Міфи та правда про Крути. Чи співали крутянці український гімн перед розстрілом
103 роки тому 400 юнкерів та 130 студентів у бою під Крутами стримали наступ на Київ майже чотиритисячної армії більшовиків. Чому саме цей бій став символом героїзму українських вояків та чи дійсно його можна вважати однією з найбільш міфологізованих подій в українській історії, "ДС" розповів науковий співробітник Інституту історії України НАН України Віталій Скальський
Бій під Крутами: історичні факти
Бій, який відбувся 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути під час наступу на Київ більшовиків, був епізодом збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та радянською Росією. Українським військом командував сотник армії УНР Аверкій Гончаренко (у 1943-1945 рр. він служив у дивізії СС "Галичина"). У бою брали участь чотири сотні юнкерів з 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького, 1-ша сотня Студентського куреня – разом це було близько 150 осіб. На озброєнні українці мали 16 кулеметів та саморобний бронепотяг – гармату на вагоні-платформі. Їм протистояв чотирьохтисячний загін червоногвардійців у супроводі артилерії та бронепотяга.
Безпосередньо під час бою втрати українського війська становили до 250 осіб вбитими, полоненими та зниклими без вісти. Наші вояки відступали до ешелону, який перебував на станції. Під час цього одна чота (взвод) сотні Студентського куреня потрапила у полон.
Загалом до більшовицького полону потрапило 36 осіб, з них розстріляно відразу ж на станції – 27, замордовано пізніше – два офіцери, відправлено до шпиталю – 6 поранених. Відпущено було одного, ним виявився син приятеля машиніста більшовицького потягу. Поранені зі шпиталю в Харкові утекли.
19 березня 1918 року у Києві відбулося урочисте перепоховання загиблих під Крутами на Аскольдовій могилі у Києві. Частина тіл не була ідентифікована.
Остаточного списку розстріляних під Крутами не складено – бракує джерел. Однозначно встановлено імена учнів Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства зі Студентського куреня: Василь Гнаткевич, Євген Тернавський, Андрій Соколовський, Іван Сорокевич, Григорій Піпський, Павло Кольченко, Микола Ганкевич.
Також встановлено, що серед розстріляних були Микола Божинський-Божко, Микола Ганкевич, Дмитро Лизогуб, Олександр Попович, Володимир Шульгин, Олександр Борозенко-Конончук, Сидір Пурик-Пуриченко. Інші прізвища, що були оприлюднені у різний час, у тому числі у березні 1918 р., поки що не підтверджені іншими архівними документами. Але це не означає, що імена, які циркулюють у різних списках крутянців, фальсифіковані. Відоме щонайменше одне джерело, де те чи інше прізвище згадується. Але, нема інших документів, які стверджували би їхню загибель під Крутами.
Віталій Скальський вважає, що для української національної пам’яті та історії України бій під Крутами є вузловим моментом. "Ця подія стала символом боротьби за українську державність. У національній пам’яті крутянський бій відіграє роль прикладу жертовності, відданості Україні. Крім того, трагедії, зокрема, й історичні, мобілізують націю перед загрозою зовнішнього втручання. Також цей бій дає гарний приклад жорстокого ворога — "росіян" чи "більшовиків", — стверджує історик.
Бій тривав близько шести годин і затримав військо росіян на чотири дні, що дало змогу укласти Берестейський мирний договір.
Міфи бою під Крутами
Дуже часто можна почути твердження про слабку дослідженість бою під Крутами. Насправді, на переконання Скальського, цю баталію вивчено чи не найдосконаліше з усіх боїв не лише доби УНР, але й усієї історії України. "Мало який бій в історії України досліджений настільки глибоко, що історики оперують списками загиблих, чисельністю кулеметів, деталями похорону. Збірник документів про бій – це понад тисячу сторінок. Звісно, ще не усі документи віднайдено, ще є чимало так званих "білих плям". Та стверджувати, що бій малодосліджений – невірно", — вважає пан Віталій.
Крім того, у тих, хто не дуже добре знає історію України, через риторику навколо цієї події може скластися враження, що крутянський бій – єдина збройна сутичка між українцями та більшовиками. Це далеко не так. Подібні бої відбувались ледь не за кожну станцію. Буквально за кілька днів до події під Крутами були бої за Бахмач, Доч, Плиски. Одночасно вони тривали на полтавському напрямку, де Гайдамацький кіш Слобідської України під керівництвом Симона Петлюри відстоював буквально кожен кілометр. "Бої були до Крут, були і після. І кожен загиблий захисник України заслуговує на пам’ять", — говорить історик.
