Хотів бі бути моряком або хіміком. Майк Йогансен, кого ми любимо
Одного разу Майк Йогансен потрапив у державну постанову. Так-так, не на установу, а постанову Верховної Ради України за підписом Володимира Гройсмана. Це було 14 травня 2015 року. Парламент рекомендував уряду й різним міністерствам відзначити серед інших 120-річний ювілей від дня народження письменника, перекладача, журналіста, критика Майка Йогансена. Варіантів відзначення було з десяток: від ювілейної монети ї марки до тем курсових і дипломних робіт.
Думаю, Йогансен, який у царстві тіней веде розумну бесіду з Гесіодом, Гейне і Сервантесом, тільки іронічно посміхнувся на цю постанову. Його день народження щороку святкують ті, хто його читає, любить і поважає, і цей фанклуб дедалі більшає. Це ще один пост обожнення Майка Йогансена. Йогансена, кого ми любимо. І про якого ще мало знаємо. Маловідомі й невідомі тексти, фото, спогади свідчать, що далі буде.
Улітку 1929 року Йогансен у складі групи письменників побував в Одесі. Це не вперше він відвідував Південну Пальміру, але вперше - офіційно. Йогансен, Володимир Сосюра, Олекса Слісаренко, Василь Чечвянський, Леонід Чернов, Василь Вражливий виступали на заводах, на з'єднання їзді Рад Одещини, в артшколі червоних командирів. Їхні літературні виступи відвідали понад 8 тисяч робітників, студентів, учнів, учителів, службовців, військовиків.
Одеська газета "Вечірні вісті" надрукували портрети письменників із підписом "Былинникам і запевалам пролетарської революції, молодим письменникам Радянської України - наш привіт". А в україномовному одеському журналі "Шквал" з'єднання явилася весела й дотепна авто-анкета Йогансена:
1. Коли ви народилися? - Року 1895-го.
2. Соціяльне походження? - Син вчителя німецької мови Гервазія-Еміля-Наполеона Йогансена.
3. Чим ви займаєтеся? - Раніше писав вірші для поетів, а тепер пишу прозу для них же.
4. Ким ви хотіли б бути? - Мій син хотів бі бути червоноармійцем або кондуктором; я хотів бі бути моряком або хіміком.
5. Скільки ви збираєтесь прожити? - Я гадаю дожити до того часу, коли в нас буде серйозна марксистська критика.
6. Коли ви збираєтесь умерти? - За день перед тим, як мене будуть ховати і оберуть за академіка.
7. Який театр ви найбільше любите? - Кінотеатр.
8. Чому ви не ходите в оперу? - Не маю часу на середньовічні розваги.
9. Кім бі ві були за Середньовіччя? - Особистим секретарем у Еразма Роттердамського.
10. Чому ви пишете українською мовою? - Бо я не живу в Ірляндії, не живу в Тамбові.
11. Яке ваше відношення до пролетаріяту? - Я ріс з пролетарями і грав з ними у футбол. Пролетарі пояснили мені, що хімія корисніша од віршів.
12. Чому ви тричі прочитали Салтикова-Щедріна? - Бо я ще не почав перечитувати його вчетверте.
13. Чому ви раніше називалися Михайло, а тепер Майк? - Бо немає нічого вічного на світі.
14. Чому ви смієтесь? - Хай плачуть недолуги, боягузи й лицеміри.
Йогансена не можна було не любити. Співає Ігор Муратов через багато років визнавав: "...від першої більш-менш тривалої зустрічі з ним мені схотілося бути схожим на нього". Художниця Віра Дражевська, тоді ще студентка і секретарка "Техно-мистецької групи А", теж закохалася у Йогансена від першої зустрічі: "Вірка була закохана у Майка, в кожне його слово і в усе ті, чого він не сказавши. І найбільше вона вбирала в себе саме від Майка, Майк просто переливався в неї - всією своєю чудернацькою, до біса талановитою, до біса приємною, до біса розкиданою і до біса богемною натурою".
