Обмін українців на малоросів. Що не так з ініціативою Лубінця

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив у ФБ, що Офіс Омбудсмена разом із Координаційним штабом із поводження з військовополоненими та Службою безпеки України презентували спільний проект, покликаний виявити ворожих агентів на нашій землі та повернути українських громадян додому. Напрями діяльності, що й казати, потрібні, корисні, дуже назрілі. Але є нюанси.

Сам проект, названий "Хочу к своим" зводиться до ідеї виставити в Мережу, на спеціально створеному для цього сайті інформацію про колаборантів, притягнутих в Україні до кримінальної відповідальності. Але не про всіх поспіль, а лише про тих, хто сам захоче вирушити до Росії. Іншими словами, громадян України, засуджених за зраду та співпрацю з окупантами, пропонується виставити на обмін для того, щоб виміняти на них:

• Наших військовополонених, яких утримують у фактично концтабірних умовах. Це природно, оскільки табір знищення – фірмовий російський стиль, німецькі нацисти у цьому плані були трієчниками-наслідувачами, а Міжнародний Червоний хрест Росія крутить на середньому пальці (і його керівництву, здається, це навіть подобається).
• Цивільних мешканців окупованих територій України, яких також масово кидають до російських в'язниць, без пред'явлення формальних звинувачень і на невизначений термін. Їхнє становище найчастіше ще гірше, ніж становище військовополонених, оскільки вони не мають навіть примарної надії бути обміняними. Умови, в яких їх утримують, жахливі — з глибиною російського розлюднення жодна країна/народ у світі близько не зрівняються.

Також на сайті передбачається спеціальна форма, яку зможуть заповнити громадяни України, що не притягнуті до відповідальності за співпрацю з окупантами, а можливо, зовсім з ними не співпрацювали. Але такі, що не хочуть жити в Україні та прагнуть виїхати до Росії. Звісно, наявність скільки-небудь значної кількості охочих перебратися до Росії таким екзотичним способом викликає великі сумніви, але припустімо. Нехай буде ще й така форма. От, власне, йвесь проект. Взяти — та й обміняти жалюгідних малоросів на вірних синів України. Чудова ідея!

Навіть дивно, що такої простої штуки досі не додумалися. Чи були, мабуть, якісь підстави? Були. Головна — аналіз шкоди та користі від цієї ініціативи.

Чи буде користь такого проекту?

Однозначно, ні, не буде. З дуже простої причини: росіяни не зацікавлені в таких обмінах. Для них немає навіть поняття "своїх", і тим більше немає поняття "своїх в Україні". Досвід адаптації до російських умов українських колаборантів у Росії накопичений великий і суто негативний. Навіть останній пропутинський ватник, який живе в Україні і бажає приходу Путіна, будучи поміщений у російські умови, виявляється неприпустимо розбещений українськими вольностями. Російським окупантам доводиться замінювати населення окупованих територій, вивозячи його вглиб Росії і завозячи на його місце безголосу російську худобу. Це стосується навіть тієї частини населення, яка спочатку підтримала прихід окупантів. Про те, що від українців/вихідців з України одні проблеми, причому навіть від тих, хто спочатку підтримав прихід "Русского мира", все голосніше і частіше говорить кремлівська пропаганда.

Росіянам не дуже потрібні навіть їхні власні полонені. Обміни вони проводять дуже рідко і виключно для пропаганди, щоб стадо бачило, що "росіяни своїх не кидають". Насправді – кидають: до списків обміну включають лише льотчиків, чеченців, а також закінчених відморозків із безліччю судимостей. Льотчики – цінні фахівці, у чеченців працює етнічна взаємовиручка, відморозки – найцінніші кадри в піхоті, а решта, які побували в українському полоні і піддалися олюдненню гуманним поводженням та інформуванням про те, що насправді відбувається в Україні, вважаються неблагонадійними.

Зате, вбиваючи у своїх катівнях наших полонених, як військових, так і цивільних, росіяни натаскують на них майбутніх "героїв СВО", остаточно розлюднюючи їх. Саме для цієї мети росіянам і потрібні полонені українці: щоб катувати їх, тренуючи своїх катів.

Таким чином немає жодної причини для того, щоб колаборанти, засуджені в Україні, зацікавили росіян як предмет обміну.

Чи буде шкода від такого проекту?

Так, безперечно. Сам прецедент обміну одних громадян України на інших громадян України буде вкрай шкідливий.

По-перше, у колаборантів з'явиться впевненість, що вони зможуть уникнути покарання. Для підтримки в них такої впевненості російська сторона може час від часу влаштовувати невеликі обміни з винятково пропагандистською метою, хоча в принципі в них, як уже сказано, вона не зацікавлена.

По-друге, і це ще важливіше, з погляду українського законодавства такі обміни будуть абсолютно незаконні. Потрібен спеціальний закон, який прописує їх механізм. Приблизно такий: колаборант, який бажає бути обміняним, відмовляється від українського громадянства і звертається через посередників, оскільки прямого зв'язку немає, до російського омбудсмена, з проханням про сприяння в отриманні російського громадянства. Росіяни при цьому отримують чудову нагоду попіаритися нашим коштом. І лише після того, як колаборант був позбавлений громадянства України і отримав громадянство Росії, може йтися про його обмін.

По-третє, навіть якщо такий механізм буде прописаний спеціальним законом (а без цього ніяк), його існування породить безліч побічних наслідків. Усі вони розхитуватимуть інститут українського громадянства загалом, і вкрай невигідні Україні з репутаційної точки зору. Цих наслідків дуже багато – так багато, що для їхнього аналізу потрібна окрема стаття.

Це тільки те, що видно одразу, за першого ж погляду на ініціативу, озвучену Лубінцем. Покопавшись у ній глибше, можна буде, мабуть, знайти ще чимало цікавого – і поганого. Якби Дмитро Лубінець не був юристом, можна було б говорити про дилетанта, який уявив себе фахівцем у всьому одразу. Але Дмитро Лубінець – саме юрист. Він професіонал і оперує у межах своєї професії. Ба більше, він професіонал на дуже серйозній позиції. Про жоден дилетантизм тут і мови не може бути. Отже, пояснення, наведене ним, недостатньо докладне. Чекаємо на докладніше, зрозуміле нам, не-юристам пояснення того, як ця ідея може працювати на користь Україні.

Ще може бути так, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини, будучи вкрай зайнятим і працюючи буквально на знос, у режимі 24*7, схвалив проект не читаючи, довірившись його авторам. Таке теж буває, і якщо так сталося, то треба визнати помилку та схвалення проекту відкликати. А заразом витягнути на світло авторів ідеї – можливо, у них теж будуть якісь цікаві пояснення. До речі, велика кількість авторів насторожує ... Вона наводить на думку про те, що чиновники, які слабо знаються на темі, але бажають відзначитися чимось таким, оригінальним, вирішили підстрахуватися і залишили собі шанс сховатися в натовпі колег і співавторів популістської маячні.

Але повторюю, можливо, це не так. Можливо, чотири відомства справді створили спільну робочу групу. Яка довго працювала на проектом, і ось представила його на публіку. Але члени групи, будучи глибоко зануреними в тему, судили по собі і не написали пояснювальної записки, з докладними поясненнями для нас, профанів. Тоді ми зацікавлено цих пояснень чекаємо.