Леонардо Ді Капріо — 50. Які фільми актора залишились в тіні потонулого "Титаніка"

Загальновідомо, що справжньою суперзіркою та кумиром мільйонів Ді Капріо став лише після горезвісного "Титаніка" Джеймса Кемерона – а потім, вже у новому столітті, були знакові для актора ролі у фільмах Мартіна Скорсезе. Після скорсезівських "Відсупників" Леонардо, нарешті, перестав дратувати хлопців, що ревнують до актора своїх дівчат, і чоловіча половина населення планети теж перейнялася до Ді Капріо любов'ю і навіть повагою — але деякі більш ніж гідні ролі дев'яностих років так і залишилися в тіні палуби "Титаніка", що йде на дно.

Кар'єра завдяки Роберту Де Ніро

І одна з таких ролей – у фільмі "Життя цього хлопця" режисера Майкла Кейтона-Джонса, першому повноцінному кінодосвіді 18-річного актора. Картина з'явилася на екранах навесні 1993-року – до цього Ді Капріо знявся в епізодах кількох телесеріалів (у тому числі, в "Нових пригодах Лессі" та "Санта-Барбарі", у кількох серіях якої Леонардо зіграв підлітка, який вже страждає на алкоголізм), а також майнув у еротичному трилері "Отруйний плющ" і в "Зубастиках 3" (про що воліє не згадувати). Але зніматися в одному фільмі із самим Робертом Де Ніро – це зовсім інша справа, і молодий актор чудово розумів важливість цього досвіду для своєї кар'єри.

До речі, на той час Ді Капріо вже встиг пережити період гострої кризи — наприкінці вісімдесятих він почав серйозно сумніватися щодо обраного ним шляху. Так, він народився в Лос-Анджелесі, поряд зі знаменитими голлівудськими студіями і почав виявляти акторські здібності з ранніх років, ледь навчившись говорити. Так, ще в дитинстві він був дуже натхненний прикладом свого зведеного брата Адама Фаррара, котрий зміг заробити 50 тисяч доларів, знявшись у рекламному ролику на телебаченні. Але одного разу настав момент, коли у юного максималіста Лео почали опускатися руки — протягом року Ді Капріо з'їздив на 100 проб, але роботу так і не отримав.

У той же час хлопець гордо відмовився від пропозиції свого агента взяти псевдонім Ленні Вільямс – агент справедливо вважав, що справжнє ім'я юнака є надто екзотичним для пересічного американського глядача. Ді Капріо всерйоз збирався кинути марні спроби заявити про себе — але його батько Джордж переконав Лео не здаватися.

Ді Капріо стиснув зуби — і в результаті вже через кілька років знімався в "Житті цього хлопця", фільмі, який нарешті показав його з найкращого боку. По суті, своєю кар'єрою Ді Капріо завдячує Де Ніро – саме він порадив режисерові взяти на роль підлітка Тобі Вульфа Леонардо. Ді Капріо мав 400 конкурентів, до того ж, згаданий режисер Майкл Кейтон-Джонс схилявся до кандидатури Крістіана Бейла (який вже встиг знятися в "Імперії сонця" у Стівена Спілберга) – але Де Ніро просто вказав пальцем на Лео і порадив Кейтону на хлопця. Режисер послухався поради володаря двох "Оскарів" – і "Життя цього хлопця" стала першою спільною роботою Де Ніро та Ді Капріо.

Кожному, хто дивився цей фільм, буде важко повірити в те, що 49-річний Де Ніро зворушливо підтримував новачка Лео на знімальному майданчику. Здається, ненависть такого розжарення, яку відчував герой Ді Капріо до Дуйата Гансена, зіграного Де Ніро, просто неможливо зобразити, зіграти – таке почуття має накопичуватися роками, і вирвавшись назовні, змести все на своєму шляху та отруїти отрутою.

Власне, приблизно це й відбувається у ключовій сцені фільму — коли Тобі Вульф і Гансен впиваються в горлянку один одному під час сварки на кухні, яка з побутової чвари швидко перетворюється на натуральне побоїще та смертовбивство. І якщо почуття героя Де Ніро — це скоріше злість, що живить його самого, то Ді Капріо вже в ті роки був здатний виплеснути на екран нищівний, праведний гнів, що палає ще спекотніше просто тому, що в результаті ризикує виявитися безсилим і марним.

