Книга тижня: будинок, в якому...
Студенти з обмеженими фізичними можливостями, прив'язані до інвалідних колясок і залежні від протезів, живуть в Будинку в повній ізоляції від зовнішнього світу. Тут немає нічого спільного з реальним життям. Немає імен - лише прізвиська. Немає соціальних норм - тільки власні закони і ієрархія. Немає віри - лише легенди.
Від коридорів і місць для прогулянок до класних кімнат і гуртожитків Будинок повний таємниць, законів, наляканих вчителів і підозрілих учнів. Таким читачі зустрічають останній рік існування Будинку.
"Дім, в якому..." - це книжка-пазл, який треба збирати самостійно і який для кожного читача складеться в окрему, тільки йому зрозумілу картинку. Книга не залишить байдужим жодного читача, вона вражає своїми незвичайними і багатогранними героями, атмосферою, яка наповнена як теплом, так і сильної темрявою.
Цитата: "У мій перший візит до директора дрібні черв'ячки у світовій любові вже вовтузилися, хоч до черепів іще не дійшло. Кабінет був чистий, але якийсь занедбаний. Було видно, що це не центр Дому, не ті місце, куди всі стягується і звідки все витікає, а так собі - сторожова будка. У кутку на дивані сиділа ганчір'яна лялька у смугастій сукенці з воланами. Завбільшки як трирічна дитина. І скрізь витикалися пришпилені аграфками записки. На стінах, на шторах, на спинці дивана. Але найбільше потрясіння в мене викликав гігантський вогнегасник над директорським столом. Він настільки приковував увагу, що придивитися до самого директора вже не було як. Той, хто сидить під антикварним вогненним дирижаблем, мабуть, на щось приблизно таке і розраховує. Думати можна тільки про ті, як би ця штукенція не обвалилася і не вбила його, просто в тебе на очах. Ні на що інше не залишається сілі. Ненайгірший спосіб заховатися, залишаючись на видноті".