Третій не зайвий. Чому Байдену варто віддати Росію Китаю

У "Тимчасовій стратегії національної безпеки США", опублікованій від імені президента Джо Байдена, Китай названий головним суперником США і єдиною країною, здатною, "поєднуючи економічну міць, дипломатичні зусилля, військову міць і технології, створити реальну загрозу стабільній і відкриті міжнародні системі". Росія ж, за словами авторів цього документа, "намагається розширити свій глобальний вплив" і "грає підривну роль на світовій арені, намагаючись дестабілізувати існуючі норми". Інакше кажучи, якщо в Китаї Вашингтон бачить супротивника, який бажає перекроїти світ на свій лад, то в Росії — лише шпану, яка живе одним днем і прагне отримати вигоди з будь-якої ситуації.

Pax Seres і Pax Americana

У Китаї немає і не було ніяких "прав людини" в західному розумінні цього слова. У США ж вони місцями поки ще є, але їх поступово і дуже послідовно згортають. Транснаціональні корпорації щедро фінансують популізм, використовуючи його для знищення громадянського суспільства і держави і видаючи агресивний охлос за "єдине і безальтернативне громадянське суспільство". У міру атрофії державних механізмів їх заміщають корпоративні інструменти, сформовані в зручній, з причини їх гнучкості і універсальності, формі НПО. Але доступ з їх допомогою до будь-яких благ є вже не загальним, в рамках єдиного для всіх закону, а вибірковим, і надається тільки в обмін на лояльність щодо реальної влади. Історія з вигнанням з нібито "приватних" соцмереж і з "приватних" серверів осіб і спільнот з політичними поглядами, неугодними ТНК, — яскравий тому приклад, і горезвісні "права власності" тут ні до чого. Компанія, що монополізувала сектор глобальних соціальних комунікацій, не може бути "приватною" настільки, щоб стати вільною від громадських зобовʼязань, оскільки це руйнує права і гарантії інших власників, ставлячи їх в залежне становище і знищуючи за фактом приватну власність як таку.

Взявши до уваги, що процес заміщення держави картельними змовами йде в США дуже інтенсивно, поширившись на всі сторони життя і екстраполюючи його на середньострокову перспективу, ми прийдемо до двох конкуруючих корпоративних центрів — в Пекіні і у Вашингтоні. На один з них буде натягнута виїдена зсередини корпораціями оболонка федеральної влади США, на інший — первісна порожня оболонка КНР, що служила з моменту свого заснування всього лише верхнім одягом КПК.

Проте доти, доки права людини в США не згорнуті остаточно і цей факт не отримав юридичного закріплення, вони можуть служити і служать інструментом наступальної демагогічною еквілібристики. Але, звинувачуючи Китай і Росію в порушенні прав людини, Вашингтон змушений залишати вільний простір для маневру різних НПО, на якому ті можуть займатися імітацією цих прав. Вторгаючись у цей простір за допомогою своїх агентів і доводячи дозволену імітаційну діяльність до крайнього і небезпечного абсурду, Китай і Росія здатні, до певної міри, дестабілізувати обстановку в США, послаблюючи противника і тим самим підсилюючи свої позиції.

Навіщо Китаю потрібна Росія

Росія за цілою низкою параметрів є відмінним інструментом для дестабілізації США. Чи не єдиним з тих, якими володіє Китай, не найефективнішим, але досить дієвим. Росія має у своєму розпорядженні на Заході, особливо в ЄС, але також і в США, розвинену агентурну мережу, яка, з причин культурного і антропологічного порядку, в багатьох випадках ефективніша, ніж китайська. Також російська мережа старша, оскільки походить з часів Комінтерну. Нехтувати такими напрацюваннями нерозумно, і Пекін має намір поставити їх собі на службу.

Росія також має у своєму розпорядженні великий масив науково технічної інформації, вкраденої у Заходу в минулому і потім доопрацьованої в СРСР. Ця радянська спадщина досі не втратила цінності в окремих, але важливих нішах, про що, до речі, свідчить історія зі спробою купівлі китайською фірмою "Мотор Січі".

Далі, Росія, знову-таки з часів Комінтерну і СРСР, вибудовувала звʼязки з міжнародними ОЗГ. Не можна сказати, що таких звʼязків немає і у китайських спецслужб, але масив радянського і пострадянського досвіду та звʼязків для Пекіна в протистоянні з Вашингтоном безцінний.