У світовому кіно знято достатньо картин про стосунки батьків і синів, але Де Ніро не здавався таким поганцем навіть у "Скаженому бику" або "Мисі страху" (у яких він грає егоїстичного боксера та кримінальника-ґвалтівника відповідно), актор використовує весь свій арсенал – і юний Ді Капріо виглядає з ним у кожному кадрі абсолютно на рівних.

Насправді за сюжетом герой Де Ніро – нерідний батько Тобі. Просто його мати Керолайн (Еллен Баркін), після невдачі першого шлюбу і ще кількох жалюгідних любовних пригод, відчуває втому від вічних пошуків щастя. Вона вирішує всерйоз і надовго пов'язати своє життя (і життя свого сина-школяра) з черговим кавалером Дуайтом Гансеном, заплющивши очі на його недоліки і бачачи в Дуйаті одні чесноти. Але серед недоліків – те, що він є самозакоханим домашнім тираном, серед чеснот – те, що вміє фальшивити на тенор-саксофоні та вважає себе найкращим стрільцем із рушниці у лісистій глушині штату Вашингтон.

Герой Ді Капріо і раніше не особливо шанував чергових маминих коханців — але до моменту появи Дуайта у Тобі (взагалі він воліє, щоб його називали "Джек") починається перехідний вік. Хлопцеві хочеться і належить бунтувати, але при цьому він щиро любить матір і не збирається створювати зайвих проблем у новій родині – втім, дуже скоро Дуайт показує себе справжньою сволотою, тому Тобі не залишається вибору, він бунтує і він ненавидить.

Сам Тобі теж, звичайно ж, далеко не ангел — але дозволяє собі рівно стільки, скільки і будь-який інший нормальний хлопець у його віці. Тому той самий спалах гніву у згаданій кухонній сцені і лякає настільки, що зовсім забуваєш про те, що дивишся кіно - він абсолютно несподіваний і водночас абсолютно передбачуваний, природний і навіть логічний.

Молодший брат Джонні Деппа

У тому ж 1993-му, за чотири роки до "Титаніка", вийшов ще один відмінний фільм, у якому Ді Капріо зіграв не головну, але центральну та найважливішу роль, картина "Що турбує Гілберта Грейпа" шведського режисера Лассе Халльстрема. Однією з причин подивитися фільм сьогодні є можливість побачити на власні очі, як виглядає кіносім'я, в якій старшого брата грає Джонні Депп, а молодшого – Леонардо Ді Капріо, два актори, популярність яких на початку ХХ століття досягала космічних масштабів. Але фільм здається ще більш вдалим, якщо дивитися на нього очима аудиторії початку дев'яностих – тобто тих глядачів, для яких ні Депп, ні тим більше Ді Капріо ще не були суперзірками та втіленнями поняття "селебріті".

За сюжетом, у героїв Деппа і Ді Капріо, а саме того самого Гілберта і Арні Грейпів, є дві сестри, а ще — мати, яка погладшала до немислимих розмірів і перестала виходити з дому після того, як глава сімейства наклав на себе руки. Гілберт Грейп працює в невеликому продуктовому магазинчику і наглядає за Арні, якому ось-ось виповниться вісімнадцять — герой Ді Капріо є привабливим, але при цьому розумово неповноцінним молодим чоловіком. Він любить забиратися на високі дерева і вишку біля торгового центру, любить маму і не любить митися – а ще завжди каже "бувай" замість "на добраніч" і, як стверджують лікарі, будь-якої секунди може померти.

Роль Арні Грейпа – найщемніша у фільмографії Ді Капріо. І справа навіть не просто в жалі чи співчутті, які неминуче відчуває глядач – справа в подиві з приводу того, як може бути життя таким прекрасним і таким жорстоким одночасно. За роль Арні Ді Капріо був номінований на "Оскар" як найкращий актор другого плану — але хто про це пам'ятає зараз?

Наркоман та геній світової поезії

У 1995-му вже 21-річний Ді Капріо знову зіграв неблагополучного підлітка (у середині дев'яностих актор і справді виглядав помітно молодшим за свої роки) – у драмі Скотта Калверта "Щоденник баскетболіста". Фільм — більшою мірою про молодіжну наркоманію, ніж про спорт — був не дуже тепло свого часу прийнятий глядачами і критиками, і ніколи не досягав культового статусу "Аптечного ковбоя" Гаса Ван Сента, "Трейнспоттінга" Денні Бойла або "Реквієму по мрії" Даррена Аронофськи. Звичайно, "Щоденникам…" не вистачає стилю, новизни і запаху сенсації, що йде від кадрів — але своєю грою зовсім молодий Ді Капріо затьмарює кіношних наркоманів у виконанні і Метта Діллона, і Юена Макгрегора, і Джареда Лето.

