Цвинтарні злодії. Чому Ющенко міг би сісти в Ізраїлі на 6 років

Наприкінці лютого Кабінет міністрів передав до Верховної Ради проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини в сфері охорони культурної спадщини та статті 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Очікується, що його ухвалення якщо не зупинить, то хоч трохи приборкає вакханалію грабіжницьких розкопок.

Масштаби розграбування історичної спадщини України сьогодні можна порівняти з вирубкою карпатських лісів і горезвісною "бурштиновою лихоманкою". Втім, якщо облисілі гори та потворні кратери "бурштинових клондайків" всім впадають у вічі, то діяльність копачів тиха і зовні непомітна. Однак результати не менш катастрофічні. Якщо в перших двох випадках все обертається екологічною катастрофою, то в другому - гуманітарною.

До середини 1990-х масового "пошуку скарбів" в Україні не спостерігалося. В СРСР вести нелегальні розкопки було собі дорожче, та й сенс? "За бугор" не вивезти, а в самій країні збирачів археології - раз, два та й усе. Але з другої половини 1990-х ситуація кардинально змінилася. З'явився як великий внутрішній ринок, так і вихід на зовнішній. А головне — країну наводнили металодетектори і георадари, завдяки яким пошук скарбів було поставлено на потік.

Сьогодні навіть у найбільш віддаленому селі можна знайти хоча б одного шукача скарбів з детектором. Як наслідок, в Україні майже не залишилося жодної не розграбованої пам'ятки археології. Саме ж скарбошукацтво перетворилося на потужний кримінальний бізнес з багатомільйонними, якщо не мільярдними оборотами. Йдеться не лише про торгівлю раритетами, але і про ринок обладнання - хороший металошукач може коштувати і 80 тис. гривень.

Інформація, до речі, теж коштує недешево. Це не лише консультаційні послуги, але і торгівля, до прикладу, картами. Останнім, на жаль, займаються як деякі професійні археологи-ренегати, так і чиновники, покликані охороняти народне надбання.

Один кримський археолог ще до війни скаржився автору цих рядків: мовляв, знайшов в горах дуже цікавий ранньосередньовічний могильник, а ставити його на облік лячно, оскільки його тут же "розбомблять".

Через багату історію Крим став одним з головних центрів мародерства. Доходило до того, що озброєні автоматами грабіжники нападали на легальні археологічні експедиції, що посміли зазіхнути на "їхню" територію. Зараз ситуація ще гірша: на окупованому півострові відкрито працюють мародери, які з'їхалися чи не з усієї Росії. До речі, якщо запропонований Кабміном закон вступить в силу, то кожен, хто брав участь у розкопках на території анексованого півострова або окупованої частини Донбасу, може загриміти за грати на строк від 7 до 10 років.

Довгий час усі крики істориків про порятунок національного надбання залишалися голосом волаючих у пустелі. Яка боротьба, якщо чиновники самі "в долі"? Мати у себе в будинку або офісі колекцію артефактів давно стало справою престижу. Та й вкладення вигідне — давнина з кожним роком дорожчає ледь не в геометричній прогресії. Мода колекціонувати результати мародерства національного надбання диктувалася на найвищому рівні - трипільські горщики президента Ющенка навіть стали мемом. Як і золота скіфська брошка, з якою його дружина красувалася на інавгурації (дикий за цивілізованими мірками випадок).

Уявляєте? Гарант законності і Конституції скуповував артефакти завідомо кримінального походження (байки про випадкові знахідки при скопуванні городу просто смішні), а "перша леді" шикувала з золотою прикрасою, явно знайденою у стародавній могилі. Понад те, вже після Революції гідності в горезвісному "Межигір'ї" знайшовся список подарунків Януковичу. Серед них - і трипільський горщик від Віктора Андрійовича. Пізніше журналісти "Схем" знайшли цей величезний "глечик" на виставці в Національному художньому музеї, де експонувалися цінності гаранта-втікача. Красномовно: екс-президент дарує [тоді ще] президенту чинному крадене. Як люблять писати в соцмережах: "Вся Україна в одному подарунку"...

