Христос і Мордехай. Що спільного у єврейського пуримшпиля і українського вертепу

Ця стаття зовсім не про свято Пурим, а про схожість багатьох традицій народів-сусідів, взаємному збагаченні єврейської та української культур і про єврейському театрі. А свято Пурім тут скоріше інформаційний привід, ніж тема.

В цьому році Пурім відзначають 1 березня. Якщо бути вже зовсім точним, то гулянка почалася ще ввечері 28 лютого. Слово "гулянка" вжито не випадково: в Пурим кожен поважаючий себе єврей просто зобов'язаний набратися по. Привід-то значущий. Майже два з половиною тисячоліття тому високопоставлений перська чиновник Гаман задумав перевести в Персії всіх іудеїв. Будучи улюбленцем царя Артаксеркса він без проблем підмовив владику підписати відповідний указ. Про плани лиходія дізналася Есфір (Естер) - кохана дружина царя і її дядько Мордехай. В результаті позбувся життя сам Аман і його дармоїди. Захоплюючі подробиці цієї детективної історії читайте в Біблії.

Як і всі єврейські свята Пурим відзначається за місячним календарем (14-е і 15-е числа місяця адар). Відповідно, це "плаваюча" дата. В 1910-му, коли за ініціативою Клари Цеткін вперше відзначили Міжнародний жіночий день, Пурім випав на 8 березня. Звідси популярна конспірологічна версія, що Цеткін хотіла-де таким чином прославити діяння єврейки Естер.

Крім приписи Талмуда "пити до тих пір, поки людина не перестане розрізняти, вимовляє він прокляття Гаману або благословення Мордехаю," особливістю святкування Пурим є "пурімшпіль" - самодіяльні театралізовані вистави. В українській народній культурі маємо їх повний аналог - знаменитий "вертеп". Що цікаво, класичний український "вертеп" та єврейський "пурімшпіль" з'явилися майже одночасно - приблизно в XVI ст. Правда, якщо в українському "вертепі" обігрується сюжет приходу спасителя, то основним сюжетом для "пуримшпильных" постановок є вищезгадана історія про (правління) артаксеркса, Аман і Есфірі.

Мало хто знає (особливо в Росії), що весь знаменитий російський театр з їх "Великим", "Малим", МХАТ-му і прочая, прочая, прочая - вийшов з суто єврейського "пуримшпиля". Самий перший російський спектакль, зіграний 16 жовтня 1672 р. перед царем Олексієм Михайловичем і його придворними, називався..."Артаксерксово дійство". Як видно з назви, це був класичний "пуримшпильный" сюжет.

Але повернемося в Україну. Що для "вертепів", що для "пуримшпиля" характерно повна відсутність жорсткого сценарію, властивого класичного театру. В обох випадках незмінна заздалегідь обумовлена фабула дійства, а далі артисти імпровізують. "Пурімшпіль" і "вертеп" об'єднує також те, що виконавці завжди намагалися вплести в суто релігійний сюжет що-небудь "на злобу дня". Артисти могли пройтися як за королю, гетьманові чи цареві, так і на місцевому пана, попа, рабину або сусіда. "Пройтись" по-різному: похвалити, розповівши про чесноти, або, що траплялося частіше, - отруйно висміяти вади, після чого "герою" хоч на вулиці не показуйся.

Єврейських пуримшпилеров і українських вертепників об'єднує і те, що всі вони ходили по хатах, де розважали земляків за кілька дрібних монет або за частування з випивкою. Були, звісно, і виступи на широкій публіці - в синагогах і церквах відповідно.

У "пуримшпильных" виставах українських євреїв можна навіть знайти запозичення з популярних українських творів. Зокрема, знаменитого відповіді запорожців турецькому султану. В одному із збережених "пуримшпильных" текстів Мордехай вітає царя Артаксеркса такими словами: "Ти цар? По мені, ти виглядаєш як мийник кишок, як шибеник, як погонич собак, як мисливець на котів. Але раз вже ти цар - візьми мою палицю і поцілуй мене в тухес."

Зародження професійного єврейського театру теж не обійшлося без відчутного українського впливу. Першою в історії єврейської професійною трупою стала трупа "батька єврейського театру" Авраама Гольдфадена, яка зіграла свій перший спектакль у жовтні 1876-го в місті Ясси (Румунія).

Талант Гольдфадена був воістину всеосяжним. Він був і актором, і режисером, художником-сценографом, та автором сценаріїв, і продюсером. У музичному оформленні своїх вистав він часто використовував українські народні пісні. Наприклад, у п'єсі "Ді кишуф-махерин" ("Чаклунка") одна з партій Миреле покладена на мотив відомої пісні "Стоїть гора високая".

