Кіно і німці. Хто дав Навальному гроші на фільм про путінський палац

Порівнюючи приліт Навального в січні 2021 р. з приїздом Леніна на Фінляндський вокзал в квітні 1917-го і задавшись питанням, чи зможе Навальний негайно виступити в аеропорту перед своїми прихильниками, як це зробив Ленін, я припустив, що ні, не зможе. Але у нього напевно буде заготовлено виступ для розміщення в мережі.

"... німці все ретельно записували ..."

І як у воду дивився — так все і вийшло, правда, не виступ, а цілий фільм. Про грандіозний палац Путіна, що охороняється і засекречений — але Навальний і його команда змогли майже всі відзняти з дрону. І дещо дозняти з супутника. І зробити з точних планів палацу 3D графіку того, що було ніяк не відзняти. Загалом, нормальна така краудфандінгова команда зібралася: у когось був дрон, у когось супутник, у когось архів зі старими плівками Stasi, з яких і починається фільм, і Навальний, коментуючи за кадром, дивується, наскільки німці все ретельно записували. У когось вдало трапилася відеостудія, а Навальний, вдало впавши в кому, об'єднав все це, придумавши сценарій фільму, щоб лежачи між життям і смертю, не втрачати час дарма. Вийшовши з коми, Навальний вже відзнятий фільм негайно озвучив, з тією ж легкістю, з якою негайно випивав герой Венедикта Єрофєєва, а озвучивши, негайно полетів до Росії. І там, в його підтримку, негайно почнеться глибоко народний протест, анонсований на 23 січня. Добре спланований протест, в тому числі і календарно, в прив'язці до інших світових подій, на кшталт інавгурації 46-го президента США (хоча цілком підходить і сьома річниця кривавого водохрещення на київській вул. Грушевського).

Сам фільм, присвячений Путіну і його оточенню, що розкрадали Росію, виглядає досить банально. Черговий напівтаємний палац кремлівського диктатора мало що змінює для тих, хто в темі і розуміє, що російська влада розклалася і впала в маразм, ускладнений клептоманією. Фільм просто повинен створити інформаційний фон до 23 січня, а 50, або скільки там вже набігло, мільйонів переглядів — це перегляди тих, хто був не в темі. Та й фільм швидше проходить по категорії "світське життя" — середньому глядачеві завжди цікаво поглянути на те, як живуть напівбоги, і попліткувати на їх рахунок. І, щоб їм було про що попліткувати, фільм пропонує зрозумілу обивателю версію подій: звихнувся на грунті важкого дитинства Путін, хворий крайньою формою совкового вещизму, бере хабарі у подільників, дозволяючи їм розкрадати Росію-матінку. В принципі, все так і є, але є і деталі, шо буквально дряпають очей. Почнемо з того, на які кошти і на основі яких джерел знімався фільм.

Як, замовивши те, що вигідно, отримати те, що дадуть

Наявність спонсорських джерел, і грошових, і інсайдерських — це нормально. "Народних протестів" взагалі не буває в природі. Маси, якщо справа дійшла до протесту офлайн, як це було в 1917-му в Росії, в 2013-14 рр. в Україні, в 2019-му у Франції, або в 2020-21 рр. в США, завжди ведуть, забезпечуючи по шляху необхідним: гаслами, прапорами, мотивацією, харчуванням, нічлігом, зброєю і боєприпасами — всім, що потрібно по ходу режисованою дії під назвою "дивіться, ось народ прийшов". Якщо ж мова йде про підготовку думки майбутніх мас, то її формують. Іншими словами, у кожної революції є організаційне та ресурсне ядро, незалежно від її реальних цілей. Горезвісна "воля народу" не те щоб не існує, але проявляє себе опосередковано, і це предмет дуже окремої розмови.

Про проголошувані цілі говорити сенсу немає — вони завжди "за все хороше, проти всього поганого". А реальні цілі визначаються рівнодіючми інтересами спонсорів проекту. Ось спонсорів і потрібно намагатися визначити.

