Коли ми зрозуміємо, що діти це не власність
Найчастіше така небезпека чекала на гостя у домах, де жили достатньо одинокі літні жінки, яким було що розповісти, хотілося розповісти, але не було кому. Тому коли відраз після чаю з'являлася купа товстих фотоальбомів, гість, зазвичай, починав нервово поглядати на годинника. А якщо втекти не вдавалося, приречено відкривав і починав демонструвати перебільшену цікавість до кожної картки. Часом роблячи це цілком щиро, коли на фото, нарешті, з'являвся хтось знайомий. Або виявлялося, що господиня прожила цікаве життя серед цікавих людей і до того ж має дар оповідати.
Так, щоправда, траплялося нечасто. Значно рідше, ніж товсті сімейні альбоми, повні незнайомих облич. А розглядати чужі фото - це дуже нудно. І тому навіть вважалося не дуже ввічливо - годувати гостей сімейними альбомами. Цю звичку висміювали у літературі та кіно. Особливо діставалося матінкам - любителькам демонструвати дитячі пікантні фото синочків кожній дівчині, яку вже дорослий син мав необережність привести додому.
Але це, повторюся, було в доісторичні часи - коли навіть про Інтернет, не кажучи вже про Фейсбук, ніхто ще й гадки не мав.
Соціальні мережі не те щоб "усе змінили" - не зовсім так. Вони просто розбудили в нас надію на те, що ми і наш життя цікаве комусь, окрім нас самих. Що наші успіхи має оцінити якщо і не весь світ, то, принаймні, ті, хто в шкільні часи глузував з форми нашого носа чи підкладав кнопки на стільця. Що фотозвіт з нашої подорожі має викликати захват у зовсім незнайомих людей. Або, принаймні, заздрість у знайомих.
Все це насправді цілком зрозумілі і доволі загальні людські слабкості. Які легко зрозуміти і зовсім неважко вибачити. А у випадку з друзями і знайомими - так і взагалі не помічати. А в себе - так і взагалі вважати не за "слабкості", а за "особливості характеру". Тобто все б нічого - якби не діти.
На днях німецькі поліцейські звернулися до батьків з великим і чемним проханням: утриматися від публікації на ФБ фото дітей та їхньої особистої інформації. За словами поліцейських, це просто небезпечно - якщо навіть мама чи тато сам не вказав номер дитячого садка чи школи, адресу кружка чи спортивної секції, особисті дані найкращої подруги чи вчителя музики, зловмисникам не складе великої проблеми отримати цю інформацію з акаунта батьків. Які також не приховують свого власного розкладу та маршрутів. Окрім того, німецькі правоохоронці звертають увагу батьків саме на фото дітей не лише тому, що зловмисникам буде легко впізнати дитину серед інших. А тому, що ті фото, які батьки вважають цілком мімімішними, можуть стати приводом для глузувань в школі. Адже, гадаю, нікому не треба розповідати ані про дитячу жорстокість, ані про особливу пристрасть до знущань, яка характеризує підлітковий вік.
Взагалі, німецькі поліцейські повелися дуже чемно. Бо могли в сказати інакше: любі мами, скажіть чесно, навіщо ви викидаєте у сомережі купи фоток своїх нащадків? Гадаю, на це питання ви отримаєте багато не дуже чесних відповідей і кілька чесних. Для мам публікація таких фото - це спосіб спілкування (якого не вистачає мамі, що сидить у декреті). А також специфічна гра, в яку швидко втягується більшість користувачів ФБ "підвищ свою популярність", "отримай ще сто лайків" і т.п. Втім, частіше за все це специфічна психотерапія, якої потребує багато мам. До речі, чоловіки значно рідше публікують фото своїх дітей, виняток становлять хіба фотографи та фотохудожники, чиї дитячі портрети межують з витвором мистецтва (бо в інакшому випадку просто не публікуються).
В будь-якому випадку, ви не отримаєте жодної відповіді, в якій були би враховані інтереси дитини. І це правильно - в який спосіб ці фото можуть бути потрібні дітям?
Тобто доведеться визнати, що публікуючи дитячі фото, ми так чи інакше використовуємо своїх дітей задля власних цілей, більш-менш нагальних. Ми наслідуємо поп-зірок, які роблять з "показу" свої дитини медіа-бульку. Але для поп-зірки це умова її існування у цій якості. Тут "показати дитину" (гидотний вираз - але саме так це називають у ЗМІ) - не менш істотний інформпривід, ніж запис чергового альбому. Тобто вихід дитини під світло софітів так чи інакше буде конвертований у грошові знаки. Що "показ дітей" дає тим користувачам соцмереж, які заробляють гроші в інший спосіб?
Так, зрозуміло, що люди, які публікують дитячі альбоми, частіше за все - просто бажають поділитися тим найкращим і найцікавішим, що є в їхньому житті. "Про що ви думаєте?" - питає ФБ при кожному заході. Звісно про них - про кого ж ще? Реакція людей, які "підсіли" на соцмережі майже автоматична - вони постять відповідь, навіть не думаючи про наслідки. Все, що вони мають на меті - потішити бабцю та кількох подргу. Купа "лайків" від незнайомих френдів - приємний бонус.
Але якою буде подальша доля цього фото? Адже навіть той список загроз, який дає німецька поліція - не вичерпний. Підлітковий вік - не остання віха, на якій дитячі фото та інша особиста інформація про дитину може скласти проблему. Навіть у найбільш захищеному - дорослому віці будь-яка, зокрема, дитяча інформація може бути використана проти людини. Наприклад, вже зараз дитячими архівами цікавляться хедхантери, коли шукають людей для командних проектів та кадровики, коли приймають людей на певні посади. Ви скільки завгодно можете кривитися на "психологічний портрет особистості" та можливість прогнозувати поведінку людини у складних професійних обставинах, грунтуючись на її "психологічному досьє" - але на таке вже є замовники серед керівників підприємств та проектів. Можливо, ця мода пройде, поки ваша дитина виросте. А може, навпаки.
Кінець кінцем, це питання прав вашої власної дитини. Ділитися особистою інформацією дітей - і власних, і чужих (адже на дитячих фото дуже часто дитина не сама, а у товаристві інших дітей) - є порушенням права дитини на приватність. Те, що батьки засипають ФБ фотографіями дітей - свідчення або низької правової культури, або того, що більшість дорослих взагалі не бачать у власних дітях особистості. Вони впевнені, що можуть робити це, бо дитина "їм належить", а отже в неї немає ані власної волі, ані власних інтересів. Втім, стосунки батьків та дітей - це вже зовсім інша історія.
Я зовсім не виключаю того, що проект веб2.0 може виявитися етапом переходу до повної відкритості людського життя, колективізації свідомості, яка скасує приватність як таку і, відповідно, унеможливить потаємні думки і бажання. Можливо колись велика кількість будь-яких фото - дитячих, дорослих, пікантних чи просто відверто непристойних - у вільному доступі взагалі зніме питання про "пристойність" і, відповідно, жодні фото вже ніколи не будуть предметом для глузувань.
Але допоки цього не сталося остаточно, допоки це є питанням вільного вибору - входити в це поле відкритості чи ні - хотілось би, щоби кожен, включаючи новонароджене дитя, робив цей вибір особисто, і тоді, коли він буде до цього готовий.