Нарешті, Росія перспективна як сировинний придаток Китаю. І якщо про продаж лісу з Сибіру і води з Байкалу ще не написав тільки ледачий, то зараз починають спрацьовувати майстерно складені договори на поставку газу.

З початку 2021 р. ціна російського газу, що поставляється в Китай по газопроводу "Сила Сибіру", впала нижче $120/1000 куб. м. Росія змушена поставляти паливо рекордно дешево через контракт, формула якого привʼязана до вартості мазуту і газойлю з лагом в девʼять місяців, а ті, у свою чергу, привʼязані до цін на нафту.

Вартість газу змінюється раз на квартал і в квітні буде переглянута. Але тут є нюанс: Китай має право регулювати кількість газу, купленого по цій вартості і який закуповується в момент падіння цін.

Навіщо Росії потрібен Китай

Насамперед потрібно уточнити, що ми розуміємо під "Росією". Російська держава, як і Китай з США, також є порожньою оболонкою. Різниця лише в тому, що ця оболонка натягнута на групу ОЗУ, що діють від імені Росії і конкурують всередині неї.

Ця специфіка російського устрою породжує ряд проблем, найважливіша з яких — виведення з-під можливих санкцій і конфіскацій майна і грошових коштів, привласнених кремлівськими ОЗУ.

Китай же, на думку ОЗУ Кремля, є не те щоб ідеальною, але однією з найнадійніших з можливих криївок, в яких потрібно заховати награбоване. І доти, доки Росія потрібна Китаю в боротьбі проти США, ніяка конфіскація захованому не загрожує. Цей час обіцяє бути досить тривалим, у всякому разі, достатнім, на думку Кремля, щоб китаїзувати тим чи іншим способом виведені майно і гроші, остаточно вирішивши питання з їх безпекою. Крім того, можливе створення альтернативної системи міжнародного права, під егідою Китаю і за участю Росії, в співвідношенні приблизно тигра і шакала з казки про Мауглі, що відкрито протиставляє себе створеній під егідою і в інтересах Заходу.

До цього, по суті, зводиться пропозиція, зроблена Китаю через Лаврова: створити міжнародний антисанкційний комітет — "максимально широку коаліцію країн, які будуть принципово протидіяти незаконній практиці односторонніх примусових заходів", і перейти в рамках цієї коаліції "до розрахунків у національній валюті та валютах, альтернативних доларові США". Очевидно, що насамперед це запрошення зайняти місце долара адресоване юаню.

Навряд чи Пекін піде на це в лоб — йому як одному з глобальних кредиторів серйозне падіння долара не принесе ніякої користі. Але привʼязка рубля до юаня в доступній зору перспективі не є чимось неймовірним. Що ж стосується російських доларових активів, вже виведених на Захід, то і тут у Москви є план: роздати значну їх частину у вигляді кредитів. Правда, плани ці озвучені тільки щодо Фонду національного добробуту, існуючого в рублях (на 1 березня там перебувало понад 13 трлн руб.), а кредити пропонувалося роздати "на закупівлю російської продукції іноземними державами", без уточнення списків продукції, що поставляється, і готових купити її держав. Але ідея дуже хороша, щоб не спробувати заховати таким же чином і зарубіжні активи. І можна не сумніватися, що значна частина таких кредитів або припаде на Китай, або буде роздана за посередництва його фінансових структур.

Цілком імовірним є і відхід Росії в зону китайського інтернету — за винятком, можливо, якихось окремих секторів Рунета, суворо обмежених і контрольованих. Ідея заборони в Росії західних соцмереж давно і наполегливо носиться в повітрі і загалом назріла. На користь такого розвитку подій говорять і чутки, поширювані в західних ЗМІ через афілійовані з Росією джерела, про "агресивні кібератаки" на Росію з боку США, що нібито готуються, явно розраховані на те, щоб представити дії Москви як відповідь і вимушений крок.

Чи може Байден "вирвати Росію з рук Китаю"

Ці досить очевидні маневри породили сплеск публікацій про те, що, мовляв, США не повинні допустити відходу Росії до Китаю, перехопивши ініціативу. Переклад однієї з таких публікацій зʼявився і на сторінках "ДС".

Відштовхуючись від двох подій: відмови Росії від пропозиції NASA приєднатися до проєкту Artemis і підписання угоди з Національним космічним управлінням Китаю про створення Міжнародної наукової місячної станції "з відкритим доступом для всіх зацікавлених країн і міжнародних партнерів", президент і головний виконавчий директор Атлантичної ради Фредерік Кемпе висловлює стурбованість зростаючим стратегічним звʼязком Москви і Пекіна і стверджує, що довгостроковою метою США має стати примирення і співпраця з Росією.

