Кіна не буде. Як уряд перетворює Держкіно коматозного хворого
Спочатку підписана керівництвом найвпливовіших кинообъединений - Української кіноакадемії, Національного центру Олександра Довженка, Асоціації кіноіндустрії України, Української кіноасоціації, СУК (Сучасне українське кіно) - відкритий лист до Павла Сушко, голові підкомітету у сфері кінематографа і реклами комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики про відсутність державного фінансування галузі з початку 2020 р.
Якщо коротко, то суть в тому, що за станом на 13 березня поточного року паспорт бюджетної програми "Державна підтримка кінематографії" не погоджений Міністерством фінансів і не затверджений Міністерством культури, молоді і спорту. У результаті кошти, передбачені програмою, виявилися заблокованими: зупинилося фінансування виробництва і розповсюдження фільмів (у тому числі і міжнародної копродукції), повернення частини кваліфікованих витрат іноземним суб'єктам кінематографії (рібейти), заходів з популяризації, збереження, відновлення, реставрації національних фільмів, фінансова підтримка державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка". Працівники Довженко-Центру не отримують заробітну плату, а члени Ради щодо державної підтримки кінематографії не отримують стипендії.
Параліч галузі триває третій місяць. Під загрозою опинилися міжнародні зобов'язання України в рамках міжурядових копродукционных угод, своєчасний запуск знімального процесу літнього сезону, ряд міжнародних подій і кінофестивалів як на території України, так і за кордоном.
Автори звернення налаштовані вкрай песимістично: "Враховуючи виробничу специфіку, блокування фінансування може спричинити зупинення кіновиробництва мінімум на два роки, що, в свою чергу, спровокує деквалификацию і втрату кадрів через еміграцію".
Втім, біда не приходить одна, і вже в середу з'явилося друге звернення безпосередньо до прем'єр-міністра від глав Українського культурного фонду, музейного комплексу "Мистецький Арсенал", Українського інституту книги, Національного центру Олександра Довженка та Українського інституту. Тональність схожа, охоплення проблеми - більш широкий. Уряд планує зробити новою жертвою коронавіруса національну культуру як таку. "Відмова від публічних подій - виставок, концертів, кінопоказів, спектаклів і т. д. - миттєво призводить до стрімкого падіння доходів всіх, хто інвестував час, зусилля і гроші в те, щоб культура в Україні була доступною, якісною, а її проекти добре організованими. Українські культурні інститути та незалежні виробники вже зараз виявляються без ресурсів, які дозволили б виплачувати зарплати, фінансувати першочергові протиаварійні або реставраційні роботи і навіть такі нагальні потреби, як охорону державної частини українського музейного фонду. Це загрожує не просто зупинкою розвитку або заморожуванням досягнень останніх років... Зараз виникає загроза значно серйозніше: розпад інституційної системи і втрата цілого покоління талановитих творців і менеджерів культури. Це ситуація, типологічно схожа на стан справ в Україні протягом 1990-х років".
Керівники пропонують "перенаправити видатки розвитку, передбачені на культуру або інші цілі в межах бюджетів головних розпорядників, керуючих інститутами культури, на поточну інституційну підтримку... Те ж стосується і виробництва кіно: успіх останніх років було можливим завдяки стійкості підтримки через механізми Держкіно, оскільки створення фільму - це багаторічний процес. Різке припинення підтримки знецінить вже зроблені інвестиції (зокрема, співфінансування від міжнародних партнерів), спровокує деквалификацию і втрату кадрів".
Ну і нарешті вже просто панічні настрої викликало з'явилося все в ту ж середу заяву парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Стало відомо, що Міністерство фінансів урізає фінансування всіх напрямків діяльності Міністерства культури, молоді і спорту. Зокрема, фінансування позбавляють Держкіно - 750 млн грн, Український культурний фонд - 500 млн грн, Інститут книги - 150 млн грн, Держтуризмкурорт - 240 млн грн. "Наголошуємо, що такий крок призведе до кризи і стагнації креативних індустрій країни, втрати тисяч робочих місць. Ми розуміємо, що в ситуації з поширенням коронавіруса і необхідності залучати додаткові кошти для боротьби з вірусом, необхідно переглядати бюджет. Однак будь-які кроки повинні обговорюватися з депутатами профільних комітетах та з залученням представників міністерства. Ми закликаємо Мінфін утриматися від прийняття рішень до проведення консультацій", - йдеться в заяві комітету.