Хотєлки спонсорів, треба сказати, далеко не завжди збуваються, особливо тоді, коли їх кілька і забаганки різні. Сумарний підсумок буває непередбачуваний. Якщо продовжити аналогію з Леніним, то спонсори російської революції хотіли кожен свого. Німеччина, розтягнута на два фронти, хотіла вибити Росію з війни. Британія і Франція — обнулити зобов'язання перед не дуже зручним у всіх сенсах союзником, а заодно глибше увігнати його в борги. США — отримати можливість впливати на політику Росії через лобі в її повноправному парламенті, а не в обмеженою в правах Думі, і контролювати таким чином її золотий запас. Ліві, крім більшовиків, хотіли втілити в життя свої соціальні фантазії, досить плоскі і убогі, але вже таке у них було важке дитинство, з прибитими до підлоги іграшками — майже як у Путіна. Більшовики були реалістичніше, і хотіли просто влади над Росією, за всяку ціну, у будь-якій формі і за будь-яких зовнішніх зобов'язаннях перед ким завгодно — в точності, як колись хотів отримати її і Путін.

В результаті складання цих векторів на світ з'явилося небачене чудовисько — СРСР, схоже на Російську Імперію приблизно в тій же мірі, в якій живій, нехай і з важким характером, сусід, схожий на зомбі, яким він став після своєї смерті, одержимого ідеєю покусати вас і перетворити в такий же ходячий труп. Це чудовисько за пару десятиліть зжерло всіх своїх творців, за винятком самих цинічно-практичних, і стало серйозною загрозою для інших спонсорів проекту "Геть російське самодержавство". І хоча сильно сумувати про "втраченою Росією" немає підстав — самодержавство впало в політичну і соціальну неосудність задовго до свого обвалення, — треба визнати, що при Миколі Кривавому нічого навіть близько схожого на радянську м'ясорубку, в поєднанні з ізоляцією країни від усього світу, не було і не могло бути.

Таким чином, обвалення путінського режиму — прямого спадкоємця режиму радянського, але ще більш огидного, що знаходиться з СРСР у тому ж співвідношенні, що СРСР — з Російською Імперією (з тією різницею що в ролі зомбі в цій парі виступає сучасна Росія), не обов'язково стане початком російського зростання до рівня, ну, скажімо, Індії 90-х років минулого століття, з поправкою на масштаби. Навпаки, як показує історичний досвід, кожен новий режим в Росії часто виявляється більш кривавимй і огидним, ніж старий — постарілий, і в зв'язку з цим в нього поменшало кровожерливості.

Немає сумнівів, що Навального готують на роль президента (вождя, монарха, диктатора) Росії. Але хто готує і які цілі переслідує? І яка може бути політика Навального на посаді президента?

Хто їм грає

Версія, що Навальний — пряма креатура Служби зовнішньої розвідки Росії, яка вирішила вступити в сутичку за владу, виглядає все більш доведеним фактом. При цьому СЗР розраховує на підтримку тієї частини російських еліт, які хочуть стати частиною еліт Заходу, і готові для цього прийняти, хоча б на час, роль молодшого партнера, зменшивши імперські амбіції.

З останніх новин на цю тему — розкрутка Навального британської The Independent, що порівняла його з Леніним, Манделл і Христом — нічого так набір.

The Independent належить барону Хемптонскому і Сибірському Євгену Лебедєву, прогресивному, з точки зору "колективного Заходу", функціонеру нео-КГБ — СВР.

Іншими словами, пропозиція Навального в якості заміни Путіну виходило з російських прогресивних кіл, і, будучи запропонованим, він старших західних партнерів влаштував.

Це і пояснює наявність у Навального і фінансових, і інформаційних ресурсів. Ресурси ці, до речі, мають рівно те ж походження, що і ресурси Путіна — вони вкрадені з кишень росіян. Втім, як ми пам'ятаємо з класики, все сучасні великі статки нажиті самим безчесним шляхом.

