Хвиля самогубств і Covid-19. Чому українські підлітки не хочуть жити
Кількість дитячих самогубств в Україні зросла — тільки за перше півріччя 2021 року було зафіксовано на 26 випадків більше, ніж за весь минулий рік
За даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, у країні за перші шість місяців 2021 року зафіксували 149 випадків підліткового суїциду. Ця цифра значно більша, ніж статистика за минулі роки: у 2017 році було зафіксовано 166 самогубств, скоєних підлітками, у 2018 році – 97 випадків, у 2019 році – 111, 2020 року – 123. За один тільки тиждень, з 29 вересня до 6 жовтня, українські ЗМІ тричі повідомляли про підліткові смерті: в Умані з вікна вистрибнула 11-річна дівчина, у Тернополі повісилася 15-річна школярка, а в Києві 13-річна учениця місцевої гімназії кинулася з балкона.
Чому зростає кількість суїцидів серед українських підлітків та як їм запобігти "ДС" дізналася у психологині-консультантки, кандидатки психологічних наук, доцентки кафедри теоретичної та консультативної психології НПУ імені М.П. Драгоманова Нелі Бігун.
Причини, що спонукають до суїциду
За даними Міністерства охорони здоров’я, Україна є однією із 25 країн світу з найвищими показниками суїцидів. І тримає першість за цією статистикою в Європі. Експерти вважають, що суїцидальна поведінка властива людям різного віку та соціального і матеріального становища. Високий рівень самогубств відзначається саме серед підлітків та молоді. За останнє десятиріччя кількість суїцидів серед дітей віком 14 – 17 років зросла майже втричі. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень, 27,2% дітей віком 10-17 років не хочуть жити, 17,8% вважають, що нікому немає до них діла, 25,5% не завжди можуть розраховувати на допомогу близьких, 51,9% не стримуються в ситуації конфлікту.
Підлітковий вік традиційно прийнято вважати складним, пояснює психологиня. "Побутує думка про те, що схильність до бунтарства, конфліктності, негативізму характерна для усіх підлітків. Тому часто афективні та поведінкові розлади підлітків сприймаються дорослими як природний стан, зумовлений віковими особливостями. Як наслідок, підліткам з психічними порушеннями не надається необхідна психологічна допомога, емоційна підтримка. Навпаки – їх можуть карати за неадекватну поведінку, що призводить до погіршення психоемоційного стану", — розповідає пані Бігун.
На основі психологічних обстежень підлітків, які вдавалися до спроб самогубства, вчені виділили ряд факторів, що підвищують ризик суїциду. Перший – поведінкові відхилення, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки, наприклад, вживання алкоголю і наркотиків.
Другий – стресові життєві ситуації. Наприклад, відчуття власної непотрібності та малоцінності на тлі важких конфліктів з батьками.
Третій фактор – це так звані "суїцидальні спокуси", тобто незавершені спроби самогубства, сексуальне насилля.
"Загострюють ситуацію і трансльовані масовою культурою шаблони успіху, привабливості, престижу, котрі сприймаються підлітками як беззаперечні зразки для наслідування. Намагаючись відповідати цим шаблонам, підлітки ставлять перед собою нереалістичні цілі, не досягають їх, розчаровуються у собі. А це болюче б'є по їхній і так нестійкій самооцінці", — каже психологиня.
Ще одним важливим фактором, який підвищує ризик суїциду серед сучасних дітей, є булінг (прояв агресії, залякування і цькування людини іншою особою чи групою осіб, — прим. ред). Щороку в Україні близько 2500 дітей намагаються вчинити самогубство саме з цієї причини, а 80% дітей стикаються з булінгом протягом навчання у школі.
За словами пані Бігун, коли дитина вчиняє самогубство, вона реально не розуміє наслідків. Їй здається, що її обов’язково врятують, а батьки нарешті почнуть звертати увагу. Важливою складовою, яка поєднує всі самогубства, є відсутність діалогу між дитиною та батьками. У 94% випадках діти дають сигнали дорослим про власні наміри зашкодити собі, проте залишаються непочутими.
