Фріки або смерть школи? Чому українці масово переходять на домашню освіту
Хоумскулинг, або домашню освіту, сьогодні переживає справжній бум. За даними МОН, сьогодні в Україні дітей, які перебувають на такому навчанні, налічується понад 54 тис., у тому числі понад 10 тис. в столиці. Так чому ж батьки забирають своїх дітей з традиційних шкіл?
Школа, прощай!
Хоумскулинг — це навчання дитини в родині силами батьків, іноді — з залученням професійних вчителів. Основна особливість світового сімейного освіти в тому, що навчальну програму та її наповнення визначає сім'я учня. У нас все по-іншому: діти вчаться в сім'ї за програмою державного стандарту, яку батьки не мають права оскаржувати, але мають можливість доповнювати і розширювати, оскільки МОН вимагає виконання держстандарту.
За словами голови ГО "Горизонталі. Освітній експеримент" і викладача Київської школи економіки Анастасії Леухіною, син якої вже шість років навчається на дому, є кілька причин, за яких батьки у всьому світі, і в Україні в тому числі, вибирають домашнє навчання. Основна — це невдоволення тим якістю знань, який діти отримують в сучасних школах. Статистика говорить сама за себе: наприклад, в цьому році 16% школярів не здали ЗНО з української мови та літератури. Деякі батьки не мають претензій до рівня освіти, але їм не подобається загальна обстановка, що панує в сучасних школах, в першу чергу грубість педагогів, нездорова емоційна атмосфера і буллінг. Або ж вони хочуть самі займатися формуванням індивідуального навчання для своєї дитини. Дуже високий відсоток людей, які переводять дітей на домашню освіту з релігійних причин. Також не варто скидати з рахунків дітей, які швидко засвоюють матеріал, і тих, які вивчають його в більш повільному темпі. Часто в класі такі учні стають ізгоями, і батьки просто змушені забрати їх зі школи. Останнім часом з'явилася тенденція переведення на домашнє навчання учнів 10-11 класів, щоб вони змогли зосередитися на підготовці до ЗНО з тих предметів, які для них важливі.
Як це працює?
Сімейне навчання та індивідуальна освітня траєкторія прописані в новому Законі "Про освіту", а механізм його роботи — у нещодавно прийнятому положенні "Про індивідуальному навчанні". Згідно з цими документами тепер, щоб організувати сімейне навчання на дому, достатньо принести відповідну заяву в школу за місцем реєстрації. Директор зобов'язаний його прийняти, а після цього викладачі повинні допомогти скласти навчальний план і провести з батьками та їх дитиною консультацію.
У законі прописані три форми індивідуального навчання: педагогічний патронаж, який передбачає супровід педагога від школи, екстернат і сімейне освіта. Два останні включають в себе тільки консультації та оцінки. На перший погляд, хоумскулинг та екстернат дуже схожі між собою. І багато батьків не бачать в них принципової різниці. Однак колишній міністр освіти і науки Лілія Гриневич, в чию каденцію був прийнятий закон, чітко розмежовує ці два поняття. За її словами, різниця в тому, що на сімейне освіта мають право всі, а от можливість навчати свою дитину екстерном потрібно доводити, адже він орієнтований лише на певну категорію осіб, наприклад, на дітей-вундеркіндів, які можуть засвоїти програму швидше за своїх однолітків. Або ж на дітей, які живуть на підконтрольних територіях і охочих отримати український атестат про шкільну освіту. Це в ідеалі. А на практиці все трохи по-іншому.
Більшість традиційних шкіл взагалі не хочуть нічого міняти. Адже в основному вони працюють з сім'ями, які віддають перевагу традиційну освіту і не до кінця розуміють, як співпрацювати з хоумскулерами. А також вони бояться залишитися крайніми у разі виникнення проблем, приміром, якщо дитина не здасть іспити. Тому контроль — це перший камінь спотикання між школою і батьками, чиї діти перейшли на домашню освіту. У новому положенні зафіксовано, що "домашников" відтепер буде перевіряти Служба у справах дітей, чиєю основною функцією є контроль неблагополучних сімей. Більшості батьків це не подобається, і їх можна зрозуміти. Адже за логікою МОН тепер виходить, що всі бажаючі піти зі школи — неадекватні маргінали. Хоча, на думку вчителів, які працюють з хоумскулерами, відсоток відповідальних батьків серед них на порядок вище середньостатистичного у школах. "Якщо у директора або вчителя є підозри у насильстві або зловживання з боку батьків, то вони повинні розбиратися з кожним конкретним випадком разом з відповідними службами. А не зводити виключення в ранг правил", — відзначає Анастасія Леухіна.
