Як жити без YouTube? Чи зможе шантаж IT-гігантів налякати Європарламент
Директива спочатку мала очевидні слабкості, з-за чого вона була спочатку відхилена більшістю депутатів Європарламенту, і знадобилися додаткові зусилля великих гравців - власників авторських прав, щоб Європарламент ще раз повернувся до директиви і таки підтримав її, незважаючи на відчайдушний опір GAFA (Google, Apple, Facebook, Amazon). Боротьба, втім, на цьому не закінчується - необхідно, щоб нові правила були підтримані Єврокомісією і затверджені остаточно голосуванням в Європарламенті. І поки "старі" контент-еліти святкують перемогу в одній битві, "нові" контент-еліти придивляються, як би їм виграти війну в цілому.
Саме в цьому контексті слід розглядати заяву гендиректора компанії YouTube Сьюзен Воджицки про те, що після прийняття директиви мільйони користувачів платформи більше не зможуть завантажувати відео з страху порушити чиїсь авторські права.
Весь сир-бор навколо всього двох статей директиви - статті 11, яка зобов'язує онлайн-платформи платити за використання стороннього вмісту (зокрема, сплачувати ЗМІ за використання статей та інших матеріалів - під прицілом головним чином новинні агрегатори зразка Google News), та статті 13, яка зобов'язує платформи контролювати користувальницький контент, зокрема, впроваджувати алгоритми, які відстежують використання об'єктів авторського права.
Інтернет-платформи вирішили зробити упор на статтю 13 - і це стратегічно вірно. Хоча б тому, що це давно відпрацьований шлях, пройдений багатьма технологіями, які робили копіювання контенту і обмін контентом, доступним для мас. Цей шлях пройшли виробники відеомагнітофонів, наприклад, коли представники телекомпаній намагалися перекласти на них відповідальність за несанкціоноване копіювання телепрограм. Через це пройшли фірми - виробники обладнання для копіювання лазерних дисків. Через це проходили інтернет-провайдери, яких зобов'язували слідкувати за тим, що саме зберігається на їх серверах. Тепер прийшла черга великих інтернет-компаній - їх, як колись провайдерів, намагаються зробити відповідальними за те, що їх клієнти постять на своїх акаунтах і чим вони обмінюються між собою.
Ми в черговий раз стикаємося з кризою невідповідності діючої концепції авторського права новим технологічним можливостям і реалій інформаційного ринку. Це, повторюся, не перша ластівка. Але саме цей акт драми має оригінальні риси - позиції власників авторських прав вперше сильно похитнулися. Та тому, що використання контенту стало по-справжньому масовим, децентралізованим і частково хаотичним, і тому, що власники технологій - вперше - за потужностями і капіталам не просто незрівнянні, але, мабуть, навіть перевершують своїх опонентів.
Кожному окремому провайдера було не під силу змагатися, наприклад, з Американською асоціацією звукозапису (RIAA), яка несла збитки від обміну музикою. На стороні асоціації виявлялися гроші, юристи та лобістські потужності, а на стороні "пиратствующих мас" - прогресивні технології і винахідливість, які, зрештою, зробили безглуздим переслідування провайдерів. Правда, на це знадобилося досить багато часу. У той час як у GAFA є власні - не менші - лобістські потужності, ніж були у RIAA, так і юристи не менш зубасті.
Що ж стосується симпатій мас - тут і говорити нема про що. Керівництво YouTube завдало добре розрахований удар: можна тільки уявити собі, який гарячий відгук ця новина знайде в серцях мільйонів - і тих, які завантажуються, і тих, які дивляться. Така підтримка мас навіть не снилася "традиційним" власникам прав - навіть коли вони залучали до боротьби улюблених публікою виконавців, акторів і письменників, яких представляли "жертвами піратства". У цьому, звичайно, був резон - автори отримують невеликий відсоток з продажів своїх робіт. Але надто добре відомо, що це крапля в морі порівняно з тим, які прибули отримували власники авторських прав - а це зовсім не автори, як ви розумієте, а паблішери. "Капіталістична" модель авторських прав припускає відчуження прав від автора на користь паблишера, який забезпечує публічний доступ до твору. Нинішня концепція авторських прав захищає, таким чином, інтереси посередників, а не авторів і користувачів. І немає нічого дивного в тому, що нова технологічна культура - виросла саме на принципову відмову від посередництва - атакує подібну модель.