Тут треба зробити важливе застереження: пошук союзників на Заході під гаслом "все беріть, але пустіть до влади" (як варіант: "дайте всидіти при владі") — стандартний хід радянських і пострадянських гравців, від Леніна і через Сталіна — до Горбачова, Єльцина і Путіна. Але, як тільки черговий російський правитель зміцнюється при владі, він відкидає роль молодшого партнера, і Захід, а також інші сусіди Росії отримують чергову порцію проблем.

Перспективи зміни влади в Росії

Хоча Навальний сьогодні просто пішак, якій грають серйозні гравці, не треба думати, що, пробившись до влади, він пішаком і залишиться. Путін теж починав зі скромних позицій. Секрет успіху в Росії — відповідати очікуванням російського істебліща (транскрипція кирилицею англійської establishment видається не зовсім доречною). Істебліщу ж потрібно змінити відсталого від життя і впалого в маразм старого вождя і налагодити, хоча б на час, відносини з Заходом. Демократичні реформи в Росії і правова російська держава істебліщу не потрібні. Заходу, до речі, вони не потрібні теж.

Не потрібні вони і абсолютноій, на рівні 99,99%, більшості російського населення. В принципі, його сьогодні влаштовує все, крім особистого положення в системі відносин. Демонстративна зміна першої особи і створення ілюзії запуску соціальних ліфтів відтермінують невдоволення ще на 20-30 років, після чого можна буде замінити вже Навального, що зноситься на той час. Росія вже більше століття знаходиться в соціальному глухому куті, виходу з якого не видно. Деякий шанс є тільки у околиць, якщо вони зуміють по-справжньому, а не на рівні формальної незалежності, порвати з Росією, але це дуже непросто. А в решті Росії все безнадійно, і навіть вимирання російського населення не вирішить проблеми. Стара соціальна матриця просто буде мало-помалу заміщатися мігрантами. Хіба що іслам потіснить православ'я, хоча і там, ймовірно, буде знайдений компроміс.

Проте, заміна Путіна вирішена — він перестав відповідати вимогам істебліща. Зараз ми бачимо битву соціального неоліту з соціальної бронзою: диктатора з середини ХХ століття, чий авторитет був заснований на Великому замовчуванні, вбивають Гласністю — зброєю диктаторів ХХI століття, що оперують імітацією публічності. Але відхід Путіна, старт якому, можливо, дадуть найближчі думські вибори, буде не революцією, а тихим палацовим переворотом, який потім піднесуть як "революцію" совково-російській черні. Так уже було на вильоті СРСР, і це спрацювало — і спрацює знову.

Навального відмінно зрозуміла покійна Новодворська — остання представниця російської інтелігенції, після якої говорити стало вже ні з ким і нема про що. На відміну від безпам'ятної ліберди, Новодворська відмінно запам'ятала всі етапи появи Навального в політиці і без натяків називала його нацистом. Він і є російський нацист. Це, до речі, цікавий феномен: в кінцевому підсумку і російська ліберда, і російська чорна сотня призводять до влади одних і тих же осіб. Від Путіна, який зробив крок туди на плечах Собчака, до Навального, за якого вже топить вся ліберальна тусовка.

Коли Навальному вже не потрібно буде будувати хорошу міну для Заходу, який зараз повинен допомогти йому запанувати, дожавши старі еліти санкціями і помноживши ряди прихильників відходу Путіна, він зможе, не соромлячись, висловлюватися з національних питань — українському, грузинському, молдавської, таджицькому і іншим. Тоді його полюблять і російські чорносотенці. А російські ліберали Навального НЕ розлюблять навіть за явний нацизм. Російський лібералізм завжди закінчується російським шовінізмом, і ліберали в Росії — в першу чергу саме шовіністи, лише присипані лібералізмом, як тістечко кокосовою стружкою. Так що хороших новин для України в зв'язку з перспективою воцаріння Навального в Кремлі у мене, на жаль, немає.

Проте, якби зараз в Україні відбулося опитування "Чи хотіли б ви бачити Олексія Навального президентом Росії", то "за", ймовірно, проголосувало приблизно 73% опитаних. Так, тих самих. Вони нікуди не поділися, і як і раніше живуть з нами.