Другий важливий момент — оцінка знань учня. За законом вони повинні відповідати держстандарту і перевірятися не рідше чотирьох разів на рік. Але і тут не все просто. "Приміром, — розповідає Леухіна, — щоб показати, що він засвоїв матеріал, моя дитина повинна здати контрольних більше, ніж той, який навчається в школі. А якщо говорити про конкретні цифри, то за перші три місяці навчального року він повинен написати 38 контрольних робіт з різних предметів. А учні у школі за цей же період часу здають всього 15-20 контрольних. Погодьтеся, це великий шмат роботи, який треба виконувати". Виходить, що цією частотою МОН зайвий раз підкреслює свою недовіру до індивідуальною формою навчання.
У новому положенні чітко прописано, що якщо дитина здасть іспити незадовільно, то педрада може рекомендувати батькам віддати його назад в школу. За словами Леухіною, щоб уникнути таких прецедентів, потрібно розвивати методику супроводу хоумскулеров. "Одна справа, коли ти приходиш і здаєш контрольні вчителю, який не розуміє, чому ти пішов зі школи. І зовсім інше — здавати їх вчителю, який працює з такими дітьми", — пояснює вона.
Третій спірне питання — це фінансування системи. У новому положенні дуже мало годин відведено на практичні заняття і консультації з хоумскулерами. Та й самі вчителі фінансово не зацікавлені займатися з такими дітьми. "Ми не використовуємо ті фінансові ресурси, які вирушають до школи за рахунок наших податків. Було б добре, щоб могли використовувати. Ми, насправді, дуже вигідні для всіх. Для нас не треба прибирати класи, опалювати приміщення і ремонтувати дахи. Нам всього лише потрібен атестат, щоб можна було здавати ЗНО і чинити далі. А також рідкісний і якісний контакт з учителями для підтримки, та й то не всім. Я ніколи не розуміла, чому держава дає гроші на контроль, але не виділяє кошти на консультації цих дітей за якихось предметів", — розповідає Леухіна.
Навчання не для всіх
З іншого боку, переходячи на домашнє навчання, батьки часом не віддають собі звіт в тому, наскільки це серйозно. Адже таке рішення кардинально змінює життя не тільки дитини, але і всієї родини. І якщо мама або тато не готові приділяти своїй дитині додатковий час і вчитися разом з ним, то, швидше за все, цей метод не для них. "Мій син шість років навчається вдома, — зазначає Леухіна, — і перші три роки для нас були не самими легкими. Ми разом з ним методом проб і помилок шукали оптимальну і ефективну форму навчання, вибудовували його робочий графік і розставляли пріоритети. Багато батьків вважають, що якщо вони підуть зі школи і наймуть масу репетиторів по кожному предмету, то це вирішить всі їхні проблеми. Хочу їх розчарувати — так це не працює".
Батьки повинні бути активними учасниками навчального процесу. Відстежувати, що краще допомагає дитині засвоювати матеріал, а що гірше. І, якщо необхідно, в процесі міняти підхід до навчання. Адже головною проблемою для тих, хто перейшов на домашню форму навчання, є механізми відповідальності в рамках повної свободи. "Я ставлюся до тих людей, які шалено щасливі, що їхні діти пішли зі школи і навчаються вдома", — каже Леухіна. — Всі незручності і відповідальність компенсуються свободою і емоційним комфортом. Хоча, звичайно ж, питання, як підтримувати і контролювати дитину, нікуди не діваються. І батьки вирішують їх по-різному. Багато діти самостійно проходять навчальну програму, причому роблять це набагато швидше, ніж у школі. І це вивільняє величезну кількість часу, що моя дитина витрачає на те, що для нього важливо, — заняття музикою та спортом".
Часто після домашнього навчання діти повертаються до школи. І це нормально, адже хоумскулинг важливо розглядати не як втеча раз і назавжди, а як один з варіантів навчання. Основні причини, по яких діти повертаються до школи, — їм потрібен колектив або ж батьки не витримують відповідальності і навантаження. На жаль, ні до праці, ні до витрат, ні до відповідальності за освіту своїх дітей наше суспільство у своїй більшості поки ще не дозріло. Та й у самих просунутих країнах, що підтримують домашнє навчання, в тому числі і грошима, кількість хоумскулеров не перевищує 2-3%. В Україні нині 1% дітей навчаються вдома, а ставлення в суспільстві до цього виду освіти неоднозначне. Згідно з опитуванням, проведеним компанією GFK для освітньої платформи "Освітній експеримент" в 2018 р., 59% українців взагалі нічого не знають про домашню освіту. І тільки 17% населення позитивно ставляться до ідеї навчати дітей вдома.