Як люди з інсулінозалежним діабетом переживають війну або що відомо про героїв проєкту "Діабет — не вирок"

Авторами проєкту виступили "Асоціація лідерів сталого розвитку" спільно з Київським благодійним фондом "Діабетик" та фармацевтичною компанією "Ново Нордіск Україна", за підтримки Київської міської державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України, Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика, компанії "Аку Чек Україна" та мережеі аптек "Аптека 9-1-1", передає "ДС".

Виставка фоторобіт відомого фотохудожника А. Мордерера відбулася у центрі столиці поряд з будівлею Київської міської державної адміністрації у листопаді минулого року та була опублікована на сайті журналу Мері Клер. Діабет не вирок (marieclaire.ua)

Майже через рік після старту проєкту, організаторам стало цікаво, як його герої змогли впоратися із захворюванням під час війни Росії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. І що думають експерти щодо того, як війна вплинула на здоров'я людей із хронічними захворюваннями.

Три в одному

Усі ми пам'ятаємо ажіотаж і паніку перших днів війни – зачинені аптеки, масовий виїзд людей із міст, які першими зазнали удару з боку ворога. Черги на кордонах, божевільний потік людей до західної України. За лічені дні країна практично залишилася без ліків та без медичної допомоги – багато фахівців, рятуючи свої сім'ї, виїхали за кордон. Лікарні та поліклініки перестали приймати пацієнтів. Усі три ключові фактори ризику для людей з діабетом, здатних погіршити стан їхнього здоров'я, почали працювати одночасно не на користь пацієнта:

1. Перебої із доставкою їжі. У певних містах це відчувалося особливо сильно.
2. Перебої з постачанням ліків та засобів для контролю глюкози в крові.
3. Стрес, який посилив перебіг хвороби.

Як для вас почалася війна і чи був запас необхідних ліків на той момент?

Тетяна Довгалюк, мама Микити 17 років, що живе з діабетом:

- Війна нас застала зненацька. 24 лютого ми прокинулися від вибухів та червоної заграви за вікном. Зрозуміли, що почалася війна. Сусід запропонував сховати дітей у нього в підвалі. Ми погодились. Вже там згадали, що забули взяти інсулін. На тлі стресу цукор у Микити сильно впав. Після ночі під обстрілом вирішили їхати на західну Україну. Зібрали всі запаси, які були вдома – витратни для помпи, шприци, тест смужки… Коли вже дісталися Хмельницької області, з'ясувалося, що забули зарядний пристрій для передачі рівня цукру і самі сенсори. Але ж місцеві волонтери нам допомогли.

Катерина Тимошенко, діабет 1 типу, телеведуча, 37 років

На момент початку війни я мала великий запас ліків дома. Я завжди роблю запаси. Вже давно маю таке правило. Ця звичка мене врятувала. Запаси допомогли уникнути дефіциту. Деякими ліками я ділилася зі своїми знайомими в Україні. Запасів вистачило до від'їзду за кордон. Там уже купувала все, що потрібно за рецептом лікаря.

Кривощоков Валерій: актор, діабет 1 типу, 33 роки

На жаль, я не встиг запастися ліками. І на момент початку війни у ​​мене практично закінчився інсулін. Довелося стояти цілий день під гуркіт сирен у черзі в аптеку. Взяв одразу стільки, скільки зміг, але це все одно не було великим запасом.

Ярмолицька Ольга: докторка економічних наук, професора, 39 років, діабет 1 типу

У нашій країні війна розпочалася у 2014 році. З того часу я намагаюся бути максимально зібраною та підготовленою. Вдома завжди є запас потрібних ліків на 3-4 місяці. Тому механізм екстрених зборів було продумано заздалегідь. Документи, гроші та інсулін – це те, що береться насамперед. Як і вся країна ми прокинулися від вибухів. До такого неможливо бути готовими ані морально, ані фізично. Це був стрес для всіх.

Поліна Пікус: волонтерка, біотехнологиня, діабет 1 типу, 27 років

Я живу з діабетом з дитинства і вже стикалася з ситуацією, коли інсулін складно було знайти. Тому в мене вдома завжди є запас необхідних ліків. 24 лютого, мій чоловік — військовослужбовець, сказав, що почалася війна і пішов воювати. Я залишилась одна. Через 3 дні я зібрала всі свої запаси ліків і пройшла 28 км пішки, щоб виїхати з Києва до батьків до Дніпровської області. У той час, коли люди намагалися забрати якомога більше речей із собою, я несла з собою тільки інсуліни – не знаючи майбутнього, я розуміла, що тільки від цього залежить моє життя.

Які уроки ви собі винесли після всього, що пережили з початку війни, що можете порадити іншим з діабетом?

Катерина Тимошенко: [1] У мене маленька дитина, тож трималася, як могла. На тлі стресу стрибав цукор, пропав сон, апетит. Але я намагалася максимально організувати свій день. Це допомогло мені не вийти з режиму та зберегти баланс. Ну, і постійний контакт із лікарем. Незважаючи на події, ми постійно були на зв'язку. Це надавало впевненості та підтримувало у важкі хвилини. Висновок простий – запас ліків та чітка організація простору та часу. Це допомагає залишатися в тонусі та контролювати свій стан.