Сам Смолич усе життя захоплювався Йогансеном: "...розмова, у якій брав участь Майк, то була справжня насолода - про що б він не говорив. Іскристий, блискучий розум Майка, його всебічний, всеохоплюючий талант, його щедрота в розсипанні перлів розуму й таланту, у марнотратстві їх - чарували: з Майком можна було говорити день і ніч. На жаль, він завжди зникав так само раптово і несподівано, як і з'єднання являвся. Часто, привівши Вірку до мене, бо смороду разом збирались кудись іти, він на півмові раптом замислювався, ставав на хвилинку неуважний і, забувши попрощатись, забувши, певна річ, про свій намір кудись іти і взагалі про все, швидко йшов геть: якась ідея запановувала ним або йому просто набридало балакати про те, про що ми балакали досі".
І була у Йогансена одна-однісінька вада: "Ми пили погане вино, принесене Майком, - Майк мав дивовижну здатність купити завжди найгіршого, яке тільки може бути, вина. Людина найтоншого, вишуканого смаку в літературі й мистецтві, він не мав жодного смаку в гастрономії і, взагалі, не розумів, яка різниця між картоплею й м ясом. ...Він, коли йому треба було купити вина, дивився, скільки в кишені грошей, заходив у крамницю і казав: дайте мені пляшку вина на (таку-то суму). Ясно, що йому спихали якусь мерзоту".
У Йогансена була своя система вивчення іноземних мов, і він справді їх легко опановував. У гімназії він вивчав дві старі мови - давньогрецьку й латину, та дві іноземні - німецьку і французьку. Класичне відділення історико-філологічного факультету Харківського імператорського університету стало логічним продовженням його освіти. Згодом в анкеті він вказавши, що розмовляє німецькою, українською і польською, перекладає з них плюс давньогрецька й латина, читає всіма слов'янські янськими мовами, а також німецькою, французькою та англійською. Англійську Йогансен вивчив самотужки вкупі зі своїм ще шкільним товаришем Петром Петровим.
А в архіві Юрія Яновського, з яким вони по-справжньому дружили, збереглася унікальна річ - автограф двох віршів Йогансена французькою і німецькою мовами, які йому приснилися. Про ті, що це не вигадка, свідчить нотатка Яновського: "Йогансен написавши ці вірші уві сні. Він написавши їх мені на пам'ять. 13. IV. 1931".
Недаремно перед Першим всесоюзним з'єднання з'їздом радянських письменників у Москві 1934 року українські письменники вели розмови про те, що Йогансен як єдиний серед них, хто володіє іноземними мовами, повинен насамперед нав'язувати зв'язати контакти з іноземцями. (Розмови ці старанно записували сексоти ДПУ.) Очевидно, всі ще добре пам " ятали з'єднання в'їзд Міжнародного бюро радянської літератури в Харкові восени 1930-го. Йогансен вільно спілкувався з гостями з'єднання їзду. Американській подружній парі Жозефіні Гербст і Джону Германну він навіть подарував щойно видану "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" з дарчим ліпленням: "To comrade John Hermann. Mike Johansen. Charkiv".
Другові Петру Петрову Йогансен залишив розгорнутий англомовний автограф: "To my friend Pietro, one of the few, whose opinion I apprecite highly. Mike Johansen. 1930. Lopansbourg".
Книжки з дарчими написами Йогансена
І навіть надія знайті невідомі Йогансенові вірші ще жива. 12 січня 1936 року Майк пославши листа в Київ Миколі Бажану, з яким останнім годиною дружив і їздив до нього відпочивати в Ірпінь. Пильні гебісти перлюстрували пошту і переписали цього листа. А в ньому аж два невідомі вірші Йогансена, які він так і не встиг опублікувати! Щоправда, писарчуки у них працювали нікудишні: що розібрати не могли, ті просто пропускали, так само як латиномовні give.
НІМЕЧЧИНА
У важкому сні, в чорнім божевіллі
Лежиш, надолана удруге, на землі.
