Хто дасть гроші ПТУ

Президент Петро Порошенко заборонив фінансування професійно-технічних училищ з державного бюджету. Глава держави наклав вето на прийняті Верховною Радою закони №3830-3 і №3831-2 , які передбачали виділення ПТУ субвенції у розмірі 1,8 млрд грн. Головний аргумент для вето: щоб дати гроші профтехучилищам, їх доведеться забрати у шкіл, а також зменшити фінансування місцевих бюджетів. Але що тепер буде з училищами, абсолютно незрозуміло.

Систему ПТУ лихоманить з початку року: її фінансування з держскарбниці на 2016 р. не передбачено. В рамках децентралізації влади профтехучилища були переведені на утримання місцевих бюджетів, але виявилося, що в останніх коштів на це немає. За інформацією Мінфіну, потреба у фінансуванні професійно-технічних закладів становить близько 5,8 млрд грн., а місцева влада змогли знайти тільки 4 млрд. В результаті деякі навчальні заклади, які готують фахівців робітничих спеціальностей, змушені закриватися. Проблему не вирішить і разова допомога Кабміну — 500 млн грн., які виділені обласним бюджетам на фінансування ПТУ.

У владних коридорах немає єдиної думки, що робити з профтехосвітою в принципі. Народні депутати спочатку дружно проголосували за те, щоб скинути ПТУ на утримання місцевих бюджетів. Мовляв, на місцях видніше, яка в регіоні потреба в робочій силі, скільки і за якими спеціальностями треба підготувати. Але ніхто не спромігся прикинути — якщо річний бюджет невеликого міста становить 10 млн грн., чи зможуть місцеві влади віддати третину на фінансування ПТУ? В результаті деякі міста взагалі відмовилися давати гроші, інші виділили лише від 10 до 50% необхідної суми.

Буквально через місяць в парламенті подумали і вирішили, що держава повинна фінансувати систему профтехосвіти. Але не повністю, а частково. "Під загрозою не просто система підготовки кваліфікованих робітників, а долі десятків тисяч людей. В системі професійно-технічної освіти України 795 закладів, в яких навчаються 292 тис. осіб, третина з них — з малозабезпечених сімей, сироти", — заявила голова профільного парламентського комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич, пообіцявши, що замість заветованих Президентом законів у ВР будуть внесені нові. Зрозуміло, що самі працівники профтехосвіти вимагають повністю повернути фінансування за рахунок держбюджету.

У запалі полеміки про те, хто повинен фінансувати ПТУ, всі якось забули про головне: сама система профтехосвіти, яка дісталася нам з радянських часів практично без змін, потребує реформування.

За цей же час кількість випускників вищих навчальних закладів тільки III-IV рівнів акредитації, навіть без урахування тимчасово окупованих територій, збільшилася з 136,9 тис. до 404,5 тис. осіб, тобто більш ніж у три рази.

Держава не балувало ПТУ — виділяються грошей вистачало тільки на захищені статті видатків (зарплату, комуналку, стипендії, харчування та виплати дітям-сиротам). Зарплати педагогів і стипендії учнів професійно-технічних навчальних закладів мізерні. Наприклад, стипендія учня ПТУ майже в три рази менше, ніж стипендія студента вузу. Про оновлення матеріально-технічної бази вже давно забули. Училища невимовно раді навіть старим комбайнів, тракторів і верстатів, які давно потрібно передати в музеї.

Тому механізм фінансування профтехосвіти потрібно терміново міняти. "Гроші з бюджету — державного або місцевого — повинні виділятися не на ПТУ, а на підготовку у них кадрів, виходячи з вартості навчання одного людини. І це може бути тільки один з джерел фінансування", — вважає екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. Платити за підготовку робітників для своїх підприємств, на його думку, повинні і роботодавці. Приміром, у Німеччині та Данії існує дуальна система профтехосвіти, в якій поєднуються державне фінансування і внески роботодавців. Як правило, учень три-чотири дні на тиждень працює на заводі чи фабриці (за це він отримує щомісячне грошове винагороду від підприємства), а решту часу навчається у професійній школі (ці витрати бере на себе держава). Як наслідок, в Німеччині держава фінансує лише 30% вартості підготовки робітників, а 60% — роботодавці, профспілки. Ще 10% оплачують самі студенти. Можливо, якщо в Україні буде застосовуватися подібна модель, кількість безробітних громадян, зареєстрованих в службі зайнятості з дипломом про професійно-технічну освіту, істотно скоротиться.

Чи потрібні Україні слюсарі і комбайнери

За реформування системи освіти чиновники взялися явно не з того кінця. Логічно було б починати трансформації з базового закону "Про освіту", покликаного регулювати весь спектр суспільних відносин у цій сфері. Замість цього пішли іншим шляхом. Спочатку Верховна Рада прийняла нову редакцію Закону "Про вищу освіту", а потім Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність". Після цього, в жовтні минулого року, був зареєстрований законопроект №3231 "Про професійну освіту", який досі не розглянуто.

Тим не менш, як запевняє міністр освіти і науки Сергій Квіт, реформи в цій сфері проводяться. За його словами, в минулому році були затверджені 78 державних стандартів професійно-технічної освіти, створено 84 навчально-практичних центру профтехосвіти. "Це не успіхи. Це вічна метушня чиновників, яким необхідно виправдовувати своє існування. За багато років роботи я вже десятки разів бачив оновлення стандартів або зміна вивісок навчальних закладах", — каже Ігор Лікарчук.

В цьому році передбачається створити в кожному регіоні Рада стейкхолдерів професійної освіти. Цим модним словосполученням у МОН вирішили назвати координаційний орган, до складу якого увійдуть представники ПТУ, місцевих органів влади, державних підприємств і приватного бізнесу. Вони будуть спільно вирішувати, яким професіям вчити дітей, в яких спеціальностях місцевий ринок праці не потребує, і розглядати ряд інших питань. Аналог цього органу існував ще в радянські часи і називався "рада з профтехосвіти".

Ще одна ідея — створення багатопрофільних регіональних центрів профосвіти — по суті, означає злиття декількох ПТУ в одне. "Є необхідність не тільки в оптимізації, є необхідність привести мережу ПТУ до потреб індустрії", — пояснює Сергій Квіт. Мабуть, в цьому починанні дійсно є сенс. Адже, незважаючи на дефіцит робітничих кадрів, на який невтомно скаржаться підприємства, кожний третій зареєстрований безробітний — це випускник ПТУ. За інформацією Держстату, станом на 1 січня 2016 р. серед зареєстрованих безробітних кожний четвертий мав вищу освіту, 20% — базову та неповну вищу освіту, третина — закінчили професійно-технічні навчальні заклади, 21% — здобули середню освіту.