При цьому ціна такого курсу втоплена в багатослівних і невизначених міркуваннях про те, що за останні 20 років західний підхід до Москви не приніс бажаних результатів, і це вказує на необхідність переоцінки ролі питання про права людини в формуванні російської політики США. Вінчає цю демагогічну конструкцію пасаж про "єдину, вільну і мирну Європу, де Росія знайшла б своє законне місце" — улюблену мрію Буша-старшого, "про яку той розповів всього за кілька місяців до падіння Берлінської стіни".

Стаття дивує в тому плані, що її появу можна пояснити або прямим вербуванням Кемпе російськими спецслужбами, або його використанням як "корисного ідіота", що поєднує високу посаду з природною дурістю і професійною некомпетентністю. Обидва варіанти виглядають малоймовірними в рамках нормальної логіки, але будь-якої третьої версії при цьому зовсім не проглядається.

Про суть же висловлених Кемпе ідей можна сказати наступне.

Відхід Росії від співпраці з NASA і перехід до співпраці з Китаєм закономірний і неминучий. За 23 роки існування МКС NASA істотно просунулася, а Росія — деградувала. Співпраця з NASA Москві сьогодні просто не по технологічних зубах, і вона закономірно переходить до співпраці з Китаєм — поки ще аутсайдером в космічній гонці. При збереженні нинішнього темпу технічної деградації (а він збережеться через низку обʼєктивних, не залежних від волі Путіна причин) років через десять Пекін також втратить інтерес до співпраці з Москвою, витиснувши з неї всі корисні для себе напрацювання. Після цього Росія, можливо, почне співпрацювати в космосі з Зімбабве і Бурунді. Це досить очевидно, але Кемпе вважає за краще цитувати Рогозіна, який заявляє, що брати участь в місячному проєкті NASA Росії "нецікаво".

Реальна значущість питання про права людини, як вже було сказано, безумовно, прагне до нуля — і тут просто нема про що сперечатися. Але якщо це питання поки здатне працювати як ефективний привід для тиску на Росію, гріх було б його не використовувати в повному обсязі.

Західний підхід до Москви за останні 20 років не приніс результатів саме з тієї причини, що виходив зі ставлення до Росії як до держави, яка після деяких реформ може бути частиною "єдиної, вільної і мирної Європи", а не як до групи конкуруючих і водночас співпрацюючих ОЗУ, яка повинна бути зачищена і засуджена в процесі публічного судового процесу. Надалі територія, на якій ці ОЗУ скоювали злочини, повинна бути піддана тривалій реабілітації під зовнішнім управлінням.

Доречно також нагадати про те, що ніякої "єдиної, вільної і мирної Європи" не існує зовсім. На її місці ми бачимо Євросоюз, що швидко втрачає політичну субʼєктність, в рамках якого слабшає і субʼєктність країн, що увійшли до нього. Сьогодні Європа — слабкий гравець, катастрофічно насичений російською агентурою.

Ніякого іншого способу реформування Росії, крім її жорсткої двоетапної декриміналізації, не існує зовсім, а мрії Буша-старшого породило слабке знання радянських реалій. Такі мрії і таке незнання були по-людськи зрозумілі і простимі за кілька місяців до падіння Берлінської стіни. Але в наш час вони говорять тільки про повний відрив мрійника від суворої реальності.

Ціною "перетягування" Росії від Китаю до США стануть співпраця, в тій чи іншій формі, з кремлівськими ОЗУ і поступки їм з принципових питань. Це призведе до подальшого зміцнення російських структур впливу, якими Захід і так проріс в непристойній мірі.

Тому найрозумнішим в існуючій ситуації представляється прийняття неминучості падіння Росії в Китай. Будь-які спроби утримати Москву від цього завдадуть Заходу свідомо більшої шкоди, ніж здатні йому зашкодити московські гопники на службі Пекіна.

Протистояння Пекіна і Вашингтона не є нерозвʼязним конфліктом — між гравцями цілком можливе перемирʼя і розділ сфер впливу. Зате кримінальна Росія в її нинішньому вигляді буде деструктивна до будь-якої міжнародної системи. У Пекіні, до слова, немає ніяких ілюзій з цього приводу, і коли між США і Китаєм буде досягнуто паритету, Китай сам же і зачистить вчорашнього союзника. Саме тим способом, про який було сказано вище.