Маца, кривавий наклеп і свобода. Чому українцям потрібен власний Песах

Таж в Єгипті ви гнулися в ярмі,
Наїдавшися ласо...
Відригаться вам буде повік
Ті єгипетське м'ясо.
(Іван Франко, поема "Мойсей")

30 березня, відразу ж після заходу сонця, у євреїв починається Песах - самий головний і найдавніше свято в іудаїзмі. Відзначають його з розмахом, майже як українці Новий рік, Різдво і християнську Пасху разом узяті і не один день - урочистості триватимуть до 7 квітня.

Середньостатистичний українець знає про Песахе переважно два факти:
1. На "єврейські купки" завжди холоднішає;
2. У ці дні євреї їдять мацу.

Зауважимо, що "купками" в народі називають, як весняний Песах, так і осінній свято Суккот. З мацою ж пов'язане одне з найбільш маревних і страшних помилок, відоме як "кривавий наклеп". Про кров християнських немовлят, без яких маца і не маца зовсім, чув кожен.

Байки про ритуальне умертвіння християн "злісними юдеями" народилися в глибокій старовині і благополучно дожили до наших днів. У всякому разі, в Росії вони обговорюються на найвищому рівні. Нагадаємо: в листопаді 2017-го світ приголомшила новина, що Слідчий комітет Російської Федерації збирається провести психолого-історичну експертизу розстрілу сім'ї імператора Миколи II. Через сторіччя після розстрілу царської сім'ї російські слідчі раптом занепокоїлися: а чи не є те, що трапилося в Іпатіївському домі ритуальним вбивством? Слово "євреї" в СКР поки не казали, але всі чудово розуміють, що в суспільній свідомості росіян ритуальні вбивства (особливо православних святих) проходять виключно за єврейської частини. Тим більше що в тих далеких подіях активно відзначилися товариші Свердлов і Троцький.

Говорячи про "кривавому навете" слід зазначити, що це аж ніяк не народне міфотворчість, а привнесене ззовні марновірство. Спочатку про "жидів", мордующих християнських немовлят, віщали з амвонів католицькі ксьондзи. Після естафету прийняли представники православного духовенства та царських спецслужб. Апогеєм стало знамените справа Бейліса.

Сьогодні в Україні після зникнення зовнішнього підживлення досить складно знайти людину, що вірить в бредні про замішаної на крові маці. Автору, наприклад, за все життя вдалося зустріти тільки одного такого оригіналу. Міф, що приніс євреїв безліч лих і мільйони справжніх, не вигаданих смертей, сьогодні перейшов у розряд анекдотів про страшних "жЫдо-бандерівців", їдять на сніданок фаршированих снегирями новонароджених російськомовних немовлят.

Повертаючись до маці. Вживання цього досить специфічного продукту має два значення. Перше - суто матеріальне. Під час спішної евакуації з країни пірамід у єврейських жінок не було часу, щоб приготувати "нормальний" хліб. Тому вони на швидку руку напекли в дорогу прісних коржів. Ось у пам'ять про це і печуть мацу (ті ж прісні коржі). Крім того, прісні коржі - це хліб бідності, нагадування про рабському становищі синів Ізраїлю в Єгипті.

Друге значення - духовне. Чиста вода і добірна борошно символізують споконвічне, створене Богом (не тільки продукт, а взагалі). Закваска тут розглядається як гріх, змінює/спотворює Божественний задум. У цьому ключі маца ще і символ незаплямованою гріхом божественної чистоти.

Під час Песаха євреїв взагалі забороняється вживати продукти бродіння злаків. Не тільки хліб, але і, наприклад, зернову горілку. Все це називається "хамец".

У цьому зв'язку варто згадати одну історію. В кінці XVIII - початку XIX ст. в славному місті Старокостянтинові (нині райцентр Хмельницької області) жив вельми цікавий персонаж - Мошко Ицыкович Бланк. Мошко в основному відомий своїм знаменитим правнуком Володимиром Ульяновим (він же Ленін). Ленінський предок, зауважимо, був особистістю жадібною, склочною, безпринципною і мстивою.

Мошко Ицыкович займався традиційними для містечкового єврея гешефтами - брав землю в оренду, тримав крамницю і корчму. А ще захоплювався епістолярним жанром - без упину строчив доноси і кляузи на одноплемінників.

Не гребував він і крадіжки з обманом. Зокрема, у 1803-му Мошку звинуватили в крадіжці сіна. Пізніше вибухнув скандал дужче. У гонитві за прибутком він продав місцевим євреям дешеву хлібну горілку під виглядом більш дорогий фруктової. Це було не тільки банальне шахрайство: сталося це напередодні Песаха, і горілка призначалася до вживання протягом великоднього тижня. У результаті з-за жадібності Бланка всі його клієнти мимоволі порушили приписи.

Але повернемося до свята.