Міф №1 "Про спів перед розстрілом"
Доволі популярною історією про Крути є оповідка про спів Григорієм Піпським "Ще не вмерла Україна" перед розстрілом. "Однак давайте міркувати критично, — пропонує Скальський. Первинного джерела з такою інформацією ми не знаємо. Можливо, таке джерело загублене. Хто з присутніх під час розстрілу міг би розповісти нащадкам про такий випадок? Полонені студенти-українці були розстріляні. І розповісти, звісно ж, уже не могли. Відомостей, що при розстрілі були присутні місцеві селяни і бачили це на власні очі, немає. Залишаються лише більшовики – матроси Балтійського флоту. І ось тут головне питання – чи могли ці матроси на слух розпізнати "Ще не вмерла Україна", запам’ятати цей факт і через якийсь час переповісти або відтворити у спогадах? Ймовірність цього близька до нуля. До того ж можна згадати, що спів перед розстрілом є доволі популярною сценою у різних пропагандистських матеріалах. У радянській літературі є чимало прикладів, як під час так званої "Великої вітчизняної війни" піонери перед розстрілом "німецько-фашистськими загарбниками" обов’язково співала гімн СРСР чи вигукували якусь дурницю на кшталт "Хай живе соціалізм!" чи щось подібне.
Тож ми не маємо надійних джерел, що Григорій Піпський перед розстрілом заспівав український гімн. Натомість маємо свідчення, що вояки Студентського куреня співали пісні перед відправкою на фронт на Київському вокзалі", — резюмує історик.
Міф №2 "Про двох друзів-крутянців"
Існує дуже чуттєва історія про двох друзів-крутянців – Володимира Шульгина та Володимира Наумовича. Начебто вони "заспівали гімн та обнялися перед розстрілом". І що так, в обіймах, їх нібито поховали. А потім і перепоховали.
Утім, ця історія має один недолік. Дуже вагомий – історичні джерела не підтверджують цей факт. Більше того, коли 19 березня 1918 року відбувались похорони крутянців на Аскольдовій могилі, то у пресі друкувалась маса некрологів та повідомлень. Найбільше було присвячено Володимиру Шульгину, а ось про Володимира Наумовича не було взагалі жодної згадки. Ні окремої, ні у звʼязці з Шульгиним. Перші повідомлення про Наумовича в контексті усім відомого бою під Крутами належать до 1990-х років.
Втім, загибель Володимира Наумовича – не вигадка. Він таки загинув. Цілком можливо, що під Крутами. Але трохи пізніше – на початку грудня 1918 року.
"9 грудня 1918 року Штаб Верховного Головнокомандувача повідомив: "Ніч на фронті під Києвом і в самім місті минула спокійно. Під Крутами йде бій з повстанцями". 9 грудня – це розпал антигетьманського повстання Директорії.
Крім Мотовилівки, сутички відбуваються і в інших місцевостях. У державі запроваджено воєнний стан. Оголошено наказ про мобілізацію. Того ж дня, 9 грудня, у документах Пустинно-Микільського монастиря, до якого належав цвинтар на Аскольдовій Могилі, зʼявився запис про поховання тут Володимира Наумовича. Тобто, найімовірніше, що Володимир Наумович загинув, захищаючи столицю та гетьмана від повстанців Директорії", — розповідає Скальський.
Бій під Крутами: героїзм чи трагедія
Навряд чи продуктивним є опис цього бою у категоріях герої/зрадники, вважає Віталій Скальський. У тогочасних умовах тодішні захисники УНР зробили усе можливе. Як і керівництво держави – і голова Центральної Ради Михайло Грушевський, і військовий міністр Микола Порш. Бій під Крутами дає гарний приклад того, що протидіяти власній державі – це злочин. "Розправу над крутянцями могли попередити залізничники станції Дарниця, які відмовились пропустити на чернігівську колію ешелон петлюрівців, оголосивши страйк. Розправу також могли попередити вояки куреня імені Шевченка з Ніжина. Але вони воліли оголосити нейтралітет у момент агресії проти їхньої ж держави. Крутянці – це герої. Їхній розстріл – це злочин і трагедія", — говорить історик.
Ставлення до цієї історичної події в українському суспільстві неоднозначне. Хтось вважає жертву крутянців марною, хтось захоплюється їхнім героїзмом. Втім, безперечним є той факт, що сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. Інколи з ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. А дехто навіть називає Героїв Крут першими кіборгами України.