Микола Скиба: В українських підручниках більшість ілюстрацій крадені
"ДС" поговорила з освітнім експертом Миколою Скибою про те, як уникнути помилок у шкільних підручниках і чи варто випускати за рахунок платників податків посібники з християнської етики
Скандали, пов'язані з помилками у шкільних підручниках, вибухають ледь не щомісяця. У підручнику зі світової історії розміщена "фотожаба" з американським актором Кіану Рівзом, у підручнику з англійської неправильно розставлені артиклі, підручник з хімії вчить лікувати содою рак… Та що там — логічні і фактологічні помилки, а також звичайні одруківки можна знайти чи не в кожному рекомендованому Міністерством освіти посібнику. Про те, як уникнути таких проблем у майбутньому, "ДС" поспілкувалась з освітнім експертом Інституту майбутнього Миколою Скибою.
"ДС" Проблема помилок в українських підручниках доволі задавнена. Усі роки незалежності в навчальних посібниках знаходять помилки і неточності. Але з появою інтернету і соцмереж проблема стала видимою не тільки для вчителів і батьків. Люди фотографують помилки, викладають їх у Facebook — і це викликає широку суспільну дискусію. На вашу думку, якими є причини появи хиб у підручниках?
М.С. Причин є декілька. Одна із них пов'язана зі стислими термінами, які виділяють на експертизу, на підготовку рукопису. Друга — це схеми зловживання і недобросовісність видавництв, які намагаються підвищити свої прибутки. Адже ця історія тягнеться ще з 1990-х років, коли дуже сильно впав книжковий ринок, впали продажі, ліквідовувались книжкові крамниці. Натомість на ринок ішла дешева російська література. У ті часи для видавництв реальною можливістю отримати кошти було заробити на підручниках. Тому вони намагались всіляко економити на підручниках — на папері, на якості друку, на авторах, на ілюстраціях. Подумати тільки — більшість ілюстрацій у нас крадена, звідси ж і скандал з фотожабою з Кіану Рівзом у підручнику зі світової історії. Це фото просто скачали в інтернеті, ніхто не запитував про авторські права. Більше того, навіть в українському законодавстві є виняток щодо авторських прав для навчальної літератури. У будь-якому журналі ви повинні вказувати авторів ілюстрацій, навіть якщо матеріали надані безкоштовно, а підручники можуть брати що завгодно і не перейматися копірайтом. Мовляв, це благородна мета — ми поширюємо знання. Але насправді таким чином несеться низькопробна культура. Учні сьогодні доволі прокачані в цьому плані, вони одразу можуть побачити, звідки картинка взята. Тому для підручників треба посилити вимоги щодо інтелектуальної власності.
Ще одна проблема — це дизайн. Найменше сьогодні обговорюється, яка жахлива якість дизайну. Якщо порівняти з тим, як видаються підручники у Німеччині, Британії… це ж є різниця!
"ДС" Міносвіти намагалось реформувати систему відбору підручників. Але проблема залишилась. Що ж пішло не так?
М.С. Уже кілька разів міняються правила відбору, і весь час дуже багато недосконалостей. На перевірку фактажу виділяється дуже мало людей, на оцінку одного рукопису направляють трьох експертів. Плюс — встановлені короткі терміни, за які вони не можуть якісно оцінити підручник. Окрім того, часто перевіркою займаються одні і ті ж люди, одна інституція, ІМЗО (Інститут модернізації змісту освіти, — "ДС"), яка себе дискредитувала. Очевидно, треба забирати цю функцію від однієї інституції і почати сертифікувати експертів.
"ДС" Як створити базу експертів, які будуть давати по-справжньому фахову оцінку підручникам?
М.С. Іншого виходу немає — потрібно готувати пул незалежних експертів, які будуть нести відповідальність. На сьогодні рецензенти є анонімними. Тільки в деяких випадках видавництво може наполягати, щоб їхні імена розсекретити. Про експертів майже нічого не відомо і вони не несуть відповідальності за те, що пропускають у друк. Усі ці підручники, де пропонують содою лікувати рак, де "фотожаби" з Рівзом, де вказана неправильна дата заснування Києва — вони ж усі пропущені експертами. Тому ми бачимо, що така система себе не виправдовує.
Державі варто піти на сертифікацію експертів. Щоб видавництво мало право вибирати, до кого звертатися за експертизою, але експерт був фактично під присягою. І якщо помилка випливає — наступає відповідальність. Як на мене, найм'якшим покаранням повинно бути відкликання сертифікату, а в деяких випадках слід доходити до адміністративної відповідальності.
Ще один момент: експерти повинні самі встановлювати час, який їм потрібен для перевірки рукопису. Тоді буде конкуренція середи тих, хто зможе витримати баланс швидкості і якості.
"ДС" Міносвіти пропонує запровадити громадські обговорення підручників на другому етапі конкурсу. Як ви думаєте, це має сенс?
М.С. Ні, я думаю, не має. Контент має бути авторським. А обговорювати авторський твір — це ми якось повертаємось до авторитарних часів. Це буде тільки знижувати якість підручників. Мені здається, варто довіряти тим, хто навчає, і надавати право обирати підручники вчителям.