Тетяна Довгалюк, мама Микити 17 років, з діабетом:

Ночі у підвалах, стрес призвів до того, що цукор у Микити то стрімко зростав, то падав. Почалися проблеми із інсуліном. Збирали по крихтах у різних містах, але проблеми були в доставці ліків. Дуже допомогла діаспільнота. Тому основна порада всім, хто живе з діабетом – додаватися до груп та спільнот. Іноді це може врятувати життя. На стрес через війну наклався стрес через випускні та вступні іспити. На мій подив, дітям із діабетом на західній Україні не були надані спеціальні умови для складання іспиту для людей з діабетом – був відсутній медичний працівник, а також не дозволили взятти з собою глюкометр та тест-смужоки. На це слід звернути особливу увагу Міністерству освіти України. А загалом, коли по крихтах вирішуєш ті чи інші проблеми, нормалізується загальний стан і цукор повертається під контроль.

Кривощоков Валерій:

Звісно, ​​війна – це стрес. Але я роками накопичував список серіалів та фільмів, які хотів подивитися, але часу не було. Зараз ці фільми та серіали відволікли мене від жахливої ​​реальності. Головний урок, який я виніс – треба бути готовим до всього. Особливо якщо у тебе є хронічний діагноз. Запас ліків завжди має бути. Я це точно зрозумів.

Ярмолицька Ольга:

Головний урок, який я винесла не пов'язаний із діабетом – ми маємо добре знати свою історію, знати своїх героїв. Повинні вчитися проводити паралелі і знати своє коріння. Це дасть відповіді на багато питань. Наступний висновок, який я зробила, – матеріальні цінності не мають жодного значення. Ти можеш одного дня все втратити і все, що з тобою залишиться і що має значення – це рідні, ти сам і твоє здоров'я, і ​​батьківщина. А також, звичайно, той факт, що я була підготовлена ​​щодо забезпечення ліками має велике значення. Чекаємо на перемогу!

Поліна Пікус:

Зі стресом мені не вдається впоратися і до цього дня. Переживаю за чоловіка, рідних. Заспокоюся тоді, коли останній окупант покине нашу землю. Єдине, що допомагає – робота. Хоч якось відволікає від жаху, що відбувається. Ну і висновки, які я зробила – ніколи не забувати про все те, що відбувається з 24 лютого, ще більше любити свою батьківщину та цінувати її, бути вдячним за все, що є. Наразі для мене матеріальний світ повністю знецінився. Власне здоров'я, здоров'я та безпека моїх близьких – це найважливіше.

Західні країни та міжнародні компанії допомагають допомагає Україні перемогти у війні не лише на фронті, а й у боротьбі із серйозними хронічними захворюваннями.

На момент початку війни Росії проти України, в країні проживало 2,3 мільйона людей з діабетом (Дані міжнародної діабетичної асоціації), з них 230 000 — інсулінозалежних. Останні події, що розвивалися на тлі воєнних дій, мали ще трагічніше забарвлення для людей з інсулінзалежним діабетом. Доводилося боротися за власне життя щодня не лише із зовнішнім ворогом, а й із діагнозом, який передбачає постійний контроль рівня глюкози у крові та застосування препаратів.

Людям з діабетом дуже важливо постійно відвідувати лікаря, який спостерігатиме за перебігом хвороби та допомагатиме контролювати рівень глюкози, щоб запобігти серйозним наслідкам. Завдяки Telegram-каналам з цілодобовою онлайн-підтримкою лікарів по всій Україні та за кордоном, які створили медичні центри на самому початку війни, лікарі практично цілодобово були доступні онлайн.

"Звичайно, з початку війни держава, лікарі та бізнес робили все, що можливо для підтримки пацієнтів із діабетом. Інсулін почали видавати безкоштовно за рецептом. Перші тижні були перебої з постачанням ліків, але завдяки західним компаніям, таким як Ново Нордіск, наприклад, які поставили в Україну величезну партію інсуліну, кризу вдалося уникнути. Зараз ми бачимо, що пацієнтів із діабетом в Україні побільшало. Про якісь точніші цифри поки говорити рано, але на здоров'я людей однозначно позначився колосальний стрес і перебої в лікуванні та харчуванні. Побільшало декомпенсованих пацієнтів. Нині до лікарні частіше звертаються люди яким потрібне коронарне шунтування. Більшість із них - з недіагностованим цукровим діабетом. Також я пишаюсь нашими лікарями та працівниками аптек, які у гарячих точках залишалися на своїх місцях, незважаючи на загрозу життю, вели прийом, робили операції, видавали ліки. Велику роль безперечно відіграли й волонтерські організації та бізнес, допомагаючи мільйонам людей із хронічними захворюваннями", — зазначила Яна Саєнко, кандидат медичних наук, провідний науковий співробітник відділу кардіоваскулярної діабетології, лікар ендокринолог вищої категорії ДУ "Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України.

Наразі проблем із постачанням інсуліну в Україну немає. Ліки видаються безкоштовно за рецептом лікаря відповідно до програми реїмбурсації "Доступні ліки". Люди, які залишили свої будинки та переїхали до західної України мають можливість звернутися до волонтерських центрів та місцевих лікарень для консультацій фахівців та отримання необхідних медикаментів. Ситуація на окупованих територіях набагато складніша, оскільки є значні обмеження у доступі до ліків та фахівців. Біженці за межами України забезпечуються всім необхідним, переважно завдяки допомозі національних діабетичних асоціацій, що входять до IDF Europe, та державній підтримці, що виділяють країни для тимчасово переміщених.