Загони темних дикунів посіли
Твої лани, міста і річеньки твої.
Та ще пульсує десь здорова кров,
Земля парує тихо під дощами,
Зростання овес і кінь, що перейшов,
Вночі на брук, копитом вибивши камінь.
І, виблиснувши, вилетів ухналь,
І від коня прив'язана язано до жерді.
Вимахуючи молотом коваль
Гуде у бороду...
Щороку повертається весна,
І крадькома приходити місяць травень.
Дівчата дюнами ідуть і гейнева сосна
Розкрила їм свої рясні рукава.
І вся тремтить у божевільнім сні,
Кров Живуща під блисками буровить
І знає: скоро, у якійсь весні
Вона здригнеться й збудиться здорова.
Йогансен любив полювати, як оце ми любимо його. Тобто майже шалено. І ця пристрасть завжди ставала йому в нагоді - з полювань він привозив не лише крижнів, а й тексти: "Пишучи, що редакція часопису вирядила до Дагестану експедицію у складі фотокореспондента, літератора-етюдиста, економіста, мисливця, адміністратора і язикознавця (які всі щасливо об єднувалися в єдиній моїй особі), я дав вам "неточну інформацію", любий читачу.
...Не такі-то багаті наші часописи, щоб виряджати експедиції до Дагестану. Просто я за свої гроші поїхав до Дагестану на тиждень - головним чином відпочити і полювати качки, бо на курорти я не їжджу".
Йогансен охоче пробував себе в різних іпостасях, професіях і жанрах. Для ревю "Алло на хвилі 477" у театрі "Березіль" він написавши дотепні естрадні куплети. Дві пісеньки разом із нотами Юлія Мейтуса вийшли окремою книжечкою, ще кілька текстів збереглися в березолівському архіві в Харкові і лише нині потрапили до рук дослідників.
Харків, Харків, де твоє обличчя?
Харків, Харків, у чому твій зміст?
Протекла тобі прогнила річка,
через річку Горбатий міст.
Сяє світ ясній аж до околиць,
і цей світ ніколи не згасає.
Із Холодної гори ніколи
шкереберть не падають трамваї.
Влітку ти величний як Цукру,
в куряві міліцаїв міражі,
наче пальми ті, стояти і марять.
Грек на розі влаштував оазис.
На вулицях романтика Кавказу;
у калюжах розкіш океанів.
Не бува ніякої зарази
і ніколи не буває п'ятому яніх.
Уночі чудові аромати
мріють над заснулим чудним містом.
Кожен може вільно і без плати
нюхати фіялок запах чистий.
У твоїм розкішнім церобкопі
Є усе, чого не треба людям,
Є усе, чого нема в Европі,
і чого ніколи там не буде.
І насамкінець - Майк Йогансен про себе. Так називався невеликий текст у харківській газеті "Вечірнє радіо". У ньому Йогансен зізнається у взаємній любові до слова. Іван Микитенко вчепився до цього освідчення: і за ті, що слово Йогансена годує, і за те, що він із ним грається.
"Коли в 1922-ім році мені видали перший гонорар за літературний твір, мені сором було його брати. Адже ж мої власні рядки надрукували у книзі і за це величезне щастя мені ще й давали гроші - щось, здається, міліон чи півтора мільйони карбованців - від як зараз Максиму Горькому.
Я так само дуже не любив, коли Коряк уголос казав привселюдно про мене: "співає". Поети, я вважав тоді, це, скажемо, Шевченко, Тичина і, може, Василь Чумак.
Я й тепер не люблю взиватися поетом чи письменником, тільки з інших причин. Мені вже не здається, що це завелика честь для мене, - тепер мені шкода, що я не інженер, що я не можу будувати нове велике життя, а випало мені тільки шкрябати пером по папері. І ті, що я добрий майстер і майстер чесну, мало мене заспокоює. Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано.
Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов'ю. Я люблю його некорисливою любов'ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породивши. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене".
Матеріал надруковано на сайті Літакцент
