"Їхтамнети" в рясах. Хто віритиме УПЦ МП після епідемії

Ледь оговтавшись від хвороби, викликаної вірусом COVID-19, намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло (Лебідь) подав до суду на "5 канал" за публікацію інформації про те, що він нібито закликав вірян приходити до храмів, ігноруючи карантин. А митрополит Онуфрій, відповідаючи на запитання журналістів, назвав епідемію в лаврі звичайним сезонним захворюванням.

Владика Павло, як завжди, неповторний. Його, здається, не турбує, що у розпорядженні телеканалу (і, думаю, не тільки "П'ятого") є відеозапис його запрошення вірян "приходити, незважаючи ні на що". І навіть те, що серед братії і семінаристів багато хворих і є померлі, його турбує менше, ніж те, що монастир зазнав збитків, оскільки був закритий владою на карантин.

Можна було б уявити владику Павла в якості зайця на барабані - чим гірша ситуація, тим голосніше він б'є ногами. Крім того, йому не вперше перекладати відповідальність за свої проколи на журналістів. А що? Так усі роблять. І мішень вибрав політично грамотно: хто тільки не написав/показав розповів про його заклики приходити до храмів, ігноруючи карантин, але до суду владика тягне саме "П'ятий" - канал Петра Порошенка. Він добре знає, що українська влада використовує будь-який привід, щоб пнути колишнього президента, і пропонує владі свій черевик. Ми, мовляв, союзники, нам є проти кого дружити, то навіщо ж нам сваритися по дрібницях?

Але до цього простого меседжу все не зводиться. Владика Павло не заєць - з усіх можливих типів захисту він завжди вибирає сицилійський. І в медіаскандалі він як риба у воді. All publicity is good publicity: поки ти на екранах - неважливо, в якій якості і з яким меседжем, публіка любить очима, а не вухами, - ти залишаєшся в політичній обоймі, ти вважаєшся впливовим, тобі дають гроші і не дають скривдити. Владика Павло повною мірою людина українського політичного істеблішменту - з його зухвалими манерами, тонко розрахованим божевіллям у промовах, неприхованою розкішшю і впевненістю в тому, що він міцно тримає Бога за бороду. І навіть з тією роллю, яку він грає багато років і з незмінним успіхом, він органічно вписується в наш політичний бомонд.

Судовий позов від владики Павла можна було б вважати черговою витівкою в цьому дусі. І ми б так і вчинили, якби його не підтримав особисто глава церкви - митрополит Онуфрій. Як ви пам'ятаєте, на час Паски предстоятель УПЦ МП зник з радарів - пішов у затвор. Пройшов навіть слух, що він підхопив коронавірус - не виключено, що від свого головного спонсора і радника Вадима Новинського, який якраз напередодні Великодня повідомив про позитивний тест на COVID-19. Але ось вони знову на публіці і знову разом - шерочка з машерочкою - прибули покладати квіти до пам'ятника Невідомого солдата. А тут, розумієте, журналісти (знову!) цікавляться, як йдуть справою з епідемією в лаврі.

І Онуфрій, сам тільки що повернувся з карантину, в супроводі "коронавірусного" нардепа відповідає, що ніяких приводів для занепокоєння немає. Це просто сезонне загострення, нічого особливого - "ми всі хворі". Була, розумієте, зима, а тепер, бачите, майже літо - ось і хворіють люди, як зазвичай. У кого болить вухо, у кого нога. А ви відразу - коронавірус!

В іншій ситуації можна було б сказати, що владика не те щоб збрехав - просто не дуже витончено уник відповіді. Але зухвалий ковідіотизм предстоятеля церкви дуже погано виглядає на тлі інформації про хворих і померлих, що надходить з лаври та інших монастирів і парафій МП. Як виглядало б командування, яке заперечує факт війни, коли з лінії фронту щодня приходять зведення про вбитих і поранених?

