Мільйонери з ганчіркою. Чому ми не поспішаємо купувати вільний час

Завжди, коли я залазила з ганчіркою в пилові кути і під ліжка, змітала павутину зі стелі, з внутрішнім тремтінням визнавала, що вікна знову треба мити, клумбу — полоти, газон косити, меня мучило питання: невже так у всіх? Гаразд, у сусідки так. І у більшості колег теж. І у друзів. І у знайомих. Але ось, скажімо, співробітник "Нью-Йоркера". Або солістка Міланської опери. Або викладач Королівській академії драматичного мистецтва. Або системний архітектор Google. Або провідний інженер Boston Dynamics. Вони, що, теж рідкісний вихідний або ввечері після важкого дня власноруч драять свою дорогу сантехніку "Кометом", дзижчать пилососом і тримером, крохмалять і гладять, виносять відра для сміття, вигулюють собак по три рази в день, мотаються між школами, гуртками, магазинами... Все самі-самі-самі? Ну, нехай ще подружжя беруть участь. І діти — якщо вдасться змусити-переконати-підкупити. Так от, вони всі працюють "в третю зміну" — біля плити, в саду, в парному танці зі шваброю?

Як не дивно, відповідь у більшості випадків — так. У всякому разі, такий висновок можна зробити з досліджень вчених Університету Британської Колумбії.

З 850 опитаних ними мільйонерів тільки половина витрачає гроші на те, щоб відкупитися від нелюбимої щоденної рутини.

І це ще непоганий результат, тому що опитування, що охопила більш широкий соціальний спектр, показав, що заплатити комусь за роботи по дому готові всього 2% працюючих дорослих. Таким чином, дуже багато представників середнього та вище середнього класу переважно самостійно підтримують власний побут. Щоденна/щотижнева/щомісячна рутина відображається в розкладі. А різноманітні методики збереження часу при домашніх справах — "Школа Флайледи" — користуються незмінним успіхом не тільки у домогосподарок, але і у ділових людей з непоганим доходом. Переглядаючи тематичні ресурси, починаєш підозрювати, що під виразом "економний побут" тепер розуміється не стільки грошова економія, скільки економія часу і сил.

Але в якийсь момент ці дві "економії" находять одна на іншу, що коса на камінь. Адже одне можна обміняти на інше: час — гроші або гроші — на час. Можна намагатися заощадити гроші і робити все по дому самостійно — від миття посуду до ремонту сантехніки. А можна заощадити час, заплативши комусь за виконання рутинних справ — аж до миття посуду. Це настільки звичайна, тривіальна навіть справа, що, здавалося б, і говорити не про що. Кожен, як стверджує поет, "вибирає для себе".

Однак, виявляється, і тут зовсім не так простий, і на нього впливають різні — іноді приховані і не до кінця усвідомлені — фактори. У всякому разі, про це можна судити по все тим же дослідженням учених Університету Британської Колумбії, присвяченому феномену "покупки вільного часу". У дослідженні взяли участь 6 тис. осіб в США, Данії, Канаді та Нідерландах, які дали вченим можливість зробити висновок, що "купівля часу'безумовно підвищує "рівень щастя" у людей з будь-яким рівнем доходу. Крім того, вчені визначили, що задоволення від покупки часу" у випробовуваних відчутно вище, ніж від покупки матеріальних предметів на ту ж суму.

Найцікавіше в цьому дослідженні — постановка питання. Вчені свідомо акцентували на тому, що людина платить за виконання домашніх обов'язків, а на тому, що він "купує вільний час". Це відображено у тексті публікації: якщо ви платите комусь за те, що він косить ваш газон, це означає, що ви просто ледар. Але якщо питання розгорнути на 180 градусів, то ви вже не ледар, який манкірує своїми обов'язками, а розумна людина, яка вкладає гроші у час. Це відмінна інвестиція, адже що є у людини дорожче часу?

Є, втім, ще один цікавий аспект. Колись в 90-е серед пострадянських підприємців було прийнято підкреслювати соціальне значення свого бізнесу (часто не зовсім чесного) тим, що вони "дають людям заробити". Це стосувалося чого завгодно — від створення робочих місць на підприємствах або в торгових точках до найму домашньої прислуги. "Він платить", —так говорили про "бизнесюке", який не тільки смітив грошима в ресторанах і казино, не тільки купував потрібні йому рішення влади, але і платив людям, які на нього працювали. Це "він платить" було формулою, почасти примирявшей потерпали від кризи людей з появою класу "нових багатих". Де б він не взяв ці гроші, коли "він платить" — він дає можливість комусь поруч вижити. Цей обмін ніколи не вважався чесним. Але це була якась ніяка конвенція між багатими і бідними.

