Йдемо на поправку. Як в Україні вимирає секта "розп'ятого хлопчика" (ІНФОГРАФІКА)
Останнє соціологічне дослідження КМІС на тему протидії російській пропаганді, проведене в лютому 2018 р. на замовлення громадської організації "Детектор медіа" за фінансування Мзс Данії і американського ""Національного фонду в підтримку демократії" (NED), змусило багатьох міцно задуматися. А деякі були взагалі дуже категоричні в оцінках, в тому числі і самі замовники опитування. "Через чотири роки після початку війни третина населення не може сказати, хто розпочав війну, а 15% впевнені, що війну почали українська влада та олігархи. Я вважаю, що це вирок інформаційній політиці держави", - заявила на презентації результатів соцопитування глава "Детектора медіа" Наталія Лігачова, задавши спочатку песимістичний тон дискусії.
Втім, директор КМІС Володимир Паніотто, підтримавши колегу, що протидія російської пропаганди на даний момент дійсно не дуже ефективно, тим не менш вказав хоч і незначне, але все ж зниження індексу пропагандистської результативності Росії протягом останніх років. До речі, з 2015 р. соціологи КМІС формують цей індекс на основі п'яти головних маркерів, що відображають фірмовий стиль путінських глашатаїв. Це ставлення до Майдану як до боротьби за владу антиросійських націоналістичних сил за підтримки західних спецслужб; ставлення до АТО на Донбасі як до каральної операції проти звичайного населення; негативне ставлення до США; підтримка приєднання Криму до Росії; довіру до російських ЗМІ.
Так от, нині довіряють медіа РФ і підтримують кремлівську анексію українського півострова мізерно мале число опитаних в Україні - відповідно 3% і 4%. Правда, воїнів АТО бачать "карателів" в рази більше - 14% респондентів (найбільше на сході країни - 25%), а ключова теза російської пропаганди про "державний переворот націоналістів у Києві" підтримують взагалі 20% наших співгромадян. Хоча, якщо подивитися на цей результат у порівнянні з попереднім подібним опитуванням, проведеним КМІС в грудні 2016-го, то прихильників такого трактування тоді було понад 34%. Тобто досить показова тенденція, однак.
Нарешті, схожа спадна і дуже помітна динаміка спостерігається і у відношенні самих гучних цифр дослідження про те, кому, за оцінками українців, вигідний військовий конфлікт на Донбасі. Так, 52% опитаних дотримуються думки, що війну почали Росія з сепаратистами і 15% покладають вину за це на український уряд і олігархів. Але всього рік тому згодних з останнім твердженням було понад 65%, так що з грудня 2016 р. кількість їх скоротилася більш ніж у чотири рази. Чому, скажете, про це ніхто не трубить? А все тому, що паралельно майже 71% тоді звинувачували у війні на Донбасі також Росію, не виводить свої війська і не завершує свою підтримку ДНР і ЛНР. Причому як першої (з приводу провини Києва), так і другої (з приводу провини Москви) точок зору одночасно дотримувалися 45% українців, а ще 22% покладали відповідальність за зрив мінського процесу і Путіна, і Порошенка.
У клінічній психіатрії таке розщеплення відношення до чого-небудь прийнято іменувати амбівалентністю, яку ряд вчених вважали основною ознакою шизоїдності. Так що в даному конкретному випадку оцінки відповідальності за нинішні військові дії на Донбасі справа у нашого суспільства явно пішло на поправку. Принаймні, більше половини українців вже ігнорують магістральну трактування поточних військових подій в руслі російської пропаганди. Хоча третина все ще не може визначитися, продовжуючи заважати все в своїй голові в одну купу, ну а 15% - це явний проросійський електорат, який за пару-трійку років нікуди не зник і навряд чи незабаром зникне. Ці "ватяні" шанувальники Путіна залишаться клієнтами російського зомбоящика вже точно надовго (звідси і "ядерні" 10% тих, які вважають, що в Україні переслідують росіян і російськомовних).
Іншими словами, при всій суперечливості нинішніх відносин українського соціуму до Росії і розпочатої нею війни, можна вже говорити про те, що рівень такої амбівалентності, а отже, і ефективність роботи пропагандистів Кремля явно йдуть на спад. Між іншим, останнє опитування КМІСУ зафіксувало ще один ключовий показник, що підтверджує цей оптимістичний тренд. У разі суперечливої інформації, що приходить з фронту, 58% віддають перевагу українським загальнонаціональним ЗМІ, 38% не знають, кому вірити, та лише 1% повністю довіряє російським або коллаборантским медіа в ОРДЛО (навіть на сході країни таких - не більше 5%, хоча багато хто мають практичну можливість ловити сигнал "з-за поребрика" навіть на звичайну, а не супутникову антену). Ось вони, реальні наслідки від активного просування "розіп'ятих хлопчиків".
Що ж стосується тиражуємого Москвою нібито настання в Україні на свободу слова, то й тут динаміка різко пішла в мінус. Якщо в кінці 2016-го з такою думкою погоджувалися 48% українців, то тепер - менше 30%. Зате 33% українців вважають, що в Україні занадто багато проросійських пропагандистських ЗМІ, а держава і суспільство на це слабо реагують. При цьому будь-яка обмежувальна міра сприймається багатьма нашими співгромадянами як обмеження своїх прав, якими вони, до речі, і самі не користуються. Наприклад, 44% не підтримують заборону російських телеканалів (підтримують - 37%), але регулярно дивляться російські канали лише 5%. Або 46% виступають проти заборони російських соцмереж (за - 30%), однак найбільш популярною мережею зараз є Facebook, якою користуються 36% українців, а виключно "ВКонтакте" і "Однокласники" юзають тільки 3%, плюс ще 8% мають свої профілі і там, і там.
Те ж саме і в неприйнятті 43% респондентів опитування КМІС мовних квот на телебаченні і радіо (при підтримці у 33%), і в бажанні аж 53% дивитися всі без винятку російські фільми і серіали, навіть з тими артистами, хто особливо замалювався на окупованому Донбасі і в аннексированном Криму. Втім, напевно, в цьому випадку мова йде не стільки про амбівалентності, скільки про банальний егоїзм - навіть у воюючій країні не робити над собою жодних зусиль, залишаючись в звичній "зоні комфорту". Тим більше, що війна - дуже далека від власного дивана перед телевізором.
І тут як не можна до речі - топ-3 відповідей українців на запитання соціологів, так в чому ж секрет російської пропаганди. Так, на першому місці з результатом у 38% думка про те, що це наслідок суттєвих ресурсних вливань Кремля в пропагандистське спрямування. Третю позицію зайняла схожа ідея, за яку висловилися 30%, - підкуп Росією ЗМІ і політиків в інших країнах. А ось між ними розташувався відповідь, отримав підтримку 33% респондентів: відсутність критичного мислення у звичайних людей, чим і користуються путінські пропагандисти. Таким чином, самі ж українці і вирішили задачку, як нам швидше вилікуватися від інформаційних атак пропаганда-вірусів - просто всякий раз аналізувати речі і події з формулюванням обґрунтованих висновків і винесенням обгрунтованих оцінок, що, як записано в будь-якому підручнику з психології, є необхідною передумовою для цивілізаційного розвитку кожної спільноти.
