовані на робочій групі, повернути українській мові панівний статус, водночас не дискримінуючи представників меншин. Останні зможуть навчатися рідною мовою за кошти української держави як у школах, так і в дитсадках, або паралельно вивчати рідну мову. Водночас, вважає Шамайда, практика русифікації буде припинена у вищій освіті, у позашкільній освіті, "там, де вона абсолютно штучна і неприпустима". Недарма МОН кілька тижнів тому видав розпорядження про те, що і його працівники, і праівники навчальних закладів взагалі на роботі мають послуговуватись лише українською.
Між тім апелювання і Міносвіти, і активістів до європейського досвіду дещо невиправдане. Так, скажімо, у Нідерландах діти емігрантів відвідують звичайну місцеву школу, де навчаються голландською мовою. А щосуботи ходять до школи, де викладають їхньою рідною мовою. При цьому діяльність таких шкіл оплачують батьки, а не держава. Подібна ситуація у Австрії, де, скажімо, українська суботня школа заснована представниками української громади. Чому українська держава має оплачувати меншинам навчання їхньою мовою та ще й під "соусом" проєвропейського курсу - незрозуміло.
Якщо вірити повідомленням міністра освіти Лілії Гриневич на своїй сторінці Фейсбук, то епопея із змінами законом триватиме. "Ми не можемо поставити під загрозу весь Закон "Про освіту", тому маємо діяти зважено. Хочу ще раз підкреслити: МОН стояв і стоїть на позиції розширення застосування української мови в освіті", - заявила чиновниця. Активісти теж не збираються складати руки. Тож, як то кажуть, далі буде.
