Моральна шизофренія. Потрібно засуджувати нардепів за "шикарний відпочинок з бабами"
Не встигли в соцмережах вщухнути баталії з приводу того, чи варто проводити парад у воюючій країні, як ласої на скандали публіці підкинули нову тему - історію з відпочинком нардепа від Радикальної партії Сергія Рибалки в Сен-Тропе.
Подробиці літнього круїзу народного обранця - на елітній яхті і в оточенні дівчат - стали справжнім подарунком для зубоскалов всіх мастей. "Через це стояв Майдан, щоб депутат, яхта і шість ... (жінок зі зниженою соціальною відповідальністю, - ред.)", "Скотыняки!", "Доярок якихось запросив показати близькість до народу?" - коментарями такого роду була щедро забезпечена новину про канікулах Риболовлі в Сен-Тропе. Ось, мовляв, який нехороший чоловік - за народні гроші під сонечком ніжиться.
Горезвісні "народні гроші" - один з головних каменів спотикання у ставленні українців до політичної і бізнес-еліти.
Розбагатів? Значить, точно щось вкрав. Поїхав відпочивати за кордон? Совісті немає. І так далі, і тому подібне. Схоже, переконання в тому, що будь-яка людина при владі автоматично отримує ключ до "квартирі, де гроші лежать", невмируще. Деяким, звичайно, цей золотий ключик роздобути вдається, але левова частка нардепів давно і міцно володіють бізнесом.
Так, наприклад, нардепу Риболовлі і його близьким родичам належать підприємства, які виробляють насіння під маркою "Семки", а також товари для будинку (мило, серветки). Логічно було б запропонувати, що бізнесмен може дозволити собі дорогий відпочинок. Та й обговорювати зовнішність супутниць нардепа теж якось дивно - чай, середній користувач Facebook не з супермоделлю живе. У правовій площині питання до Риболовлі можуть виникнути в тому випадку, якщо він не відобразить витрати на свій відпочинок в електронній декларації. А що стосується моральної сторони справи, то тут починається повна шизофренія. З одного боку - в країні багатометрові черги за биопаспортами і поради, де відпочити в Європі, а з іншого - колективне обурення з приводу "баб на Сен-Тропе" і взагалі закордонних вояжів. Так це, їхати в Європу, або все-таки не варто?
Звичайно, українські нардепи неабияк зіпсували собі репутацію електронними деклараціями - історії про незчисленні покладах доларів під подушками і колекції антикваріату досі час від часу спливають у пресі. Але заковика в тому, що люди, яких так активно чехвостят в соцмережах і на кухнях, не впали з неба. Адже хтось вибрав? Відповідальність за цей самий вибір у нас поки слабо співвідноситься з виборчим правом. Справа виборця поставити галочку в потрібному місці, і йти за попкорном - лаяти неправильну влада. Схоже на ситуацію з Леонідом Черновецьким: легенди про те, що "хтось знає людину, що голосував за Льоню "Космосу" передавали з уст в уста, але визнаватися у такому виборі особисто ніхто не поспішав. Молодь воліє на виборчі дільниці не сунутися, а потім з сумним виглядом розмірковувати, що пора пенсіонерів позбавляти права голосувати - а то он чого навыбирали. Правда, сумний і той факт, що навіть громадські організації, які в ідеалі повинні слугувати містком між пересічним громадянином і представниками влади, теж постійно потрапляють в якісь скандали. Місце, чи що прокляте. Зате диванним патріотам радість - чим більше "зради", тим насиченішим стрічка в Facebook. Сиділи б нардепи в хрущовках і ходили б в постолах, так і поговорити було б про що.
Образів "колективних редисок" у нас хоч відбавляй: вся влада краде, наживається на крові і взагалі нічим іншим, крім як доведенням українців до зубожіння, не займається.
Логічна непогодженість з приводу того, що якщо всі вимруть, так і голосувати за деспотів буде нікому, з поля зору зазвичай випадає. Нерозумно було б сперечатися, що критикувати представників влади не за що. Проте наївно розраховувати і на те, що класичний пузатий чиновник в костюмі, з кишень якого стирчать хабара, зникне за помахом чарівної палички. До цього не готові ні самі чиновники, ні суспільство: поява в міністерствах підтягнутих бороданів у мокасинах на босу ногу теж було сприйнято з обуренням. У самому справі - перетворили серйозне установа заклад для хіпстерів. Срамота.
Сумно, але факт: маленький українець боїться брати персональну відповідальність за те, що відбувається в країні. Перегоріла Лампочка в під'їзді? Треба Гройсману скаржитися! Тротуари перегороджені МАФами? Так це ж Кличко заробляє! Знесли Мафи, які тротуари перегороджували? Нелюди, не дають людям на шматок хліба заробити. Подібні приклади можна наводити пачками. Але головне в них те, що в цій схемі звичайна людина не суб'єкт державної політики, а сторонній спостерігач. Мовляв, а я-то чого повинен напружуватися? Ось, скільки дармоїдів у владу набрали - нехай вони і віддуваються.
На щастя, в країні все більше небайдужих людей, активістів, які вирішують найбільш приземлені, але від цього та найболючіші проблеми. Новітня історія України свідчить про те, що гасло "Україна - це я!" революційним шляхом прищепити не вдається. А ось еволюційним - дуже навіть. І поки звичайні громадяни воюють за те, щоб сусідній сквер не перетворився на будівельний майданчик, Жеківський сантехнік нарешті прийшов на роботу тверезим, а на місці пустиря зросла дитяча площадка, обговорюють у соцмережах, з якими страшними "бабами" народні обранці проїдають "народні гроші".