Нагадаю: 750 млн - це весь бюджет Держкіно.
Що це означає для національної кінематографії?
Студії, здатні зробити повнометражний фільм в Україні повністю за рахунок приватних інвесторів, можна перерахувати по пальцях однієї руки. Те ж стосується кількості таких проектів. Якщо ж говорити ще і про їх якості, то тут краще просто промовчати. Ніякі призи ніяких фестивалів цим, як правило, другосортним комедіям не світять. Виключення підтверджують правило.
Славу національного кіно складають авторські фільми. Не одноденки. Плюс жанри, про яких мало згадують, але які не менш потрібні: коротко - і повнометражна анімація, документалістика, дитяче кіно. Всі ці жанри у нас залежать винятково від державної підтримки.
У чому головна біда? У тому, що у нас складається ситуація відстроченої кари. Адже кіно - це безперервний цикл, що складається з багатьох етапів. Хороший фільм робиться довго. В цьому і наступному році будуть ще виходити картини, профінансовані попереднім "злочинним режимом" (ау, кінематографісти - прихильники/ці Зеленського, не хочете що-небудь сказати?) Тобто ще півтора-два роки буде триматися ілюзія повноцінного кінопроцесу. І поза сумнівів, нинішнє керівництво буде активно піаритися на фоні кожного успіху.
А потім... Виробництво фільму залежить від дуже багатьох факторів - від погоди до коливань курсу валют. Тому призупинення фінансування будь-якого проекту навіть на кілька місяців найчастіше тягне за собою відстрочку його втілення на роки, а то і повну зупинку. Інакше кажучи, результати нинішніх катастрофічних рішень ми відчуємо не раніше 2022 р. Але відчутний повною мірою. Про нинішньому роздолля з 25-30 прем'єрами українських фільмів на рік, з призами нашим режисерам в Каннах і Венеції можна буде забути. Фахівці разбредутся по телебаченню і рекламі. Деякі подадуться в Росію, яка вже чекає з розпростертими обіймами - прямо як в епоху "бескартинья", у 1990-тобто Ті, хто залишиться, будуть тягнути жалюгідне існування, ну а в національному прокаті до іноземних фільмів додадуться нерегулярні прем'єри "шедеврів" "Студії "Квартал 95". Українське кіно знову опиниться в положенні коматозного хворого, про який воно начебто почало забувати.
Здавалося б, дивне становище. Адже у вищому кріслі в країні сидить професійний кіноактор, режисер і продюсер. А в його команді - превелика безліч вихідців з відповідної індустрії. І логічно, що така індустрія повинна б процвітати, перебувати в пріоритеті. Так, з відкатами, з преференціями для своїх людей, криво, косо, але функціонувати.
Але це погляд ідеалістичний. Практичний підхід спонукає тримати в голові одне: до влади прийшли популісти і дилетанти. Тобто люди, які надають будь-які обіцянки, але нездатні ці обіцянки виконувати. В першу чергу їх непрофесіоналізм вдарила по економіці. Наслідки ними ж викликаного кризи жваві "зелені" реформатори збираються ліквідувати, відбираючи кошти у гуманітарної сфери.
І щоб нам усім зовсім вже мало не здалося, навалився ще й цей клятий вірус з наслідками у вигляді спустошливих карантинів. Під цю лавочку влади тепер спишуть все що завгодно. Будь-яке свинство. Будь самоуправство.
І ще ж війна.
Бідне українське кіно. Бідна Україна.
Чи буде коли-небудь у неї хоч 10 років спокійного життя з осудним урядом?