Депресивний фактор Covid-19
Різноманітні статистичні дані свідчать, що пандемія позначилася на зростанні чисельності психічних розладів у людей різних вікових категорій. Підлітки не становлять виключення, серед них також спостерігається збільшення випадків різноманітних психологічних проблем, особливо тривожних і депресивних станів. "Діти живуть у інформаційному середовищі дорослих: вони не лише чують тривожні новини про наслідки пандемії, а й бачать, як хворіють їхні близькі, знають про смерті родичів чи знайомих. Загальна тривожно-гнітюча атмосфера в суспільстві не може не впливати на настрої дітей та молоді", — говорить психологиня.
Згідно з останніми доступними даними ЮНІСЕФ, у світі щонайменше кожна сьома дитина постраждала від карантинів, а понад 1,6 млрд дітей тією чи іншою мірою втратили можливість навчатися.
"Жорсткі карантинні обмеження змушують підлітків більше сидіти вдома, в умовах обмеженого спілкування і одноманітних занять. Спілкування з однолітками відіграє надзвичайно важливе значення для психічного розвитку підлітків, його називають провідною діяльністю підліткового віку. Тому багато підлітків спочатку зраділи перспективі дистанційного навчання, але згодом почали скаржитися на те, що їм не вистачає живого спілкування", -розповідає Неля Бігун.
Загалом до найбільш поширених психологічних наслідків Covid-19 фахівці відносять: депресивні стани, гострий стресовий та посттравматичний стресовий розлад, агресію, розгубленість, тривогу, втрату відчуття життєвої перспективи, панічні атаки і навіть психоз.
Ознаки суїцидального ризику у підлітків
Психологиня виділяє сім основних факторів, які можуть свідчити про те, що підлітку потрібна допомога:
- різкі зміни в поведінці. Наприклад, втрата інтересу до того, що захоплювало раніше;
- байдужість до подій, які відбуваються навколо: у сім'ї, школі, у дворі;
- розмови про смерть з близькими. Фрази-маркери: "Чи боляче помирати?", "Що відбувається з людиною після смерті?", "Як би я хотів, щоб мене поховали…";
- прямі чи опосередковані попередження. Наприклад: "Скоро мене не буде", "Мені наснилося, що я помру", "Хочу померти".
- тривалий гнітючий настрій, бажання усамітнитися, небажання спілкуватися, "залипання" на сумних піснях;
- підліток, який замислив суїцид, може роздавати друзям чи знайомим особливо цінні йому речі. Робити своєрідний "заповіт", щоб хтось турбувався про його улюблену домашню тварину, просити пробачення у особливо близьких йому людей, ніби прощаючись з ними;
- проявляти раптові спалахи агресії чи негативізму, вдаватися до ризикованих "пустощів", наче шукаючи смерті.
Часто подібні дитячі вчинки та висловлювання лякають батьків, зазначає психологиня. Замість того, щоб відверто поговорити з дитиною, перелякані рідні відмежовуються від неї поверховими фразами на кшталт: "Що ти таке дурне говориш! Припини!". А деякі батьки можуть "розриватися" між бажанням мерщій бігти до психіатра та страхом перед цією перспективою. "Важливо також пам'ятати, що підліток може скоїти суїцид раптово, в стані сильного афекту. В такому випадку батьки говорять, що все відбувалося дуже швидко, вони не змогли відслідкувати небезпеку. Але задоволені життям і психічно стабільні люди не накладають на себе руки. Отже, батьки просто не помітили небезпечних змін, які відбувалися з їхньою дитиною", — наголошує пані Неля.
Що робити, якщо трагедія вже сталася
Експерти стверджують, що кожний випадок суїциду у середньому торкається 135 інших осіб — родичів, друзів, знайомих загиблого чи загиблої. Психологиня вважає, що в ситуації, коли дитина вчинила самогубство, керівництво навчального закладу з одного боку формально не зобов’язане проводити роз’яснювальні роботи з дітьми, а з другого – повинно усвідомлено підійти до ситуації. "Передовсім, цим повинні займатися фахівці-психологи. Оскільки така допомога є комплексною і передбачає не просто розмови про трагедію, а спеціальні діагностичні та профілактичні процедури. Потрібно створити психологічно комфортні умови, в яких підлітки могли б проговорити цю ситуацію, прожити її та виразити свої емоції. Треба також враховувати індивідуально-психологічні характеристики підлітків, які обумовлюють їхні реакції на подібні ситуації. Адже вони реагують по-різному: хтось — психотравмою, хтось — підвищеною тривожністю чи депресивною реакцією, хтось — здоровим сумом чи печаллю, а хтось — і відносною байдужістю", — зазначає Неля Бігун.