Магнітики на пам'ять. Чому Єрмак не зможе перетворити українців у туристів

Під час селекторної наради 9 червня глава Офісу президента Андрій Єрмак поставив перед головами обласних державних адміністрацій невідкладне завдання: представити три - п'ять туристичних магнітів" свого регіону, які будуть цікаві українцям.

За планом Єрмака місцеві влади повинні вивчити потенціал своїх областей і підготувати концепцію розвитку туризму. Крім того, потрібно розробити тури на три, п'ять і 10 днів, а також передбачити, як доїхати до того чи іншого туристичного об'єкту. Також голови ОДА повинні запропонувати 5-10 найбільш цікавих подій культурного життя регіону та просувати їх як одне-дводенні тури. І все це - протягом тижня. Що ж, постановка нереалістичних дедлайнів і робота в турборежимі - справжній коник "зеленої" влади.

На основі пропозицій голів ОДА буде розроблена загальнодержавна програма розвитку туризму в Україні, яку в Офісі президента обіцяють реалізувати протягом трьох-чотирьох років.

Голова Державного агентства розвитку туризму Мар'яна Олеськів пообіцяла надавати посильну допомогу: "де-то не вистачає пару кілометрів гарної дороги, де треба прибрати якийсь страшний ринок, який псує враження". Питання, звідки гроші, губернатори задати посоромилися.

Втім, розвиток внутрішнього туризму - справа важлива і потрібна. Теоретично Україна може запропонувати своїм громадянам і іноземним гостям щось цікаве в будь-якій з туристичних сфер: оздоровчої, пізнавальної, гастрономічної, подієвої, активний і екстремальний відпочинок. Але чи вдасться Єрмаку перетворити Україну в туристичний об'єкт хоча б для самих українців?

Світовий досвід: як побудувати туризм з нуля

Ще якихось 100 років тому подорожі були привілеєм багатих. Так, Гертруда Белл могла без перешкод підкорювати гірські вершини Альп, досліджувати Близький Схід і стати справжньою "королевою пустелі", раз за разом перетинаючи Аравійський півострів зі своїм караваном. Але все це стало можливим тільки тому, що її батько був одним з найбагатших магнатів Великобританії і не шкодував грошей на експедиції улюбленої дочки. Життя ж простих смертних було далеким від пізнання світу: тут би прогодувати сім'ю та дітей навчити, коли вже думати про незвідані країни і чудові міста.

Проте в 50-60-х роках ХХ ст. туризм стає більш доступним. В Європі з'являється широка мережа спеціалізованих фірм, які організовують відпочинок: розробляють маршрути, забезпечують транспорт, будують готелі. Спочатку європейський туризм був орієнтований на американських мандрівників, проте починаючи з 70-х років він став по-справжньому масовим - гарний відпочинок могли дозволити собі і жителі Європи.

Відмінним прикладом розвитку туризму практично з нуля є Єгипет і Туреччина. Сьогодні ці країни вже міцно асоціюються з пакетними турами all inclusive, комфортабельними готелями і пляжним відпочинком. Проте влада Єгипту почали приділяти увагу розвитку туризму тільки з середини 1970-х років. У 1974 р. був прийнятий закон, що надає право іноземним компаніям і приватним особам вкладати гроші в туризм, транспорт і міське господарство, що призвело до припливу інвестицій з-за кордону, в основному з Німеччини та Британії. Завдяки такому підходу до початку 1990-х років доходи Єгипту від туризму перевищили доходи від судноплавства в Суецькому каналі і склали $2 млрд.

Туреччина пішла схожим шляхом і в 1960-х роках почала розробляти п'ятирічні плани розвитку туристичного бізнесу. Оскільки грошей було недостатньо для повноцінного розвитку туризму по всій країні, влада обрали пріоритетні туристичні райони - Баликесір і Анталію. У 1982 р. був прийнятий закон про заохочення туризму, і в пріоритетних районах ввели пільгові тарифи на електрику, воду і газ, підприємців звільнили від деяких податків і зборів. Також туристичного бізнесу пропонували доступні кредити на розвиток своєї справи. Влада Туреччини почали активно використовувати іноземні інвестиції, в результаті чого на узбережжі з'явилася ціла мережа готелів і кемпінгів, усі основні туристичні центри були з'єднані якісними дорогами. Також велику увагу влади приділяли кадровій політиці, зокрема, всіх, хто працює у сфері туризму, зобов'язали вчити іноземні мови. В результаті англійською заговорили не тільки гіди та працівники готелів, але і водії автобусів, таксисти, продавці в супермаркетах і поліцейські.