І єврейський, і український театри зросли з народного дійства - "вертеп" і "пурімшпіль", і проблеми у них були схожими - заборона на мову. Так, у 1883-му царський уряд суворо заборонив використовувати ідиш в театрах. Правда, єврейські артисти швидко знайшли вихід - в афішах вказувалося, що вистава буде йти на німецькому. Українцям у цьому ключі було набагато складніше.

Розповідаючи про зародження українського та єврейського театрів, не можна не згадати і видатного українсько-єврейського театрального діяча Семена Семдора (Гольдштейна). Його біографія цілком може стати основою авантюрного роману. Народився Семен Семдор у місті Смілі, що на Черкащині, в родині простого шевця, але перспектива чоботи тачать викликала у нього фізіологічну огиду. У підсумку Семен втік з дому, приєднавшись до гастролировавшей у його містечку української театральної трупи. Спочатку він був хлопчиком на побігеньках - тягав реквізит, допомагав монтувати декорації, розклеював афіші. Незабаром йому довірили невеликі епізодичні ролі з серії: "Їсти подано!". В результаті він стає одним з найкращих українських акторів і режисерів, який разом з Лесем Курбасом створив Молодий український театр.

Наприкінці 1919-го Семен Семдор організував вже єврейську Театр-студію "Онхейб" ("Початок"), навколо якої об'єдналася київська театральна молодь. У студії воліли естетику модного тоді символічного експресіонізму. Репертуар складався з п'єс Шолома Аша, Іцхака Лейбуш Переца і Леоніда Андрєєва.

Значну роль у розвитку єврейського театру зіграла українська національна революція 1917-1920 рр. В 1918-му з'явилася "Культур-Ліга" - Товариство сприяння розвитку єврейської культури. Лігу створили за участю Міністерства з єврейських справ УНР і ряду єврейських партій - Бунд, Фарейнигте, Поалей-Ціон і Фолкспартей (Об'єднана єврейська соціалістична робітнича партія).

Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського Міністерство з єврейських справ ліквідували. Культур-Ліга не тільки збереглася, але і взяла на себе всі функції ліквідованої державної структури. При ній працювали секції, що охоплюють всі напрямки культури. Театральну секцію очолив талановитий режисер і драматург Ієгуда Лейб Баумволь.

Театральну студію "Культур-Ліги" організували в 1919 -м. Вона працювала на вулиці Прорізній у Києві. У роботі студії брало участь ціле сузір'я найяскравіших драматургів, режисерів і артистів. На жаль, студія театром так і не стала - калейдоскопічна зміна влади служінню Мельпомени не сприяла.

Навесні 1919-го, за активної участі відомого українського режисера Леся Курбаса та комісара київських театрів Костянтина Марджанішвілі (надалі - основоположника грузинського театру), а також за сприяння "Культур-Ліги" (вона деякий час діяла і після приходу більшовиків), в Києві спробували організувати Державний єврейський художній театр, який отримав назву Перший державний єврейський театр "Унзер винкл" ("Наш куточок"). Він навіть встиг дати кілька вистав, але фронт знову накотилася на Київ, а коли говорять гармати, музи мовчать.

Подальша доля єврейського театру вже в Радянській Україні була цілком закономірною. Спочатку, поки більшовики ще гралися в "інтернаціоналізм" - короткочасний розквіт з появою безлічі професійних і аматорських театрів і студій. Потім - тотальний контроль. Після знищення.

20 листопада 1948-го Політбюро ЦК ВКП(б) і Рада Міністрів СРСР прийняли рішення Про Єврейському антифашистському комітеті", звинувативши його в тому, що він став центром антирадянської пропаганди та кублом шпигунів. Незабаром, 29 січня 1949-го, в газеті "Правда" вийшла редакційна стаття (її правил особисто Сталін) під назвою "Про одну антипатріотичну групу театральних критиків", що дала старт загальносоюзної кампанія проти "безрідних космополітів".

До того часу в УРСР залишився лише один єврейський театр, що працює в Чернівцях. Зі стартом кампанії проти "безрідних" його тут же позбавили держдотації. Трупа спробувала було вижити за рахунок зборів. Артисти працювали, не покладаючи рук: тільки в 1949-му театр поставив вдвічі більше прем'єр, ніж у попередньому році. Але це не допомогло. У лютому 1950 р. театр закрили, нібито через нерентабельність.

З початком перебудови, здавалося б, стало можливим відродження єврейського театру, але тут стався масовий вихід євреїв в Ізраїль, США, Німеччину. В Україні просто не залишилося глядачів. Сьогодні в нашій країні діють хіба що невеликі студії та аматорські колективи.