Історичний південь Росії. Як карти не дають Путіну спокійно спати
"ДС" продовжує цикл публікацій "Історичний фронт з Кирилом Галушко". В рамках проекту ми вже писали про те, де шукати древніх укрів і була "Трипільська Аратта", хто такі справжні руські, хто придумав радянський Новий рік, скільки років українській столиці, був насправді Рюрик, від якої окупації росіяни рятували українців і хто взагалі придумав, як з Африки прийшов перший українець, а Грушевський став головним українським сепаратистом.
Привіт, боєць історичного фронту! Минулого разу ми підняли животрепетну тему щедрості російських царів в множенні території України. Втім, ми, представники фашистської хунти, знову виявилися невдячними, так як в результаті так і не виявили цих "подарунків".
Але в Росії в них вірять, зокрема, нинішній цар помітив з нагоди: "Після революції більшовики з різних міркувань, хай Бог їм буде суддя, включили до складу Української союзної республіки значні території історичного півдня Росії. Це було зроблено без урахування національного складу жителів, і сьогодні це сучасний південний схід України" (18 березня 2014 р.). Як ми знаємо, в 2014 р. ВВП не вдалося "отдарить" собі назад весь південний схід. Але думка вождя як-то зависла у повітрі: так що ж там було з тим "історичним півднем Росії"?
Але перш ніж ми звернемо вістрі історичного багнета на "подарунки більшовиків", доречно не пропустити і обговорити якусь оговорочку Володимира Володимировича. Якщо "сучасний південний схід України" — це "історичний південь Росії", то які такі межі відміряють під "історичну Україну"? Тут можливе різне. Перше. ВВП чекає наступної можливості, щоб сказати, що взагалі ніякої України немає, і це все — Росія-матінка. Тому що тут у нас проблеми виникають з межами Росії як країни і держави, де вона закінчується (закінчувалася)? Складно жити з сусідом, який все твоє вважає своїм.
Отже. Якщо ми беремо Російську імперію до 1917 р. як держава, то її умовним півднем цілком можемо вважати Закавказзя і Центральної Азії — вже південніше точно не придумаєш, тим більше в порівнянні з Україною. Тут вже зауваження на адресу ВВП: а чого в Росії південь такий дрібний? Ширше треба мислити. І гнучкіше, як говорилося в одному відомому фільмі. Можна "ввічливих зелених чоловічків" розкидати аж під Тянь-Шань, Арарат і Харбін...
Але у сприйнятті початку ХХ ст. "безпосередньо Росією" вважалася "європейська Росія", а от все, що за Кавказом або Уралом, було її "володіннями". Як для Британії Південна Африка. Росією в європейському розумінні була Московія часів початку правління Івана Грозного. Але час іде. Україна для патріотичних російських підданих столітньої давності, жителів найбільшої держави на планеті, була назвою для середнього Подніпров'я. Українські націоналісти і агенти західних спецслужб, ясна річ, вважали інакше — але хто ж поцікавиться їх думкою? Хіба що "компетентні органи". І я навіть допоможу Володимиру Володимировичу з джерелами.
В національному питанні автори енциклопедії Брокгауза і Ефрона лібералами не були. Статей "українці" і "Україна" в своєму словнику вони не завели, хоча ми тут наочно бачимо таку назву в самому виданні. А що стосується "південної Росії", то там, куди зазіхає ВВП, у нас чомусь раптом з'явилася "Нова Сербія" (потім, щоправда, з неї почнуть ліпити вже "Новоросію", яку ми показували на карті 1795 р. у минулій статті). І ще чорноморські козаки на Кубані, національність яких всім відома. Це все — володіння Російської імперії, а не Росія як країни. Але в термінологічні нюанси автори таких карт і їх нащадки зазвичай не схильні вдаватися. Але я ще трохи допоможу ВВП, тому що навряд чи він у своїх молодецьких чекістських будні любив заглядати в енциклопедію "Британіка" за 1910 р.
Оскільки Таврійська губернія (TAURIDA) — це теж Росія, то доречно запитати: а чому там написано "Ногайські степи"? А не Росіяни? Адже ногайців (степову частину кримських татар) за старою російською звичкою давно депортували або в Туреччину, або на Кавказ. (Росія розширюється зазвичай одними і тими ж методами.)
Але сам ракурс прекрасний і може підкинути ВВП пару ідейок, які, думаю, і так у нього вже давно в роботі. Бо тут Україна — лише Середнє Подніпров'я навколо Києва. А що таке все інше? Ясна річ, що Росія. Треба брати.