Однак не варто обманювати себе: інтернет-гіганти зовсім не благородні робін-гуди, які хотіли б віддати кожному по заслугах - і авторам, і користувачам контенту. Швидше вони придивляються, як би заволодіти тим, чим досі володіли старі контент-еліти. Атаки відбуваються одна за одною з перемінним успіхом. Такою спробою був проект Google Books - ідея оцифрувати все, що коли-небудь видавалося на папері. Яка почасти розбилася про діючу концепцію авторського права. Таким став Netflix - успішною спробою зламати монополію Голлівуду в області продажу кіно. З метою обійти і в кінцевому підсумку обставити "традиційних" виробників різні інтернет-гіганти самі вкладаються в створення контенту - в умовах нинішніх правил на ринку авторських прав це виявляється дуже вигідно, а в перспективі це, ймовірно, призведе до корінних змін самих цих правил.
Але поки що інтернет-гіганти намагаються зосередити увагу публіки на статті 13, звинувачуючи її одночасно в порушенні правил інтернет-торгівлі та спроби запровадити цензуру. Бо зі статтею 11 все не так однозначно. Платити автору насправді не хоче ніхто - це нові контент-еліти нічим не відрізняються від старих.
Час від часу ми стаємо свідками скандалів і скандальчиков, в яких як раз інтернет-платформи виходять сухими з води: то якийсь фотограф розмістив в соцмережах вдалий знімок, а його передрукували ЗМІ і не заплатили (а іноді навіть не вказали авторства), то соцмережа підхопила вдалу фразу, що стала мемом, але у якої, як виявилося, був конкретний автор і, що гірше, конкретний паблішер. А вже що говорити про тих ситуаціях, коли статті та сюжети з традиційних ЗМІ "розтягуються на цитати", випадають в строчках пошукових систем, потрапляють в новинні агрегатори - і це все нібито в їх інтересах і інтересах реципієнта, інтернет-платформи тільки дозволяють їм зустрітися, знайти один одного. Але і знімають при цьому фінансові вершки - як і належить посередникам в тій самій "старої" моделі авторського права, яку вони нібито атакують.
Соцмережі побудовані на принципі "безоплатної ділення", свободи обміну інформацією і т. д. І це одночасно прекрасно і розумно. Чудово, тому що вільний обмін відповідає природі інформації, а вільний обмін інформацією - природі людини і суспільства. І розумно - адже не кожен здогадався, як зробити гроші на цій базовій людської потреби.
У соцмережах виробники контенту, як правило, не отримують взагалі нічого. При цьому господарі платформ обміну контентом наживають стану на показі реклами і торгівлі особистими даними. Але якщо стосовно приватних користувачів, це щось на зразок конвенції - вони дають контент і отримують за це дещицю популярності і дофаміну за кожен лайк, то відносно творців (і паблишеров) професійного контенту - статей і фото, телепередач і кінострічок, книг і лекцій - це не дуже справедливо. Для господарів платформ це чистий прибуток, оскільки за виробництво цього професійного контенту вони не платили ні копійки, а від демонстрації (прокручування реклами) вони гроші отримують.
Саме цю несправедливість і намагається виправити нова регуляторна норма Європарламенту: якщо контент є "професійним", тобто захищений копірайтом, за його використання треба платити власнику прав. З точки зору чинної концепції авторського права це залізобетонне правило.
Яке не може бути просто зруйновано - тому що це зробить створення професійного контенту невигідним. Чи приведе до монополізації ринку контенту - як це було колись в кіноіндустрії, коли голлівудські кіностудії та знімали кіно, і володіли кінотеатрами. Вже зараз у інтернет-гігантів високий спокуса робити свої новини і відкривати свої ЗМІ (деякі з них про це думають). Це тим більш актуально, ніж менш професійними стають "традиційні" ЗМІ - за міру "схуднення" їх бюджетів, пов'язаних саме з відтоком коштів у кишені інтернет-корпорацій.
Так що регуляцію ЄС цілком можна розцінювати як спробу утримати інформаційний ринок в цілому від монополізації. А з огляду на характер товару на цьому ринку - і від нового тоталітаризму заодно. В глобальному плані мета директиви - та інших документів, що регулюють сферу застосування нових інформаційних технологій, - можна розглядати саме так: як протистояння між "старим" світом держав і державних еліт і "дивним новим світом", побудованим на полубесплотном фундаменті інформаційних технологій.