Свято Песах (він же в просторіччі "Єврейська Пасха") зазначає ланцюг подій, в результаті яких, власне, і утворився єврейський народ. Детально розписувати трапилася 3330 років тому історію (до речі, досить симпатичний ювілей) не будемо. Вона добре знайома не тільки євреям, але і християнам, і докладно описана в Біблії в книзі "Вихід". Відома вона і атеїстам з агностиками - хто у наш час не чув про "страт єгипетських" і перехід через Червоне море розступилося?

Якщо тезово, то все сталося так. Рятуючись від посухи і голоду рід праотця Якова (всього сім десятків осіб) переселився в землю Ґошен (одну з провінцій Єгипту). Незабаром біженці розмножилися і це викликало напруження між корінними і "наїхали". У підсумку на нащадків прибульців наклали важку трудову повинність, будинки євреїв прослуховувалися і досматривались спеціальними наглядачами, дружин розлучали з чоловіками, а новонароджених хлопчиків вбивали.

Мати Мойсея розуміючи, що і її сина вб'ють, поклала його в кошик, човник і опустила води в Нілу. Кошик виловила дочка фараона, малюк потрапив у вінценосну сім'ю, де виховувався нарівні з принцами. Жив, не тужив, їв з золота делікатеси, поки одного разу не убив єгиптянина, що бив єврея-раба, після чого був змушений тікати. Втікач довго мандрував, поки не зустрів на своєму шляху палаючий кущ (неопалимую купину) з якого Господь говорив з ним. Бог наказав Мойсею вивести свій народ з рабства.

Далі всі в курсі. Мойсей вимагав: "Відпусти мій народ", але фараона віжка потрапила під хвіст, він наполегливо щоразу відповідав відмовою і тільки після 10 "страт єгипетських" погодився.

Назва "Песах" одні дослідники трактують як "перехід", - тобто вихід з землі Єгипетської, інші пов'язують його з передісторією результату, а саме 10-й карою - смертю первістків. Тоді ангел смерті увійшов у кожен єгипетський будинок, але пропустив ("песах" на івриті) житла євреїв. Є версія, що "Пе-сах" розшифровується, як "уста говорять", адже головна заповідь свята Песах - розповідати (говорити) про історію Результату. Правда, це вже на підставі "народної етимології".

Втім, походження назви - другорядне. Головне ж суть Песаха - Свобода. Причому як свобода всього єврейського народу, так і індивідуальна. В особливій святковій молитві це свято прямо називається "часом волі нашої". В давнину навіть роки правління царів Ізраїлю відлічувалися з місяця "нісан" (в якому і святкується Песах) - щоб показати, що в основі єврейського царства лежить саме ідея свободи. Результат дав не тільки свободу євреям, але і став моментом народження окремого єврейського народу.

Далі було дарування Скрижалей з заповідями, гріх "Золотого тільця", жалю про втрачені ситості рабства (мовляв, непогано б повернутися в Єгипет, там зараз макарони дають), блукання по пустелі і, нарешті, набуття Землі Обітованої.

Пізніше історія Мойсея і Результату неодноразово піднімалася на прапори усіма, що прагнуть до свободи. Зокрема, вона була досить популярна в Англії під час боротьби за Реформацію. Останній, нагадаємо, був не тільки релігійним рухом, але і боротьбою за соціальні та політичні свободи.

Напевно, найвідоміший американський негритянський спиричуэл Let My People go ("Відпусти мій народ") прославився у виконанні Луїса Армстронга, також розповідає історію Песаха.

Текст пісні вперше був опублікований Jubilee Singers в 1872 році: Ця пісня стала гімном втікачів американських рабів. Вважається, що її батьківщиною є штат Віргінія, де вона виконувалася як мінімум з 1853 року. Пізніше ця негритянська пісня повернулася назад до євреїв - сьогодні, в перекладі на іврит, її традиційно виконують на Песах.

Історія результату і здобуття Свободи надихала і багатьох українських письменників та поетів: Шевченко, Франко, Леся Українка бачили в єгипетському рабстві прямі аналогії з поневоленою сусідами Україною. Адже відома поема Івана Франка "Мойсей" насправді зовсім не про євреїв:

Народ мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

[...]

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Сьогодні, коли після століть рабства, ми теж робимо свій результат до Свободи, ці паралелі стали ще більш явними. І, як у стародавніх євреїв, серед нас чимало тих, хто з радістю служить Золотому Тільцю, вистачає і таких, хто з ностальгією згадує про ситих часи радянського рабства. Мовляв, нехай і без волі, зате була гарантована регулярна зарплатня-аванс і, якщо пощастить, профспілкова путівка в Ялту.

Як і давні євреї, ми теж повинні пройти через відчай і пустелю, щоб наша Україна стала Землею Обітованою.

Та прийде час і ти вогнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі,
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

(Іван Франко, поема "Мойсей")