Мирний Нобель здрібнів. Чому Шнобелівська премія миру значно крутіша
Шнобелівська премія, згідно зі своїм статусом, "має змушувати замислюватися". А сучасні Нобелівські премії несуть явно протилежний посил
Отже, світу були представлені чергові лауреати Нобелівської премії миру. Формально все пройшло рівно, і бюрократи, які присуджували "найпрестижнішу премію", усе, як завжди, залізно обгрунтували. Однак при найближчому розгляді лауреати 2021 р. рішуче не вражають, причому почуття подиву, що виникає при погляді на нагороджених, стало звичайною справою і повторюється з року в рік. У цій сталості з Нобелівською премією миру (НПМ) може змагатися хіба що Нобелівська премія з літератури.
Може, знову не знайшлося гідних? Але статут Нобелівського фонду обумовлює випадок, коли "жодна розглянута діяльність претендентів не виявиться досить значущою". За період присудження НПМ, починаючи з 1901 р., нею нагороджували 102 рази і не нагороджували 19 разів: у 1914–1916, 1918, 1923, 1924, 1928, 1932, 1939–1943, 1948, 1955–1956, 1966–1967 і 1972 рр. Правда, при зіставленні формулювання статуту з подіями років, коли нагородження не проводилося, теж виникає почуття здивування, але... Гаразд, врешті-решт, члени норвезького Нобелівського комітету — живі люди, які не завжди можуть встигати за ходом часу. Хоча їх статус і передбачає усе-таки деякий рівень компетентності.
Усього за історію Нобелівської премії миру її отримали 109 осіб, включаючи 18 жінок і 25 організацій. Нагородження організацій теж виглядає дивно, суперечачи самій ідеї Нобелівських премій, задуманих, щоб відзначити особистості, що виділилися із загального ряду. Підміна особистості організацією, так, як це було минулого, 2020, року, коли НПМ отримала Всесвітня продовольча програма ООН, — нудна бюрократична відмазка, щось на кшталт радянського звичаю називати об'єкти на честь ювілейних дат — скажімо, "ім. 50-річчя Великої Жовтневої ...", ну і так далі.
Інакше кажучи, бюрократична деградація інституту гуманітарних Нобелівських премій розпочалася давно. З преміями в галузі точних наук теж є проблеми, але їх рятує те, що там складніше роздути номінанта з повного нуля, як, наприклад, це зробили в 2014 р. з "правозахисницею з Пакистану", 17-річною Малалою Юсуфзай.
Утім, серед лауреатів побувало й чимало відомих персон: Теодор Рузвельт (1906), Фрітьйоф Нансен (1922), Карл фон Осецький (1935), Мартін Лютер Кінг (1964), Віллі Брандт (1971), Генрі Кіссінджер (1973), Андрій Сахаров (1975), мати Тереза (1979), Лех Валенса (1983), Михайло Горбачов (1990), Барак Обама (2009) і Лю Сяобо (2010). Правда, Обаму нагородили здебільшого за вдале, в плані політкоректності, поєднання пігментації його шкіри з постом президента США, оскільки, вступивши на посаду 20 січня 2009 р., до осені він ніяких значущих миротворчих успіхів не досяг. Про діяльність матері Терези через кілька років спливло чимало такого, що тягнуло не на Нобелівську премію, а на великий букет кримінальних статей, але тут уже треба було дивитися, кому давати. Церковна і навколоцерковна діяльність — справа взагалі дуже брудна і кримінальна, і черговий, бог уже знає який за рахунком, католицько-педофільський скандал, що вибухнув зараз у Франції, вчергове, бозна-який уже раз, демонструє це значно яскравіше. В іншому... Теодор Рузвельт у ролі миротворця, мда... Ну, гаразд, врешті-решт можна і так це витлумачити, чому б і ні? У всякому разі, це було значно краще і чесніше, ніж нагородження партфункціонера Горбачова, що перефарбувався, та й творець радянської термоядерної бомби Сахаров в ролі миротворця виглядав дивно. Але, в усякому разі, ці люди були відомі умовному "всьому світові" — тій його привілейованій частині, яка вміла читати і писати і мала доступ до інформації про те, що відбувається за межами їх місця проживання. Таке застереження більш ніж доречне, якщо згадати, що в даний час близько 10% населення Землі читати і писати не вміє, і це офіційна, вкрай занижена, цифра.
Але давня тенденція, що помалу нарастала з моменту заснування НПМ, врешті-решт взяла гору. Ні особистість нагороджуваного, ні його реальні справи у наші дні не мають ніякого значення. Публіці незмінно пропонується стерильно-політкоректне шоу в дусі церковної недільної школи для розумово альтернативних прихожан: зразково працюй, чисть зуби, слухайся старших — і Рай гарантований. Нагородження Юсуфзай було, мабуть, найяскравішим прикладом, хоча і народжувало крамольну думку про те, що дівчата ризикують потрапити в Рай для терористів.