Що мародери-копачі, що їхні спонсори і покровителі (тобто високопоставлені збирачі) люблять подавати себе мало не як хранителів вітчизняної історії. Особливо стараються колекціонери. Мовляв, якби не вони, то всі раритети давно спливли б за кордон, але завдяки подвижництву залишаються в Україні. Панове, якщо б не такі, як ви, то "чорна археологія" взагалі не мала б сенсу!

Дивує позиція і колег журналістів, що через неуцтво або за мзду малу прославляють таких "рятувальників історії". Нещодавно, наприклад, по одному з загальнонаціональних телеканалів крутили документальний фільм про приватний музей трипільської культури. Автори фільму чи не дифірамби співали збирачеві. Хоча можна було запитати: "А звідки раритети і скільки десятків поселень заради цього угробили?".

Мародери теж вважають себе ледь не рятівниками історичної спадщини: мовляв, ми на пам'ятники археології - ані ногою, ходимо виключно по оранці - монетки збираємо... Там все одно культурний шар перемішаний, а метал сільськогосподарська хімія розчиняє. Тож ми не злодії, а рятівники.

Щоправда, на спеціалізованих інтернет-пабликах "рятувальники" вже не маскуються. І навіть жартують над вченими: ми безцінні раритети копаємо, а вони - черепки нікчемні. З чого добре видно: більшість мародерів не бачать різниці між наукою і грабіжницьким пошуками скарбів.

Минулої весни в історичному центрі Городка (райцентр в Хмельницькій обл.) копали невеликий, діаметром близько метра, колодязь. Так вже вийшло, що він "сів" на корчму другої половини XVII ст. З цієї ямки разом із землею витягнули великі фрагменти понад двох десятків кубків, чаш і чарок гутного скла, а також рештки мисок, керамічні "люльки" тощо.

За археологічними мірками шар виявився надзвичайно багатим. Копачам, щоправда, було все одно. На цьому все б і закінчилося, але тут повз проходив автор цих рядків. Зібрані з відвалу знахідки того ж дня були представлені меру Городка Василю Підлісному і його заступниці з гуманітарних питань Олені Матвейцевій. У результаті міський бюджет виділив гроші на професійну археологічну розвідку. У вересні в Городок приїхали археологи з Кам'янця-Подільського.

З погляду мародерів результати роботи експедиції не вражають: якщо виставити знайдені артефакти на продаж, то навіть витрати не відіб'ються. Але ці розкопки - перші в історії Городка - повністю змінили усталені уявлення про середньовічну історію міста.

Діяльність мародерів - це не лише крадіжка артефактів, але й знищення інформації. У результаті вчені не можуть скласти цілісну картину минулого: якщо з картинки-пазла вилучити жменю фрагментів, пазл не складеться, як не намагайся.

Мародерство б'є і по економіці. У 2007-му під селом Іванківці на Хмельниччині археологи розкопали унікальний скіфський курган з підземною структурою у вигляді храму-святилища.

Вчені вважають, що тут був похований цар або вождь великого союзу племен. Аналогів у світі немає. Ось тільки із знахідок - всього лише кілька непоказних черепків. Істориків випередили мародери, які побували тут всього місяцем раніше. Що було в цьому кургані, яким був обряд поховання - ніхто ніколи не дізнається. Але головне: тут так і не з'явиться унікальний, привабливий для туристів музей, що не має аналогів у Європі. Іванківці, відповідно, ніколи не стануть центром туризму, хоча тут є і гори, і мальовнича природа... От тільки головної родзинки немає. Мародери вкрали не тільки минуле, але і перспективне майбутнє.

Звичайно, деякі закони з охорони археологічної спадщини в Україні приймалися. Наприклад, Закон "Про охорону культурної спадщини" (2000-й). Але він регулював в основному діяльність легальних археологів, органів влади та юридичних осіб. Незабаром був прийнятий ще й Закон "Про охорону археологічної спадщини" (2004-й). Як і попередній, він теж в основному торкався легальних дослідників. Грабіжникам тут присвячені тільки зміни до статті 298 Кримінального кодексу. Щоправда, їх прописали так, що навіть спійманого на гарячому "гробокопача" майже неможливо притягти до відповідальності.

