Камені, буки та кажани. Що приховують іванковецькі штольні

Навіть на безмежних просторах інтернету цим штольням присвячено лише кілька фотопідбірок переважно досить поганої якості. Завдяки "ДС" читачі можуть "віртуально" спуститися в ці катакомби та подивитися, що відбувається під землею і хто там мешкає.

Найзнаменитіші підземні каменоломні України — катакомби Одеси. Вони й найдовші — майже 2,5 тис. км. Катакомби стали одним з головних символів "Перлини біля моря", осередком легенд про контрабандистів, грабіжників і партизанів. Підприємливі одесити давно навчилися робити на цьому свій маленький гешефт і дуже небезплатно водять туди туристів.

"Розкручені" і каменоломні Керчі. Вони відомі безглуздим, але героїчним сидінням підземного гарнізону та піонером-героєм Володею Дубініним.

Тим часом у тому ж Криму є не менш відомі Інкерманські штольні. Тут відбував каторгу учень апостола Петра, четвертий Папа Римський святий Климент I. Його шанують як католики, так і православні. А в 1942-му відступаючі радянські війська підірвали величезний арсенал, що зберігався там, заразом поховавши під завалами підземний госпіталь і кілька тисяч мирних громадян, що сховалися у виробках.

На відміну від одеських катакомб, інкерманські штольні не є туристичним об'єктом – побачити їх законно можна тільки зовні. Сюди ходять лише авантюристи-дігери, причому часто з кримінальною метою — роздобути зброю чи вибухівку.

Про штольні біля села Іванківці, що на Хмельниччині (49°11'27.0"N 26°11'35.4"E), широкому загалу практично нічого не відомо. Навіть у сусідніх селах про їхнє існування місцеві жителі не підозрюють.

Ці катакомби не такі масштабні, як причорноморські. Протяжність виробок коливається, за різними оцінками, від чотирьох до 22-х км. Найімовірніше можна говорити про 7-10 км. Утім, цього достатньо, щоб невдаха турист капітально заблукав. Тим більше, що тут не один ярус.

Хоча промислова розробка як відкритим, так і підземним способом, почалася тут лише в середині п'ятдесятих, можна з упевненістю припускати, що кустарний видобуток йшов з давніх-давен.

У цій місцевості є два типи вапняків. Перші відклалися наприкінці силурійського періоду (понад 400 млн років тому). Вони досить тверді. Другі утворені морськими організмами, що жили у водах відносно молодого океану Паратетіс і Сарматського моря, що утворилось на його основі (близько 15-25 млн років тому). Раніше це був великий бар'єрний риф, а зараз — гори Товтри, єдиний на планеті масштабний кряж біологічного походження.

"Сарматські" вапняки мають дивовижну особливість. Спершу вони м'які — їх можна легко пиляти звичайною пилкою і різати ледь не кухонним ножем. Але постоявши на відкритому повітрі вони стають міцними та твердими. З цього вапняку вирізали декоративні елементи будівель, надгробки, сакральні фігури тощо. Саме з такого каменю виготовили знаменитого Збручанського ідола, чотириликого Святовида. Його, до речі, виловили із Збруча біля основи гори Соколиха, що височіє поруч із штольнями.

Про те, що штольні тут з'явилися задовго до початку офіційного видобутку каменю, свідчать розповіді старожилів: в тунелях колись ховалися бійці УПА. Швидше за все, йдеться про невеликі катакомби, де камінь видобували вручну.

В одній із виробок можна побачити елемент надгробка (основу для хреста). Автору не вдалося з'ясувати його походження. Можливо, свого часу при штольнях офіційно діяла невелика каменерізна майстерня. Але не виключено, що хтось із майстрів робив "халтурку" — на радянських виробництвах таке практикувалося повсюдно. Можна також припустити, що це частина пам'ятника загиблим гірникам — каменоломні закрили на початку сімдесятих через високу аварійність і загибель людей під обвалами. Сліди масштабних обвалів можна побачити чи не в кожному тунелі, та й тріщини на склепіннях не вселяють оптимізму.

Занедбані штольні знаходяться практично на вершині безіменної "товтрини" посеред мальовничої скелястої чаші, в якій легко вгадується колишній кар'єр для видобутку вапняку відкритим способом. Такий камінь йшов на щебінь, а також використовувався для відбілювання цукру на сусідніх цукрових заводах.