Виявляється, що в суспільстві, де ніколи не було жорсткого класового протистояння, "заплатити комусь за послуги" також натикається на якийсь внутрішній бар'єр і виникає необхідність в "терапевтичної" формулювання "покупки часу".

Просто викинути гроші за те, що ти можеш і повинен!) робити сам, нікуди не годиться. Це просто соромно. Адже ощадливість, якщо вірити адептам протестантської етики і духу капіталізму, — основа процвітання.

Однак світ не стоїть на місці. І виявляється, що ефективність сучасної людини і рівень його доходів грунтуються не стільки на ощадливості, скільки на динамічності і стійкості до стресу. А тому вам краще усвідомити, що наймання сусіда на покіс газону не означає, що ви ліниві і марнотратні. Ви не смітите грошима, оплачуючи роботу, яку вам слід було зробити самостійно, ви купуєте час". І щастя, само собою. Якщо вам вдається уникнути миття підлоги та вікон — нехай ціною розставання з парочкою купюр, — ви обов'язково будете щасливі (я точно буду). Нейрофізіологи стверджують, що відчуття задоволення викликає навіть рішення "подумати про це завтра" (ефект, відомий як прокрастинація), що вже говорити про можливості відкупитися від проблеми і зовсім про неї не думати.

Ще одна перемога маркетингу? Адже ми вже давно не купуємо мило, олія, кросівки або машину — ми купуємо успіх, здоров'я, довголіття, красу тіла і бадьорість духу. Тепер на ринку з'явилося дещо свіженьке — час. Його теж можна купити. І це дуже хороша пропозиція, яка обов'язково викличе споживчий свербіж і бум — нас з дитсадка переконували в тому, що немає нічого дорожче часу, а ось, будь ласка, ми можемо його собі дозволити.

Однак будь-яка маркетингова стратегія вистрілює на ринку саме (і тільки) тоді, коли публіка готова до цього. Так от, публіка готова і потребує того, щоб хтось за неї помив підлогу. Але поки що вона не знає, як себе виправдати в небажанні виконувати те, що завжди вважалося обов'язком, як виправдатися перед собою за те, що готовий заплатити грошима за звичайну прибирання в квартирі.

Є, втім, ще одна ідеологічна проблема: більшість нинішніх західних представників "вище середнього" класу — вихідці з університетських кіл, в яких панує інтелектуальна лівизна.

Впитанная з молоком прабабусі протестантська етика ощадливості і побутової стійкості доповнюється ідеологією: наймання прислуги виявляється ознакою приналежності до класу експлуататорів.

І тут навіть тверезий розрахунок про те, що немає економічного сенсу витрачати час кваліфікованого високооплачуваного працівника на некваліфіковану домашню роботу, дає збій. Людині, вихованій на певних ідеях, потрібні виправдання для того, щоб найняти прислугу.

Так, прислугу — слово, яке все впирається. Прислуга передбачає панів, а пани, як відомо, "все в Парижі". Такі соціальні кліше вийшли з моди. Вірніше, в тих колах, які в даний час зосереджують у своїх руках всі великі матеріальні ресурси, вони ніколи і не були модними. "Новим російським" подобалося називати і вважати себе "панами", і цю межу парвеню вони вірно зберігають у своїх серцях донині. А справжня нова аристократія не тільки не потребує старих кліше, вона їх уникає і навіть, здається, побоюється.

Для багатьох нових аристократів — переважно, представників цифровий аристократії, зробили гроші на високих технологіях, соціальний статус перетворюється в пунктик. Вони не хочуть визнавати себе аристократією — це не співпадає з модою, в тому числі інтелектуальної. Вони не носять дорогі костюми, віддаючи перевагу джинсам і гольфів. Вони не наймають гувернерів для своїх дітей. Вони запросто є на дискотеки і п'ють пиво з банки, як прості смертні. Ті з них, хто має колосальний дохід, викидають купу грошей на благодійність і перспективні дослідження, а дітей відправляють "в люди" без надії на папочкино/мамочкино спадщину.

Частково цю нову аристократію лякає статус "правлячого класу", який рано чи пізно виявиться "експлуататором". Тому все, що хоча б здалеку скидається на "експлуатацію", вони намагаються уникати. Будь-якими можливими шляхами.

Підміна понять — один з них. Підказка з купівлею часу замість найму прислуги цілком сучасна. Зрештою, якщо у когось є трохи часу і він згоден її продати, чому б ні? Цілком чесна угода. І вікна чисті, і ідеали не постраждали.