Сьогодні затриманому мародеру загрожує хіба що штраф в 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2 250 грн.). А ось що стосується прописаного у Кримінальному кодексі обмеження/позбавлення волі, то поки для мародерів це покарання швидше гіпотетичне. Наприклад, у Хмельницькій області за всю історію незалежності не посадили жодного грабіжника, хоча "чорні археологи" тут, як і скрізь, копають по-чорному...

Якщо "чорних археологів" в Україні і саджають, то переважно тих, що копають "війну". І не за розграбування спадщини, а за незаконний обіг зброї і боєприпасів.

Запропоновані нинішнім урядом зміни досить сильно посилюють покарання за нелегальні розкопки. Зокрема, максимальний штраф зростає до 1000 неоподатковуваних мінімумів. Для профі це дрібниця, але для селян, що підробляють "копом", це вже досить відчутно. Та й термін ув'язнення тепер не жарт: у разі хвалення законопроекту копачі можуть заробити від 7 до 10 років. "Ухвалення цього законопроекту не тільки посилить відповідальність за злочини у сфері охорони культурної спадщини, - вважає заввідділом охорони пам'яток історії та культури у Хмельницькій області Сергій Шпаковський, - Це буде сприяти виконанню Україною низки міжнародних договорів, зокрема, Європейської Конвенції з охорони археологічної спадщини. Але для наведення порядку потрібні і наступні кроки. Зокрема, механізми реалізації положень закону на практиці. Наприклад, створення в кожній області мобільних груп з правоохоронних органів та органів охорони пам'яток культурної спадщини, що займаються виключно охороною пам'яток історії".

Однак є ще один аспект. Навіть спіймані на гарячому мародери найчастіше відбуваються легким переляком. Залучити копачів до відповідальності можна лише в тому випадку, якщо злочинці грабували офіційно зареєстрований пам'ятник. Інакше формального порушення закону немає. Між тим, чи не кожен другий об'єкт поки ніде не зафіксований. "Зараз ми намагаємося провести максимальну паспортизацію пам'яток археології, - говорить Сергій Шпаковський, - та внести їх до державного реєстру, щоб грабіжники не могли ухилитися від відповідальності. На жаль, враховуючи дефіцит кадрів, цей процес йде не так швидко, як хотілося б".

Втім, навіть створення спецполіції - напівзахід. Тим більше, що є ризик перетворення археополіцейських з борців проти мародерів у кришувателів грабежу.

У цьому плані показовий досвід Ізраїлю, що по праву вважається "археологічною наддержавою". У цій країні крім величезних (а не символічних, як у нас) штрафів та досить солідних термінів за нелегальні розкопки кримінально караним є також колекціонування та продаж/купівля артефактів (до 6 років, до речі). Немає попиту - немає пропозиції.

В Україні ввести такі радикальні заходи одразу не вдасться. Інакше тисячі колекціонерів вмить перетворяться на кримінальників. Тут необхідний перехідний період з легалізацією колекцій - точним описом і фіксацією всіх предметів.

Крім того, потрібно пам'ятати, що "найкраще ППО - наші танки на аеродромі противника". Археологи, що працюють на об'єкті, захищають його від мародерів краще за найбільш пильних сторожів. На жаль, при величезному багатстві, яке дісталося Україні від предків, на археологічні дослідження виділяються мізерні суми. В Україні сьогодні працюють лише близько двох сотень професійних археологів (йдеться виключно про вчених, а не копачів, лаборантів тощо). Для порівняння: у Великобританії їх близько 4,5 тисяч, у сусідній Польщі - понад дві тисячі.

Залишається сподіватися, що урядовий законопроект стане першим кроком із збереження історичної спадщини України. Інакше ще трохи - і зберігати буде нічого.