Усього тут чотири "промислові" входи і кілька вузьких проходів. Останні, швидше за все, виконували роль вентиляційних віддушин — виробками їздили вантажівки і вихлопи потрібно було відводити.

Місцевість, де розташовано штольні, дуже красива. За пів століття природа встигла загоїти сліди глибокої кам'яної рани в боці гори і тут утворився досить незвичайний, мальовничий ландшафт. Крім того, це місце практично заповідне і поки що не загажене людьми.

Менш ніж за пів кілометра за Збручем знаходиться заповідник Медобори, самі ж штольні знаходяться на території національного парку "Подільські Товтри". Зовсім поряд є унікальне місце – "бучина" (буковий ліс), яка з 2017 р. входить до об'єкту всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Букові праліси Карпат та інших регіонів Європи".

Цей величезний природний транскордонний об'єкт складається з 78 лісових масивів, що розташовані на території 12 країн: Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Італії, Німеччини, Румунії, Словаччини, Словенії, Хорватії і, звичайно ж, — України. Букові ліси — зразок природного розвитку лісових екосистем Європи, а також домівка для багатьох рідкісних видів рослин і тварин. У сучасних умовах такі ліси неможливо відтворити, адже це не просто скупчення дерев, а складна багаторівнева екологічна система.

Місцеві буки унікальні двічі – це крайня східна точка природного ареалу вказаного виду. "Юнесківська бучина" займає площу 212,01 га і знаходиться в глибині лісового масиву. Але якщо хочеться подивитися на буки — не слід заглиблюватися в хащі (тим більше, що так і заблукати нескладно). Буків, зокрема справжніх 150-річних велетнів, вистачає і вздовж покинутої лісової дороги, якою вивозили видобутий камінь.

Раніше тут пролітали вантажівки, а сьогодні можна проїхати хіба що позашляховиком (не всяким) або пройти пішки. Пішки – краще. Прогулянка серед незайманого лісу приємна та корисна, але це майже 5 км і не кожному захочеться.

Важкодоступність штолень відіграє позитивну роль. Попри виняткову привабливість цього об'єкту, його практично не відвідують туристи. Особливо любителі шашликів та випивки на свіжому повітрі. Відповідно, в "долині штолень", як і в самих виробках, майже відсутнє давно звичне сміття, а птахи в'ють гнізда впритул до входів у підземелля.

Коли люди пішли, штольні обжили тварини. Головно — різні види кажанів, які збираються тут на зимівлю. Серед них виділимо представників дуже рідкісного виду малий підковоніс (лат. Rhinolophus hipposideros), чи не найдрібнішого рукокрилого у Європі. Доросла особина важить всього 5-7 г, а в "підвішеному" вигляді має довжину близько 4 см. Розмірами вони практично не відрізняються від метеликів павичеве око, що теж зимують у покинутих виробках.

В іванковецьких штольнях мешкає найбільша в Україні популяція цих мініатюрних та дуже симпатичних тварин – близько тисячі особин. Друга за розмірами колонія живе в печерах Криму. Але там лише кілька сотень особин.

Кажанів (всі вони охороняються законом і внесені до "Червоної книги"), а особливо малих підковоносів, тим більше в період зимової сплячки, турбувати не слід — це може призвести навіть до загибелі колонії.

Якщо під час обстеження штолень раптом натрапити на кажанів (колонію чи одиночних тварин), максимум, що можна зробити, – тихенько сфотографувати та скоріше піти. Навіть торкатися тварин не можна, не кажучи вже про те, щоб брати в руки для фотосесії. На жаль, у соціальних мережах доводилося бачити, як горе-туристи робили селфі з витягнутими на поверхню і розтягнутими за крильця тваринами.

Крім того, слід пам'ятати, що це місце підвищеної небезпеки — тут трапляються часті обвали, про це свідчать величезні брили, що перекривають проходи, і тріщини на склепіннях. Плюс є ризик заблукати.

Щоб набратися вражень, цілком вистачить помилуватися долиною, де знаходяться скелі зі входами в штольні, і прогулятися вглиб виробки максимум на сотню метрів.