В чому сила? Як російське кіно дегуманізувало українців

Продюсер-документаліст Ілля Гладштейн у статті для Ukraine World пояснює, яку роль в агресії Кремля проти України відіграв російський кінематограф і чому йому не місце на екранах інших країн.

Оголошуючи війну 24 лютого 2022 р., Путін сказав: "Справжня сила – у справедливості та правді", перефразувавши відоме висловлювання з російського блокбастера 2000 р. "Брат 2" Олексія Балабанова: "У чому сила, брате? Сила в правді".

Путіну явно до душі ця цитата, адже він уже неодноразово її використовував. Вона за десятки років стала символом російської самовпевненості і часто її використовують у ході нинішнього повномасштабного вторгнення, підставляючи літеру V.

Вона з'являлася навіть у пості Міноборони Росії в Instagram.

На перший погляд, "Брат 2" не є пропагандистським, а скоріш типовим кримінальним фільмом раннього пострадянського періоду. Він розповідає історію молодого російського гангстера, який приїжджає до США, щоб допомогти братові друга, який ворогує з "українською мафією". У Росії "Брат 2" дуже популярний. Цитати з нього стали крилатими, включаючи і фразу, що так вподобав Путін; як і фраза, яку у фільмі адресовано українському мафіозі: "Ви мені, гади, ще й за Севастополь відповісте". А як відомо, Крим і Севастополь були окуповані Росією в 2014 р. Головний герой "Брата 2" Данило Багров став героєм цілого покоління — архетиповим російським-бунтівником, що дає відсіч Заходу, який у фільмі зображується корумпованим, лицемірним та морально прогнивши.

Навіть якщо творці "Брата-2" не планували зняти фільм-маніфест нової російської геополітичної доктрини, таким він і є досі.

"Брат 2", безперечно, далеко не єдиний фільм, який використовувався у війні проти України. Свого часу Володимир Ленін говорив, що кіно є одним із найважливіших мистецтв. І всі радянські лідери дотримувалися цього принципу, використовуючи кінематограф в якості свого головного інструмента як міжнародної, так і внутрішньої пропаганди. Тезка Леніна Володимир Путін продовжив цю справу і змусив кіно працювати на себе, щоб ретранслювати його "правду".

Зняті з 2000 р. сотні фільмів та серіалів накачували населення токсичною ностальгією, позбавляли українців права на існування, виправдовували війни, мілітаризували російське суспільство та прославляли велич Росії. Російське кіно (поряд зі ЗМІ та іншими культурними секторами) стало інструментом, який допомагав путінській еліті триматися у владі, промивати мозок народу і водночас вони з'являлися за кордоном завдяки участі у кінофестивалях.

Головний деструктивний ефект фільмів такий: завдяки їм нинішня війна стала прийнятною для росіян – для російських пілотів, що скидають бомби на пологові будинки та сховища в Маріуполі, і, принаймні, для 83% росіян, які підтримують цю війну.

Тому українські кінематографісти з початком повномасштабного вторгнення Росії виступили із закликом до міжнародної кіноспільноти зупинити показ усіх російських фільмів хоча б доки останній російський солдат не покине українську землю. Багато хто виступає проти, стверджуючи, що мистецтво вище за політику. Що явно не так. Адже російське кіно — ефективна та смертоносна зброя, і ставитись до неї потрібно відповідно: її треба ізолювати та знешкодити. Також потрібно проаналізувати все кіно за путінську епоху, визначити в ньому токсичні елементи російського імперіалізму та засудити творців російської кінопропагандистської машини, яку фінансує держава. Творці найбільш відверто пропагандистських картин як їхні соратники серед політиків, військових і ФСБ мають постати перед міжнародним трибуналом.

І лише тоді ми зможемо знову дозволити прокат деяких російських фільмів.

PS: За іронією долі, після того, як голлівудські студії залишили російський ринок, фільми "Брат" повернулися до російських кінотеатрів. І знову "Брат" сприятиме ненависті та самовпевненості у священній війні Росії проти "огидного Заходу".

Приклади найяскравіших робіт російської кінопропаганди

"Ми з майбутнього 2", 2010. Наукова фантастика. Олександр Самохвалов, Дмитро Воронков, Олег Погодін.

Прокат у Росії: 1,4 млн квитків.

Два російські історики беруть участь в історичній реконструкції в Україні в 2009 р. і якось потрапляють у справжню Львівсько-Сандомирську операцію в липні 1944 р.

Усіх українців зображають жорстокими, але безглуздими нацистами.