Замість громадських обговорень краще створювати якісну експертну базу. Потрібна експертиза підручників щодо того, чи відповідає контент державному стандарту, концепції НУШ (Нової української школи, — "ДС"), принципам наукового мислення. Також важлива експертиза антидискримінаційна — щоб не було контенту, який ображає почуття етичні чи культурні. Ще важливо перевіряти, наскільки контент відповідає сучасним методикам. Тут обговорення не підійде, бо програма, яка використовується в одній школі, буде трошки відрізнятися від програми іншої школи. Хоча всі вони повинні відповідати державному стандарту.
"ДС" Ще одна пропозиція від МОН — підвищити відповідальність видавництв за помилки у підручниках. Як це можна зробити на практиці?
М.С. Відкликати наклад і зобов'язувати додруковувати своїм коштом, якщо у підручнику є велика кількість одруківок чи помилок. Але для цього і потрібна якісна експертиза, щоб видавництво, найнявши хороших експертів, могло підстрахуватись і уникнути зайвих витрат. Видавництва і сьогодні сплачують за експертизу, і вони будуть зацікавлені в тому, щоб вона була якісною. Повірте, видавництву є за що нести відповідальність. Тому треба розділити відповідальність за технічне виконання продукту (належна чіткість шрифту, заявлена якість паперу, відсутність шкідливих матеріалів) і за те, в чому у видавництва може і не бути повної експертизи (власне, наповнення підручників).
"ДС" Окремою проблемою, яку широко обговорює суспільство, є наявність підручників християнського виховання і основ сім'ї. У цих посібниках викладені дуже сумнівні з точки зору науки і етики речі щодо сімейного і сексуального життя, поглядів на релігію. І їх також погоджує Міносвіти. Як бути з цим?
М.С. Тут потрібна дискусія. Вона має бути ретельна, мають бути залучені всі зацікавлені сторони, повинна бути дуже якісна модерація. Необхідно донести, що не можна включати в програму зміст, який не відповідає стандарту сучасної цивілізації. Це може бути в приватній школі, де люди спеціально платять гроші, щоб їм цей "домострой" викладали. Але за кошт державного бюджету — цього не повинно бути. Міністерство освіти повинно задати стандарт, що вони не пропускають контент, який суперечить правам людини чи законодавству — а воно ж у нас забороняє дискримінацію. Крім того, освітнє законодавство орієнтоване на розвиток критичного мислення, на науково обґрунтований підхід.
"ДС" Як варто змінити систему, щоб уникнути проблеми помилок у підручниках у майбутньому?
М.С. Тут ми підходимо до найцікавішого питання. А яка взагалі роль підручника в сучасному світі? Перші підручники випускали ще в ХІХ столітті, коли друкованої книги майже не було і знання поширювались дуже повільно. Та що там, ще в 1920-х роках неписемність була поширеним явищем. Тоді підручник дійсно був світочем знань. Але з того часу дуже багато змінилось. Інформації стало набагато більше. Збільшилась кількість носіїв експертизи. І в такій ситуації підручник уже не може виконувати функцію єдиного джерела інформації.
А чи ми взагалі розглядаємо підручники з точки зору інструмента, який допомагає розібратись в інших джерелах інформації? Якщо підручник буде виконувати таку роль, то тоді зніметься частина питань, пов'язаних з тим, хто є авторами. Одразу будуть певні кваліфікаційні вимоги. Авторами підручників повинні бути в першу чергу спеціалісти з навчання — не так "предметники", як люди, які розуміють, як організована увага.
Другий момент, який допоможе уникнути помилок, — це цифрові носії. Варто переходити на цифрові засоби навчання у якості основних. По-перше, в них набагато легше виправляти помилки, по-друге, набагато легше оновлювати контент, якщо є підстави — доведено якийсь факт чи зроблене відкриття. І тоді для того, щоб доповнити підручник, не треба буде відкликати цілі паперові наклади, на які витрачають величезні кошти.
Ще один важливий нюанс — в Україні дуже подрібнені галузі знань. Наприклад, у системі вищої школи Британії чи США є предмет Science, у нас же вивчають окремо біологію, хімію, фізику. Для всіх предметів друкують окремі підручники, і це не полегшує життя учнів. Завдання дуже часто відірвані від життя. Учень думає про те, як відповісти біля дошки і як скласти контрольну, а не про те, як розібратись, як все працює в житті.
Я вважаю, що потрібно надати педагогам можливість самостійно обирати підручники. У Британії школа отримує бюджет на навчальні матеріали — і вчителі обирають самостійно, за якою книжкою викладати. Це сприяє розвитку ринку навчальних матеріалів. Варто довіряти педагогам. Бо у нас на День вчителя всі говорять, що педагоги — святі люди, а коли йдеться про те, щоб вони самі формували навчальний план, то одразу всі говорять, що вони не готові до таких реформацій.
Не варто так довго тримати педагогів в ролі стафажу, коли вони просто приходять, заповнюють журнал і задають стандартні питання, які уже всім набридли. Треба бути послідовним. Якщо прописана в законі академічна свобода, то вона має бути реальною.
Процес навчання треба урізноманітнювати! Чому для школи мають бути нудні підручники, а для людей, які хочуть розібратися в хімії чи фізиці у зрілому віці, контент має бути набагато цікавішим? Ми бачимо, що зараз розвивається популяризація науки. З'явився журнал "Куншт", є кілька радіопередач, є Youtube-канали… Це дуже класний контент! Він має бути доступним у школі. Можливо, тут потрібно залучати батьків, можливо, варто спитати думку самих учнів.