Вистачить хохлами трясти! Чому козаки не були "московськими людьми"

"ДС" продовжує цикл публікацій "Історичний фронт з Кирилом Галушко". В рамках проекту ми вже писали про те, де шукати древніх укрів і була "Трипільська Аратта", хто такі справжні руські, хто придумав радянський Новий рік, скільки років українській столиці, був насправді Рюрик, від якої окупації росіяни рятували українців і хто взагалі придумав, як з Африки прийшов перший українець, а так само, як Грушевський став головним українським сепаратистом.

Привіт, боєць історичного фронту! Продовжимо наш екскурс по назвам України і українців. Минулого разу ми зупинилися на тому моменті, коли "Україна" зайняла позицію на "низькому старті" перед тим як голосно зазвучати. Це був початок XVII ст., коли "Україною" називали в основному землі Дикого поля, де розміщувалося низове козацтво. Однак слово "українці" ще не зазвучало помітно для історичних джерел.

Це дає привід якимсь дивним авторам за поребрика заперечувати наше історичне існування. Як завжди, українського патріота бадьорять тексти в такому дусі: "... всі "українці" — це Росіяни, або "колишні" Росіяни, а "Україна" — Руська земля, окупована покидьками і зрадниками, цілеспрямовано переплавливающими Російських людей в висмоктаних з пальця "українців", а по суті, роблять з них анти-росіян. Миритися з цим неможливо, це буде співучастю в злочині. (...)

Погодьтеся зі мною, що немає жодного сенсу в існуванні кількох Російських держав, а значить, ми повинні об'єднається в одну Російську Державу. (...) Російські себе ніколи "москалями" не називали, а запорізькі козаки не називали себе "хохлами", западенці ще 120 років тому називали себе русинами, а не українцями". Як бачите, всі Росіяни!"

Я не буду цитувати коментарі, які з української сторони мають короткий, ємний і в основному нецензурний характер. Однак подібного роду фальшива інформація може викладатися більш академічно і з меншим надривом, і може бути навіть з претензією на "науковість".

Насамперед помічаємо, що слово "русин" вважається синонімом "русского", що невірно. Слово "русин", яке ми зустрічаємо і в "Повісті тимчасових років" початку XII ст. в "Руській правді", не прижилося на землях майбутньої Росії, де пізніше поширилося слово "російський". Так що у нас "російський" — це явний новодел порівняно зі старим українським "русин". Так що тут ще можна посперечатися, хто в кого перейменувався і хто взагалі від кого. Вперше територія сучасної центральної Росії називається "Руською землею" аж під час монгольської навали в "Слові о погибелі Руської землі". Тобто просто в момент історичного фінішу того, що ми звикли називати "Древньою Руссю". У той час як Середнє Подніпров'я всі попередні 300 років було "Руською землею" "у вузькому значенні" і там же в кінці XII ст. з'являється слово "Україна".

Російські себе ніколи "москалями" не називали, а запорізькі козаки не називали себе "хохлами". Так. У джерелах сусіди називали їх (росіян) "московські люди", а потім "московити". У XVI ст. першодрукаря Івана Федорова в Україні називали "Москвітін", тому що він був не русин. "Хохлами", ясна річ, себе козаки наші не називали. Так їх називали "московські люди": "Годі вам своїми хохлами трясти!" — казали московські офіцери часів Петра І, супроводжуючи це різними актами насильства та неповаги. Зате потрапляючи в шведський полон під час Північної війни 1700-1721 рр., вони, судячи з педантичним шведським документів, називали себе "українці". Але, можливо, це визнання було нав'язано тортурами шведських каральних органів. Тепер повернемося трохи раніше.

У 1648 р. починається повстання Богдана Хмельницького, яке віддає під владу Війська Запорізького всю Центральну Україну — Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. "Де козак — там Україна". Не знаю, чув такий вираз французький офіцер на польській службі Гійом де Боплан, але в його "Описі України" того ж часу під цю назву підпадають всі землі Центральної України та Наддніпрянщини. І щоб не було ніяких сумнівів, на його ж карті України — це землі від Карпат до сучасної Слобожанщини. Так що слово "Україна" здійснила швидку і несподівану кар'єру, розширюючись територіально по мірі успіхів козацтва.

Тепер це слово означає вже не просто пограниччі, а володіння Війська Запорозького, але "Україна" не була офіційною назвою. Її територія по ряду угод охоплювала землі Київського, Брацлавського (Східне Поділля) та Чернігівського воєводств.

Документи польського сейму 1669 і 1670 рр. свідчать: "[...] пан Олізар, київський подсудок, кажучи читав артикул українських воєводств ... [...] а далі всі посли Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств піднялися з місця і вийшли з протестом"; і: "[...] скочили з обуренням брацлавьяне, кияни і чернігівці на пана черського хорунжого ... Великий шум піднявся від мазовецьких послів і натомість від українців".
У 1685 р. в документах посольства гетьмана Івана Самойловича до Москви йдеться: "У тих трьох воєводствах і вся Украйна, і Військо Запорозьке полягає".

Втім, бачимо, що в той час "Русь" і "Україна" ще "накладалися одна на іншу. Так само одночасно саме козацька територія (Україна) сприймається як синонім Князівства Руського, або Русі. Адже Б. Хмельницький назвав себе "єдиновладцем і самодержцем руським", абсолютно не пов'язуючи своє "самодержавство" з Московією.
Тоді ж, у 1651 р. з'являється відомий портрет Хмельницького фламандського гравера Віллема Гондіуса, де знаходиться така латинська підпис: Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux ("Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни мужицької Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь").

Портрет Богдана Хмельницького Вільгельма Гондіуса, 1651

Як писав про наступника Хмельницького-Івана Виговського шведський посол Веллінги, той вимагав поступки "права на всю стародавню Україну або Роксоланію ... до Вісли". Вираз "вся Україна" могло означати і "вся Русь". Гетьман заявляв про своє бажання стати "Великим князем України і сусідніх областей".

Але в Гадяцькій угоді 1658 року Виговський все ж титулується як "гетьман військ руських". Адже назва Русі було усталеним "брендом", що було вагомим для тогочасної політики. При цьому московитів і руський народ (український) у нас тоді чітко відрізняли.
Наприклад, соратник Івана Мазепи Пилип Орлик казав, щоб "руський народ скинув московське ярмо і був вільний". Змішування тогочасних назв України бачимо в клятві Мазепи, цитованої Орликом: "[...] для загального добра матері моєї вітчизни бідної України, всього Війська Запорізького та народу малоросійського [...]".

Далі у цих назв будуть свої окремі складні долі, але про це ми продовжимо розмову вже в наступний раз.