"Матч", 2012. Художній фільм. Режисер: Андрій Малюков.

Прокат у Росії: 300 тис. квитків.

Міська легенда про "Матч смерті" між футбольною командою "Динамо" (Київ) та німецькою командою в окупованому Києві в 1942 р., після якого динамівців було розстріляно). Усі україномовні персонажі зображуються у негативному світлі — зрадниками та колаборантами. Позитивні персонажі говорять російською.

Актор Сергій Безруков (праворуч) нещодавно публічно підтримав вторгнення Росії до України. Сценарист Тимофій Сергєєв написав моторошну статтю із закликом до геноциду українців, опубліковану провідним російським державним ЗМІ.

"Т-34", 2018. Драма. Режисер: Олексій Сидоров.

Прокат у Росії: 10 млн квитків.

Недостовірний, але успішний блокбастер про Другу світову війну, знятий Микитою Міхалковим, який зобразив війну як захоплюючу і героїчну пригоду.

Це один із безлічі знятих нещодавно російських фільмів, які виправдовували та підтримували війну, допомагаючи мілітаризувати російське суспільство.

"Таємниця вовчої пащі", 2004. Серіал. Режисер: Алла Сурікова.

Хлопчик із Росії приїжджає зі своєю родиною на російську військову базу у Севастополі (Крим, Україна). Усі українські персонажі зображені вороже настроєними бандитами.

Михайло Пореченков (на фото праворуч) – відомий пропутинський діяч. У 2014 р. він побував на Донбасі під час перемир'я та стріляв в українських солдатів на камеру.

"Адмірал", 2008. Драма. Режисер: Андрій Кравчук.

Прокат у Росії: 5,3 млн квитків.

Історія адмірала Олександра Колчака, який зберіг вірність присязі російському імператору і воював проти більшовиків після Жовтневої революції 1917 р.

Українців вкотре зобразили зрадниками.

"Ліквідація", 2007. Міні-серіал. Режисер: Сергій Урсуляк.

У повоєнній Одесі заправляють серійні вбивці, що втекли з в'язниць, і колишні посібники нацистів. Йосип Сталін відправляє до Одеси маршала Жукова, який впав у немилість, щоб розібратися із ситуацією. Разом із начальником місцевого карного розшуку Давидом Гоцманом Жуков розпочинає спецоперацію з очищення повоєнної Одеси від злочинців.

Головні лиходії, звісно, — українські нацистські колаборанти.

Актор Володимир Машков (праворуч) нещодавно отримав посаду директора одного з найвідоміших театрів Москви на подяку за лояльність до Путіна. Він брав участь у публічному путінському заході з нагоди анексії Криму на стадіоні "Лужники" 16 лютого 2022 р., який, по суті, був просто масштабним провоєнним мітингом.

"Моя прекрасна няня", 2004 — 2009. Комедійний серіал.

Популярна екранізація американського телевізійного сіткому "Няня".

Головна героїня Віка працює нянею у будинку успішного музичного продюсера у Москві. Більшість жартів у фільмі обертаються навколо того, що Віка є стереотипною українською трудовою мігранткою: вона вульгарна та наївна, носить яскравий одяг, говорить із сильним українським акцентом і взагалі веде себе як "громадянин другого ґатунку".

За сюжетом Віка родом із Маріуполя — українського міста, яке на сьогодні майже повністю зруйноване російською армією.

"Тарас Бульба", 2009. Драма. Режисер: Володимир Бортко.

Прокат у Росії: 3,7 млн ​​квитків.

Фільм про козаків XVI століття та їх боротьбу на тлі польського вторгнення. Тарас Бульба, мабуть, єдиний позитивний український персонаж у російському кінематографі останнього часу. Але, на жаль, у фільмі він проти поганого Заходу (поляків) розповідає про непереможність росіян, просуває російсько-українське братерство і взагалі виступає за проросійський вектор України.

"Біла гвардія", 2012, міні-серіал. Режисер: Володимир Бортко.

Історія сім'ї "білогвардійців", офіцерів царської армії, що залишилися в Києві у 1918-1919 рр. під час Громадянської війни, коли Київ на якийсь час став столицею Української Народної Республіки, першої української держави.

Головні герої постійно висміюють українську мову, армію, політичних лідерів та їхнє прагнення до незалежності. В один момент персонаж, якого грає Михайло Пореченков, заявляє, що з радістю вбив би половину населення України, якби це було необхідно.

І у російській кіноіндустрії є люди, які досягли особливого успіху в дегуманізації українців, як, наприклад, актор Михайло Пореченков та режисер Володимир Бортко.