Книга тижня: як пережити комунізм і сміятися

Славенка Дракуліч, хорватська письменниця і журналістка, стала відома завдяки багатьом своїм книгам. Одна з них навіть стала сучасною класикою феміністської прози. Мова йде про зборах есе "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися", яке нещодавно перевели на українську мову.

Ця книга примітна тим, що є першою роботою документальної прози, де показується життя жінок при комуністичних режимах Східної Європи. Автор розповідає про дуже страшних життєвих потрясінь, роздумує над важливістю матеріального і духовного, пояснює, як ламається жіноча ідентичність і яку роль у цьому відіграє політика. У книзі Дракуліч досліджує життя різних жінок, які, перебуваючи в складних обставинах, йшли на відчайдушні заходи, щоб відчувати себе Жінками.

"Як ми пережили комунізм і навіть сміялися" - оголений нерв письменниці, а її історії - нагадування про цінності кожного життя.

Цитата: "Я прийшла на її могилу, і це мене начебто звільнило, цей схований спогад, льодяна кулька в мені почав танути, і я вже бачила її обличчя, коли вона сиділа в моїй кімнаті навпроти мене, й чула її голос так, ніби ми обоє досі там, у тому моменті. За день до смерті вона прийшла щось мені сказати. Може, попрощатися. Я мала б здогадатися з того, як вона говорила про самогубство. Та вона так часто про це говорила, розмірковувала про нього як про вольовий акт, гідний вихід із безнадійної ситуації. Рівний тон її голосу в легкому тумані сонного літнього пообіддя, музика, яка долинає крізь важке повітря, сонце, спека - усе це ввело мене в оману. Ми пили пиво. Наближався вечір, і здавалось, наче вона дедалі глибше вгрузає в крісло, і пам'ять пам'ятаю, як я подумала, що це з'єднання їдає її худеньке, тендітне тіло. Раптом мені здалося, що в неї тремтять руки, і, коли вона вимовила слово "смерть", відчула, як холод пробіг по її хребту. Однак я не мала певності. Я картаю себе за це".

Партнер рубрики книжковий онлайн-супермаркет Yakaboo.ua