Утім, хіба ми не знаємо, як воно виглядає? Просто коли в "їхтамнетів" починають грати люди в церковних ризах, відчуваєш не шок, звичайно, але цілком певний душевний дискомфорт. Коли політик бреше - це можна списати на дипломатію, інтриги. А коли бреше служитель церкви - це як називається? Не думаю, що це богословське питання.

Виступи владики Павла і митрополита Онуфрія перетинаються і збігаються в одній важливій точці - обидва йдуть у відмову. Вони не тільки не збираються визнавати, що неправильно оцінили загрозу епідемії, за що багато віруючих, клірики, ченці та студенти семінарії поплатилися здоров'ям, а то й життям. Відмовою визнавати власні прорахунки нас не здивуєш - ми й самі це непогано вміємо. Але керівництво УПЦ МП шукає притулок у брехні, цього разу відвертої до цинізму.

Як це позначиться на церкві? На її авторитеті? На її місії, врешті-решт? Церква, яка бреше в очі, - це і є "істинна церква" епохи постправды?

Всупереч багатьом прогнозам і очікуванням, УПЦ МП навряд чи постраждає. У тому сенсі, що поведінка її священної ієрархії не стане приводом для віруючих і цілих парафій переходити в ПЦУ - такі припущення висловлювалися. Як точно зауважив колишній священник і колишній глава пресслужби УПЦ МП, а нині священник ПЦУ о. Георгій Коваленко, "віряни Московського патріархату залишаться вірними Московського патріархату". УПЦ МП згуртована, як ніколи. З неї пішли майже всі, хто коливався, а ті, хто залишився, давно і міцно переконали себе в тому, що ця церква "правильна", а також знайшли для себе відмовки і виправдання, що дозволяють ігнорувати дивацтва власного священноначалія або навіть підтримувати його. І навіть якщо вони будуть до глибини душі обурені ковідо-дисидентством свого священноначалія, це не стане для них поштовхом до переходу в Православну церкву України. ПЦУ для них - питання закрите. У крайньому разі найбільш вразливі можуть просто піти. Але не перейти.

Але шкоди, хоч вона й не піддається інвентаризації, завдано чималої. Керівництво УПЦ МП можна було зрозуміти і частково виправдати в тому, що стосується політичних питань. Їх небажання помічати російську агресію, їх радикальний протест проти автокефалії і ПЦУ - усе це піддається поясненню. Але політика щодо епідемії і карантину - просто дивовижний приклад саморуйнування. Якщо удар Томосом було завдано церкві ззовні, і як будь-який удар ззовні, він має позитивні наслідки - консолідацію вірян, то офіційне ковідо-дисидентство церковного керівництва - це удар головою об стінку. Це розділило церкву зсередини - на тих, хто прийняв карантин, погодившись не лише з українською владою, але й з патріархом Московським, і на тих, хто пішов у відмову (а там - і на лікарняне ліжко) разом з Київською митрополією і головними монастирями країни, зате всім показали, які вони тверді у вірі".

УПЦ МП від цього, звичайно, не розвалиться. І митрополит Київський навряд чи поплатиться за свою впертість кріслом - патріарху Московському зараз не до нього, у нього і ближче, прямо в Росії повно таких же ковідіотів у чинах. Але ця історія, яка почалася із звичайної помилки, а переросла у неприховану брехню, маргіналізує УПЦ МП. Так, вона збереже свої парафії і далі наполягатиме на тому, що вона найчисленніша (усі знають, що порахувати справжню кількість віруючих неможливо). Вона напевно збереже популярність у телеканалів - публіка любить клоунів. Їй навіть, як і раніше, виділятимуть вертольоти для обльотів міст з іконами - з тієї ж причини. Але все це сприймати серйозно вже просто неможливо. Широка публіка мала можливість переконатися в тому, що церковні владики, включаючи ідеальних ченців, брешуть. А якщо вони брешуть з приводу епідемії, приносячи при цьому в жертву здоров'я і життя побратимів, немає ніякої причини вірити їм і в будь-яких інших випадках.