Але тут є один впертий нюанс: Київ — все ж "мати міст руських", а тут прям на нього напис "Україна" підступними англичашками наліплено навіть з виходом за рамки карти. А все картографи знають, що заради всяких фейків рамку карти ніхто рвати не буде. Є Україна. Питання в розмірах. Чому така маленька? А тому що карта політико-адміністративна, лише зрідка показує історичні регіони, а не етнографічна. Якщо брати англійські етнографічні карти того ж часу, то там малороси і русини як один народ займають саме ті межі, які ми звикли бачити як карту "великої України". Так що все нормально: це погляд з боку Росії (англійці логічно для показування Росії використовували російські карти), а ось етнографія показувала Україну дещо інакше.
Малороси або русини займають своє звичайне місце, щоправда, сьогодні вони називають себе "українці". Контур (якщо, на жаль, трохи зменшити) нагадує якусь сьогоднішню Україну. Особливо цікаво подивитися на північний захід і північний схід. А якщо вас стурбують великороси на півдні Херсонщини, то в минулий раз писалося про "помилку Риттиха", автора офіційної етнографічної карти Європейської Росії 1875 р., яку потім півстоліття пів-Європи передруковували. При підготовці переплутали два рядки в статистиці (малороси і великороси). Доведено радянським і російським класиком этнодемографии Володимиром Кабузаном (запитай Гугл).
Звернемося тепер до джерел легітимності межами української держави у ХХ ст. Тому що тут зовсім інша логіка, ніж у мисленні ВВП і російського патріота. Як вони мислять? Ми бачимо безсумнівний факт, що більша частина України довго належала Російській імперії, тобто в їх (ВВП і патріотів) розумінні була Росією. А тепер чомусь Російська Федерація не збігається з розмірами Росії 100 років тому. Непорядок.
Але тут знову ж таки виникає нерозуміння з боку деяких "відсталих". Беремо в якості прикладу далеких від "південних" українських пристрастей спокійних фінських хлопців. У 1809-1917 рр. Фінляндія належала Російській імперії і з точки зору банальної тодішній географії була "північно-західною Росією". Але це, прямо скажемо, не переконало їх під час Зимової війни 1939-1940 рр.., коли вони мобілізували в армію десяту частину свого жалюгідного 4-мільйонного населення (стільки ж жило в одному Ленінграді) і, на жаль, поклали небіжчиками в сніг з перевершує в рази радянської сторони 126 тис. чоловік. І в їх числі (ще більше жаль) 22 тис. українців. Щось вони себе Росією тоді не порахували.
Польща була самою західною частиною Росії з 1815 р.. Тільки я б не зайшов на цій підставі до поляків з тезою, що вони — Росія. Хоча їх завоювали і поділили точно так само, як "сучасний південний схід України" в кінці XVIII ст. Там — поляки, тут — українські козаки і татари. Всі виявилися "Росією".
Але повернемося до легітимності українських кордонів. Почнемо з буремного 1917 р. і тих самих більшовиків. Після жовтневого перевороту українська Центральна Рада не визнала владу Леніна. Третій Універсал проголосив Українську Народну Республіку в межах компактного розселення українців. Це й стало основою нашої нинішньої території. Всі безгосударственные народи Центрально-Східної Європи в кінці або в результаті Першої світової війни почали будувати державність на етнічних кордонах. І тут вже, де жили поляки, виходила Польща, де фіни — Фінляндія, грузини — Грузія, українці — Україна, білоруси — Білорусь. І, вже вибачте, ніякої Росії. Хоч південної, хоч західної.
У поляків, ясна річ, була (і тепер за допомогою російських однодумців пожвавилася) така ж історична ідея — на рахунок меж або першої Речі Посполитої (до 1772 р., до Дніпра) або другий (1918-1939 рр., з Волинню та Галичиною), які були великі і жахливі, такі великі. Але я б порадив глянути їм на ту ж англійську етнографічну карту або на карту слов'янських земель загального слов'янського "будителя" і просвітителя, батька слов'янознавства Павла Шафарика. За політично нейтральний 1842 р. На ній усе досить наочно.
Ой! Ми так і не встигли зосередитися на "подарунки" Леніна і Сталіна? Значить, наступного разу поговоримо, наприклад, про Донецько-Криворізької радянської республіки. Теж, мабуть, "подарунок".