Медреформи більше немає? Хворим пора вчитися рятувати себе самим
У середу, 26 лютого, під час акції проти проведення медичної реформи в Києві під Офісом президента невідомий чоловік вирішив здійснити акт самоспалення. Вогонь погасили, чоловік хоч і обгорів, але залишився живий. "Швидку все ще чекають", - писали очевидці НП.
У цьому трагічному випадку сплелися воєдино різні аспекти медреформи: і протести звичайних громадян, і нерозуміння медиків, і сповільнене перетворення медслужб. Медреформа все більше нагадує щось таємниче, а значить, нездійсненне. Загадкове до такої міри, що президент за місяць до запланованого старту реформування другого ланки надання медичної допомоги вирішує зібрати людей від медицини, щоб обговорити: а чи всі, взагалі, в касаційному порядку чи може підправити чого треба?
У ситуації з медреформою на думку спадає анекдот про те, що раз консерви нині погані, то, мовляв, треба щось в консерваторії підправити. З квітня лікарів "вторинки" переводять на мінімалку, масово закривають тубдиспансери, безліч лікарень виявляються на грані закриття, а лікарі - на межі звільнення. А все тому, що тепер медустанови повинні отримувати гроші за кожен пролікований випадок, а не виходячи з кількості ліжок. І щоб отримувати таку компенсацію від держави, потрібно відповідати цілому ряду вимог - від наявності певного обладнання до кваліфікації співробітників.
Логіка у всіх цих змінах є, але от методи реалізації, помножені на українські реалії, дозволяють припустити, що замість обіцяного підвищення рівня якості медпослуг ми отримаємо один великий і грандіозний провал. І турборежим тут можливий швидше в негативну сторону.
Бомбу уповільненої дії під реформою системи охорони здоров'я заклали у свій час народні депутати, які відмовилися голосувати за введення принципу сооплаты. Так, автори медреформи могли б передбачити, що "дбають за інтереси пересічного українця" вхопляться за міфічну безкоштовну медицину, обіцяну Конституцією, і в ім'я простого трудівника відмовляться голосувати за закон, за яким частина коштів за лікування цього самого трудівника довелося б відшкодовувати з власної кишені, за рахунок роботодавця, місцевої влади або спонсорів. Але неможливо кардинально поліпшити систему охорони здоров'я, кардинально не збільшивши бюджет. Недарма через кілька років після старту медреформи в Зе-команді заговорили про те, що принцип сооплаты, мабуть, треба б повернути. Адже, приміром, обіцяні державою 16 900 грн на лікування інфаркту - сума дуже скромна.
Обов'язок забезпечувати лікарні коштами на ремонт, а також закупівлю устаткування держава поклала на плечі місцевої влади. Але децентралізація в наших умовах - теж штука загадкова. В теорії громада повинна вимагати, наприклад, закупити апарат МРТ місцевого неврологічного відділення, інакше Нацслужба здоров'я не укладе з медустановою контракт і не буде компенсувати кошти за проведене лікування. На практиці в одних громад на такі цілі коштів немає, в інших - ці засоби "освоюють" іншими способами, місцеве ж населення свято переконане, що рішення закрити лікарню прийнято там, у Києві, і вплинути на це вони ніяк не можуть.
Додає пікантності той факт, що самі лікарі про те, чого ж чекати з квітня, обізнані досить поверхово. Зате всередині цеху ось вже рік панує серйозне непорозуміння: сімейні лікарі, більшість з яких ще вчора були терапевтами, отримують по 15 тис., а досвідчені хірурги з-за зволікання з впровадженням другого етапу реформи - по 5 тис. Як тут, скажіть на милість, не брати хабарі?
Пацієнти теж незадоволені, адже тепер спробуй потрапити на прийом до лікаря - місця в електронній черзі займають за тижні, а якщо раптом що позапланове сталося, так може саме до часу прийому розсмокчеться. Про те, скільки часу тепер доведеться чекати МРТ або УЗД, вже почали складати легенди.
Все це, звичайно, навмисне надмірне згущення фарб. Є в Україні успішні приклади переоснащення лікарень, роботи сімейних амбулаторій. Але глобально про те, що саме відбувається в країні з охороною здоров'я, не знає ніхто - ні пацієнти, ні лікарі і, створюється враження, самі чиновники. І взагалі, чи є ця сама медицина чи таки пора запасатися гомеопатією і телефонами знахарок?