Ще однією країною, яка може послужити хорошим прикладом розвитку туризму з нуля, є Грузія. Тамтешні влади протягом року розробляли Національну стратегію розвитку туризму, до роботи були залучені представники Світового банку та всіх зацікавлених сторін туристичної галузі. Грузини вирішили зробити ставку не тільки на гірські вершини Кавказу і теплі хвилі Чорного моря, але і на багату культуру, древні християнські святині, кухню і, звичайно ж, ріки вина, щедро приправлені грузинською гостинністю. Влада розробила маркетингову стратегію для залучення туристів з-за кордону, а також помітно збільшили державні і приватні інвестиції в туристичний сектор. І це спрацювало: в період з 2009 по 2013 рр. Грузія показала одні з найвищих у світі темпів зростання туризму. Загальна кількість туристів збільшилася більш ніж на 300% - з 1,5 млн до 5,4 млн осіб, а доходи від туристичної діяльності зросли за той же період з $475 млн до $1,8 млрд. При цьому у всіх трьох країнах внутрішній туризм практично не розвивається: і турки, і грузини, і єгиптяни або не подорожують зовсім, або ж їдуть відпочивати за кордон.

Що не так з планом Єрмака

Головна проблема плану Єрмака щодо розвитку внутрішнього туризму - спроба знайти просту відповідь на складне питання. Не можна за тиждень побудувати в Україні туристичний рай одним суворим наказом. Поки у влади немає глобальної стратегії і дорожньої карти щодо її втілення в життя, очікувати якихось захмарних результатів не доводиться.

В українців поки що немає глобальної потреби в подорожах - приблизно половина молодих українців не виїжджали за межі своїх областей протягом останніх трьох років. Жителі великих міст подорожують активніше, а ось більшість проживаючих в глибинці рідні місця якщо і залишають, то переважно їдучи на заробітки.

В Україні немає культури мобільності, і це породжує серйозні проблеми: ми дуже мало знаємо один про одного. А там, де немає знань, верх беруть стереотипи. Тому багато хто дійсно вірять в міфи про "злобних бандерівців, які п'ють кров російськомовних немовлят" або про "п'яних шахтарів, які навіть сплять, замотавшись у російський триколор". Українці рідко відвідують регіони своєї країни, не знають особливостей культури та традицій. Уряд Олексія Гончарука планував запустити програму мобільності молоді, яка повинна була допомогти "пізнавати розмаїття регіонів і розвивати організації громадянського суспільства". "Це програма, коли діти з різних регіонів України будуть подорожувати по Україні. Кожна п'ята школа буде задіяна у цій програмі в наступному році", - пояснював тоді ще міністр культури, молоді і спорту Володимир Бородянський. Що буде з цими планами тепер - незрозуміло.

Ще однією важливою проблемою для українського туризму є жахливий стан інфраструктури або ж її відсутність взагалі. Наша країна дійсно багата унікальними об'єктами, які могли б зацікавити мандрівників. У нас є і мальовничі каньйони, і унікальні пам'ятники архітектури, навіть пустеля у нас є власна! От тільки щоб їх побачити, потрібно багато годин трястися у роздовбаній маршрутці, обкладеним зі всіх сторін мішками картоплі, коробками з курчатами і дачними інструментами. І не забуваємо про запах перегару, вічних баталіях тих, кому душно, і тих, кому дме з вікна, а також прекрасним поєднанням блатного російського шансону і української естради 90-х років.

До багатьох потенційно туристичнх об'єктах часто немає доріг, пам'ятки не з'єднані транспортною сіткою, на місцях немає готелів та ресторанів. Фонд регіональних музеїв досить убогий, а рівень гідів залишає бажати кращого. І так захочеться витрачати шість годин свого часу на те, щоб дістатися з Херсона до Асканії Нової і назад?

В Україні можна було б розвивати шикарний замковий туризм. Але фортеці, палаци й садиби перебувають у стані занепаду. Подібні споруди в Європі часто здають в оренду підприємцям, які беруть на себе витрати по реконструкції і створюють атмосферні готелі і ресторани. Це могло б стати виходом і для України, де безліч таких об'єктів просто розсипається на очах, ось тільки закону про оренду пам'яток архітектури у нас досі немає.

Українці живуть від кризи до кризи, ми не будуємо довгострокових планів. Середньостатистичний готель зможе окупити вкладені гроші за 15 років, за цей час в країні може статися дві революції і одна війна, а курс долара зрости в кілька разів. Планувати на тривалу перспективу в Україні складно, тому більшість обирає побудувати невелику, недорогу і часто неякісну халупку на схилі Карпат або неподалік від морського берега і здавати її подобово. При цьому ціни на відпочинок в Україні найчастіше вище, ніж у тій же Європі чи Туреччині.

Українські міста мало уваги приділяють розробці свого туристичного бренду. З цим завданням добре впорався хіба що Львів - тепер всі українці знають, що саме сюди потрібно їхати, щоб випити кращої в країні кави і зануритися в атмосферу старої доброї Європи. Та що там - туристи часто виділяють окремий день, щоб походити по ресторанам і кафешках. Інші ж українські міста поки помітно відстають в туристичній гонці, а брендування і маркетингові ходи місцева влада якщо і розробляють, то не використовують в реальному житті.

Україна красива, багата, самобутня країна з цікавою історією і культурою. Але неможливо побудувати внутрішній туризм за тиждень, тут потрібен системний підхід, продумана стратегія і вливання великих грошей. Поки ж "магнітики" Єрмака більше схожі на черговий плацдарм для розпилу бюджетних коштів.