І ніяких пересадок! Як вибори зупинили операції з трансплантації
В останній день лютого народні депутати розблокували процес проведення трансплантацій в Україні - через бюрократичну тяганину за два місяці цього року в країні не зробили жодної пересадки. З січня 2019-го вступив в силу новий закон про трансплантацію, прийнятий Верховною Радою ще в травні минулого року. Ось тільки цілий ряд підзаконних актів, без яких новий порядок трансплантації неможливий, так і не був прийнятий. До нового року не встигли створити реєстр донорів та пацієнтів, а також підготувати трансплант-координаторів, які повинні були стати ключовими фахівцями в процесі пересадки. Старий закон припинив діяти, новий - не почав. Операції з трансплантації, яких в Україні і без того проводили менше, ніж потрібно хворим, виявилися поза межами правового поля: за трансплантації, здійснені без використання бази донорів і реципієнтів, лікарям загрожувала кримінальна відповідальність. Лікарі ризикувати свободою не хотіли, народні депутати, захоплені президентською виборчою кампанією, розглядати законопроект, який дозволив би відновити операції, не поспішали. У підсумку за два місяці жодної трансплантації в Україні не здійснили. Але в останній день зими народні обранці все ж таки почули і лікарів, і пацієнтів, і активістів - 28 лютого був прийнятий закон, яким відкладено введення єдиної бази донорів і реципієнтів до січня 2020-го.
На рік відклали введення в Україні посмертного донорства - положення, яке довгі роки не могли затвердити законодавчо і яке досі викликає суперечки серед громадськості. Людей лякають "чорними трансплантологами", які будуть розбирати людей на органи. Між тим за всі роки незалежності в Україні було пересаджено тільки шість сердець, хоча щороку така операція потрібно як мінімум тисячі українців. У Моз зазначають: країна років на двадцять відстає в розвитку органної трансплантації, причому і кадри, і можливості для таких операцій є. Немає головного - органів. У багатьох країнах світу застосовується так звана презумпція згоди особи на посмертне донорство. Тобто людина автоматично згоден з тим, що його органи після смерті можуть вилучити для порятунку іншої людини. Якщо ж така думка до вподоби, потрібно за життя написати відмову від посмертного донорства.
В Україні такого поняття, як посмертне донорство, ще недавно взагалі не було - пересадки можна було здійснювати лише від живого донора, причому виключно близького родича. В результаті коло донорів був настільки невеликий, що говорити про вітчизняної трансплантології просто не було сенсу - в країні діє п'ять центрів із трансплантації органів, але там проводять всього за кілька десятків операцій в рік. Приміром, в 2018-му в Україні було зроблено всього дев'ять трансплантацій печінки. У той же час у нових органах щорічно потребує більше 5 тис. українців - кожен день, не дочекавшись операції, вмирає дев'ять хворих. За новими нирками, легенями і серцем їздять за кордон за державний, але частіше за свій рахунок. За даними Моз, в минулому році з 2 тис. тяжкохворих пацієнтів трансплантації провели лише кожному четвертому, половина операцій виконана за кордоном. На програму "Лікування громадян України за кордоном" у 2018 році з бюджету виділили трохи більше 653 млн грн - це близько $24 млн. Між тим в середньому за операцію з трансплантації серця потрібно заплатити $90-95 тис., легенів - $130-140 тис. В цьому році на програму запланували витратити 690 млн грн - поки що Моз прийняв рішення відправити на лікування за кордон 75 пацієнтів, які потребують пересадки органів. Заступник міністра охорони здоров'я Роман Ілик визнає: близько 75% пацієнтів, які потребують трансплантації, її не отримують.
Багато хворі воліють не чекати, випаде їм шанс лікуватися за кордоном за рахунок держави, і самі збирають кошти на операції. Більшість європейських країн українським пацієнтам відмовляють у допомозі - там вважають, що якщо Україна не розвиває своє донорство, то не вправі розраховувати на донорів в інших країнах. Так що найчастіше за новими органами їдуть в Білорусь та Індію.
Після прийняття в Білорусі презумпції згоди на посмертне донорство потік пацієнтів в країну зріс відразу в кілька разів. На міжнародній конференції, організованій в лютому "Всеукраїнської платформою донорства" iDonor в Києві, директор Мінського науково-практичного центру хірургії, трансплантології та гематології Олег Руммо зазначив: сьогодні Білорусь - єдина на пострадянському просторі країна, яка входить в топ-30 найбільш розвинених трансплантаційних країн за версією ВООЗ. За його словами, сьогодні в Білорусі щорічно виконується близько 500 трансплантацій - майже 50 операцій на мільйон населення. Левова частка трансплантацій - від померлого донора. При цьому Руммо зазначає, що Білорусь не може задовольнити половину запитів від українських громадян, оскільки в першу чергу програма з трансплантації розрахована на самих білорусів.
Прийнятий у травні минулого року українським парламентом закон про трансплантацію повинен створити в Україні умови, при якому необхідність пересадки органів перестане звучати як смертний вирок. З квітня цього року в Моз планують почати тестування Єдиної державної інформаційної системи трансплантації - тієї самої бази донорів і реципієнтів. На відміну від країн, де діє презумпція згоди, українці повинні будуть самі за життя заявити про те, що після смерті їх органи можуть використовувати для порятунку інших людей. Ці дані будуть внесені в базу. Систему намір синхронізувати з системою eHealth - вже в цьому році сімейні лікарі зможуть фіксувати згоду українців на посмертне донорство. У лютому цього року в Запорізькій медичній академії післядипломної освіти розпочала навчання перша група трансплант-координаторів. У їх обов'язки, зокрема, буде входити перевірка та одержання згоди на донорство, а також організація і безпечне транспортування органів.
Моз також почав закупівлю медобладнання для чотирьох лікувальних закладів, які визначено пілотними для програм трансплантації - це національна дитяча спеціалізована лікарня "Охматдит", Національний інститут раку, Національний інститут хірургії та трансплантології ім. А. А. Шалімова, а також Національний центр з пересадки органів Запорізької обласної лікарні. Послуги з самої трансплантації будуть оплачуватися через Національну службу здоров'я України, а всі інші функції з організації операцій поклали на окремий уповноважений орган з питань трансплантації.
Втім, все це-плани. Поки ж не заробили реєстри і трансплант-координатори, рішення про трансплантацію буде приймати консиліум на підставі звичних паперових документів, а донорами можуть стати тільки близькі родичі. Правда, список останніх розширили тепер донорами для сімейної трансплантації можуть бути двоюрідні брати та сестри, дядьки, тітки і племінники.
Варто побоюватися прийнятого закону про трансплантацію? Насправді існує багато міфів. Один з них звучить так: якщо є гроші, ти можеш "замовити" будь-якої людини. Але це абсурд. Для операції орган донора повинен підійти по багатьом критеріям: по групі крові, розміром, ряду інших показників. Його потрібно встигнути доставити донору. Наприклад, серце поза організму здатне "жити" лише чотири години. За цей час його в боксі з льодом необхідно транспортувати в клініку, де чекає реципієнт. В Індії, наприклад, для своєчасного транспортування серця задіють схему, в якій зайнято до п'ятисот чоловік. Зробити пересадку органів таємно, в підвалі - неможливо. Сама пересадка - складна операція. Після неї пацієнт потребує спеціальної реабілітації, потім в довічному спостереженні і дорогих препаратах імуносупресії, щоб пересаджений орган прижився.