Подібні фільми рідко обходяться без кульмінаційної сцени пекельної ломки або випрошування грошей на дозу, що супроводжується будь-якими можливими приниженнями. Так ось, коли герой Ді Капріо, хлопець на ім'я Джим з вулиць Нью-Йорка, вирішує використати останній шанс і нарешті буквально доповзає до дверей матері – додому, звідки давно пішов – то від Джима не залишається нічого, окрім кричачої грудки болю, жаху та розпачу. Ді Капріо набагато пізніше знову падав у глибокі прірви — наприклад, в "Острові проклятих" у Мартіна Скорсезе — але це вже не виглядало так страшно, буденно і безвихідно як тоді, в "Щоденнику баскетболіста".

У тому ж 1995-му році на екрани вийшов фільм, який стоїть окремо у фільмографії актора – чудове у своїй зухвалості "Повне затемнення" Агнешки Голланд. "Затемнення" — єдина по-справжньому "європейська" картина за участю Лео, і в ній він зіграв великого Артюра Рембо, того самого французького поета, який усі свої геніальні вірші написав до 19 років, а потім порвав із творчістю, поїхав до Африки і зайнявся торгівлею. Цей фільм – історія бурхливих стосунків Рембо та іншого блискучого французького поета, Поля Верлена, зіграного чудовим британцем Девідом Тьюлісом. Між Тьюлісом і Ді Капріо існувала необхідна для справжнього успіху акторська хімія — реакції такої ж сили, але зовсім іншої властивості, спостерігалися в дуеті Лео і Кейт Вінслет, або відносно недавно, в тандемі з Бредом Піттом в "Одного разу в Голлівуді" у Тарантіно.

Хочеться вірити, що в житті Рембо був саме таким ідеальним втіленням нігілізму і безкомпромісності, як герой Ді Капріо в "Затемненні" — витончений і нахабний, з тієї породи безсоромних зухвальців, яким прощаються всі їхні образливі слова та витівки. За сюжетом, Рембо приїжджає до незнайомого йому Парижа з провінції у 1871-му році – на запрошення Верлена, якому він надіслав кілька своїх віршів. Ді Капріо грає шістнадцятирічного – але це зовсім не той підліток, якого ми бачили у "Життя того хлопця" чи "Щоденниках баскетболіста". Його герой настільки ж безтурботний і легковажний, наскільки ж і мудрий – і Ді Капріо багато взяв від Рембо у "Повному затемненні" для свого Джека Доусона у "Титаніку". Але хто знає, що було б з кінематографом другої половини дев'яностих (і поп-культурою загалом) якби Лео відмовився від доленосної пропозиції Джеймса Кемерона і продовжив зніматися у режисерів, подібних до Агнешки Голланд.

Ді Капріо та Вуді Аллен

Після "Титаніка" Ді Капріо зіграв у відверто невдалій "Людині в залізній масці" — але того ж 1998 року Лео знявся і у такого майстра, як Вуді Аллен. Правда, наприкінці дев'яностих Аллен був не в пошані у критиків — і до фільму "Знаменитість" поставилися або з байдужістю, або з прохолодою. Представники багатомільйонної армії нових шанувальників Ді Капріо у своїй більшості не знали нічого про цю чорно-білу картину Аллена, зняту цілком у дусі його ж "Спогадів про зірковий пил" або шедеврального "Мангеттена" — ті ж, хто таки подивився фільм у 1998 році, залишився збентежений. "Знаменитість" досі, по суті, забувається — хоча в ній Лео ідеально зіграв карикатуру на того, ким він був наприкінці дев'яностих.

Його герой – молода кінозірка на ім'я Брендон Дерроу. Брендон дуже талановито влаштовує скандали в готелях, він обговорює нові сценарії в розпалі оргії, літає на боксерські матчі — словом робить усе те, на що чекають від молодої знаменитості. Аллен як режисер зовсім не є моралізатором у цій історії – і Дерроу скоріше служить показником нікчемності головного героя, зіграного Кеннетом Брана письменника-невдаху. Лео з'являється у фільмі хвилин на двадцять – але це одні з найнасиченіших хвилин у його фільмографії, до того ж наповнені самоіронією.