Усю механіку присудження НПМ, звироднілу в чисто бюрократичну гру норвезького Стортингу, який, таким чином, бере участь у великій євробюрократичній грі, хоча Норвегія і не входить в ЄС, остаточно розкрили мемуари Гейра Лундестада.
Директор норвезького Нобелівського інституту з 1990 по 2015 рр., Лундестад, ймовірно, обтяжувався ситуацією, що склалася навколо присудження НПМ. Якщо б це було не так, навряд чи став би він видавати мемуари, що викликали великий скандал і шквал звинувачень на його адресу. Але змінити ситуацію за чверть століття перебування на посаді директора Лундестад не зміг. Система бюрократичних критеріїв при виборі нагороджених виявилася абсолютно невразливою.
І ось перед нами лауреати 2021 р. Цього разу це журналісти, чоловік і жінка — ну, ви розумієте, політкоректність же. Головред російської "Нової газети" Дмитро Муратов і засновниця філіппінського видання Rappler Марія Ресса нагороджені за "зусилля щодо захисту свободи слова і самовираження, що є основоположною умовою для демократії і міцного миру". Формулювання, що й казати, залізне, не причепишся.
Проте нагороджені викликають дуже двоїсті почуття.
З одного боку, присутнє деяке полегшення — врешті-решт усе могло бути набагато гірше. Серед номінантів були Олексій Небутерброд Навальний-Кримський, ікона патологічної екології Грета Тунберг і навколопрезидент не зовсім зрозуміло чого Світлана Тихановська. З іншого боку, нагородження головного редактора "Нової газети" — частини легальної російської опозиції, яка існує в рамках проєкту "Дві Росії — загальний Кремль", якщо і краще, то ненабагато. І якби ж то нагородили журналіста, який пише. Усе-таки журналістів "Нової" час від часу вбивають, щоб фейкова "боротьба за свободу слова", яку нібито веде "Нова газета", виглядала переконливіше. При цьому самі ті, кого вбивають, можуть щиро вірити, що вони дійсно борються і вмирають за "свободу слова". Але посада головного редактора — цілком апаратна і через це безпечна. Це той випадок, коли свої нагородили свого, пославши премію "від нашого бюрократичного столу — вашому бюрократичному столу".
Що ж стосується всієї російської "опозиції" — тієї, яку в Росії не знищують рішуче і відразу так, щоб зник сам предмет розмови, то вона — частина російської системи влади, що забезпечує хоча б мінімальну її ротацію. Але така ротація не припускає відмови від імперської парадигми розвитку. Вся вона відбувається в рамках того самого небутерброда, який став знаменитим, виреченим Навальним, — мовляв, так, звичайно, Крим забрали незаконно, але віддавати все одно не будемо. Безперечно, "Нова", своїм колективним розумом, розумніша за прямолінійного борця з Роспилом, але, по суті, стоїть на тих же позиціях.
Що стосується Філіппін, то в країні, де більшість населення обрали президентом психопата Родріго Дутерте, який і раніше, на посаді мера, відкрито демонстрував усім і кожному, що він саме психопат зі схильністю до вбивства і повним презирством до законності, боротьба за свободу слова і самовираження представляється абсурдною. Тим, хто готовий обміняти свої громадянські права на примарну безпеку, ніякі свободи просто не потрібні. У цьому Філіппіни дуже схожі з Росією, з тією лише різницею, що Дутерте має намір піти з політики у 2022-му, а не сидіти при владі до самої смерті. Утім, він ще може й передумати.
Інакше кажучи, і нинішнього року нагородження НПМ продовжують впевнено деградувати. Може, трішки пригальмувавши, усе-таки нагороджені — сякі-такі, а журналісти. Спасибі і на тому, що хоч не Грета Тунберг, не Надя Мурад і не Малала Юсафзай. Проте деволюція і девальвація тривають.
Заради справедливості треба визнати, що будь-яка система занадто серйозних премій та інших видів громадського визнання неминуче деградує, переходячи під контроль бюрократії. Що стосується Нобелівських премій, то дві гуманітарні, миру і з літератури, вже зовсім явно перетворилися у власну протилежність. Відродити їх навряд чи можливо, можна хіба що висвітлити ідіотизм того, що відбувається. Наприклад, зіставивши з Ігнобелівськими (Ig Nobel Prize) — Шнобелівськими — преміями.
Присуджує Ig Nobel Prize з 1991 р. науково-гумористичний журнал AIR (Annals of Improbable Research — "Аннали неймовірних досліджень"). Це відбувається на початку жовтня, до того ж за цілком реальні наукові роботи, які, як записано в статуті премії, "змушують вас спочатку посміхнутися, а потім замислитися".
Літературний Шнобель, на жаль, поки що не заснований, а дарма! А Шнобель миру цього року отримали дослідники, які довели, що вуса і борода дають чоловікам перевагу в рукопашному бою, пом'якшуючи удари по обличчю. Висновок, поза всяким сумнівом, і більш переконливий, і більш корисний практично, ніж боротьба за свободу слова в Росії, де будь-яка свобода незмінно переходить у свою повну протилежність.
