Суспільство

Громадянська Революція. Нова епоха: суспільство справедливості

Стаття "Нова епоха: суспільство справедливості" є шістнадцятої в серії статей "Громадянська Революція". У ній розглядаються перспективи побудови по-справжньому справедливого суспільства

Ігор Горький

четвер, 02 липня 2020, 15:01

Реклама на dsnews.ua

Слово "справедливість", як правило, асоціюється із захистом прав найбільш обділених верств суспільства. Насправді воно використовується владою для виправдання правового переслідування певних соціальних категорій. Особливо це очевидно в англійській мові, в якому слово "справедливість" і слово "правосуддя" є тотожними. У формально-логічному сенсі поняття "справедливості" покликане визначити ступінь точності відповідності дії влади існуючого права. Така формально-логічна конструкція ніяким чином не перешкоджає самому праві бути несправедливим з морально-етичної точки зору. Більш того, з правової точки зору буде вважатися несправедливим, якщо несправедливі з морально-етичної точки зору закони не будуть застосовуватися. Таким чином, сучасне використання поняття "справедливості" є абсолютно спекулятивним і в значній частині випадків служить політичній еліті як інструмент встановлення і зміцнення її влади і соціально-політичної сегрегації населення в контексті розподілу в суспільстві політичних прав і привілеїв в її користь.

В епоху родоплемінного становлення суспільства справедливим вважався захоплення одних племен іншими в рабство. З утворенням рабовласницьких імперій справедливим було перетворення людей в безправних рабів за соціальною та етнічною ознаками. По мірі розвитку релігій справедливої стала вважатися сегрегація населення на релігійному ґрунті. З розвитком автократичного капіталізму, диктатур і тоталітарних суспільств, справедливим стало переслідування за ідеологічним та соціально-політичною ознакою. Таким чином, еволюція стандартів справедливості по мірі розвитку суспільства супроводжується ускладненням і розширенням механізмів переслідування і сегрегації.

Вищою формою соціальної справедливості стала демократія. У сучасному світі вона вважається настільки універсальною формою справедливості, що навіть автократичні і тоталітарні режими стали декларувати себе демократичними і одягатися в демократичні процедурно-ритуальні форми з тим, щоб за демократичною формою приховати свою тиранічну сутність. Навіть такі тоталітарні держави як Радянський Союз, Кампучія в часи терору Пол Поти і сучасна Північна Корея опинилися обгорнутими в демократичні політичні форми з претензіями на найбільш передові форми справедливості.

Але як функціонують ті сучасні демократії, які є такими за їх реальному змісту?

Перше, що кидається в очі, - це те, що демократія наділяє населення набором прав і свобод не за ознаками соціальної продуктивності людей, а за ознаками наявності у них громадянства та резидентського статусу. Навіть у самих передових демократіях громадяни мають найбільший набір прав і свобод, резиденти - жорстко обмежені у політичних та інших правах, а нерезиденти - небудь володіють мінімальним обсягом прав і свобод, або безпосередньо вражені в правах і піддаються переслідуванням, зокрема, якщо їх статус перебування на території країни визнається незаконним.

Крім того, права і свободи забезпечуються в демократичних країнах допомогою право застосування в умовах ринкової економіки. Це означає, що правові послуги є товаром, і, як виявляється, за фактом, дорогим товаром. В результаті правові послуги по захисту своїх прав і свобод можуть отримати тільки ті громадяни, у яких є достатню для цього кількість грошей. І, навпаки, якщо у них немає достатніх коштів, необхідних для оплати правових послуг, то вони виявляються нездатними захистити навіть ті свої права і свободи, які їм формально гарантовані. Іншими словами, соціально-політична сегрегація населення в сучасних демократичних країнах за ознакою громадянської належності та резидентського статусу де-факто доповнено сегрегацією за ознакою майнового цензу.

В додаток до цього практика демократичних країн передбачає використання великого набору інструментів адміністрування економікою і створює величезну кількість бюрократичних бар'єрів, які не здатні подолати багато бізнеси, що не володіють достатнім стартовим або поточним капіталом. Така економіко-правова парадигма є, по суті, фільтром, який перешкоджає вільної ринкової конкуренції і сприяє формуванню економічної монополії. Все це зводиться до того, що економічну конкуренцію виграють не ті громадяни, які виявляються найбільш ефективними і продуктивними, а ті, хто найбільш успішно освоюють мистецтво гри в монополію, тобто за фактом є майстерними економічними паразитами. До речі, сфера правових послуг є саме тією сферою, яка регламентована безліччю умовностей, що призвело до її монополізації і непропорційно дорогою вартості, що і робить недоступною захист прав і свобод для значної частини громадян демократичних країн.

Реклама на dsnews.ua

Якщо ж поглянути на проблему більш пильно, то вона виявляється ще більш фундаментальною, ніж можна було б подумати з першого погляду. Хвилювання і бунти, що почалися в травні 2020 року в США на расовому грунті і перекинулися на інші країни західної демократії, наочно продемонстрували, що навіть у країнах розвинутої демократії далеко невирішеними залишаються проблеми сегрегації, йдуть своїм корінням в до-демократичні часи аж до часів рабовласництва.

В чому проблема?

Проблема в тому, що демократія виявилася нездатною вирішити проблему поділу права на формальне і функціональний, і формально декларовані права не захищаються функціонально. Розуміння проблеми справедливості з точки зору форми і функції є абсолютно різним. Функціональна справедливість визначається суспільною мораллю, а не правом. З точки зору моралі під справедливістю розуміється наявність прав та свобод кожного індивіда як умова повноцінної соціальної гармонії всього суспільства. З точки зору права під справедливістю розуміються критерії переслідування певних соціальних груп з метою встановлення громадського порядку таким, яким його розуміє суб'єктивно політична еліта, а не таким, яким він повинен бути з точки зору досягнення об'єктивної соціальної гармонії в суспільстві. Таким чином, демократія виявилася де-факто нездатною забезпечити справжню справедливість.

Що ж робити?

Очевидно, що радикально проблему можна буде вирішити тільки по мірі трансформації суспільства в постдемократическую суспільно-політичну формацію. Разом з тим, можна визначити алгоритм того, як повинна бути реалізована справедливість в прямому сенсі цього слова.

Індивіди і суспільство співвідносяться один до одного як елементи та утворена ними система. Відповідно, якщо поведінка одних елементів до інших буде продуктивним, то вся система та всі її елементи будуть продуктивно розвиватися. І, навпаки, якщо поведінка елементів буде руйнівною по відношенню один до одного, то система та всі її елементи будуть піддані фрустрації аж до їх тотального руйнування і самознищення. У проекції на соціальну систему це означає, що тільки соціально-продуктивне поведінка індивідів відносно один одного зможе забезпечити в суспільстві справжню справедливість, гармонію і процвітання.

Який шлях вирішення проблеми?

З урахуванням того, що люди володіють свідомістю, яке визначає їх поведінку, то цього можна досягти тільки одним способом - за допомогою розвитку суспільної та індивідуальної свідомості до такого рівня, при якому б індивіди з повною ясністю розуміли і усвідомлювали наслідки своєї поведінки. А воно, поведінка, в системі відповідних реакцій на взаємні дії формує відносини між людьми, які хвилеподібно поширюються з мікрорівня індивіда на макрорівень суспільства і в системі зворотних зв'язків повертається з макрорівня суспільства на мікрорівень індивіда, визначаючи добробут кожної людини. Тобто необхідна така модель поведінки людей, в якій особисте благополуччя досягалося б за допомогою благополуччя інших, і виключала б можливість досягнення благополуччя допомогою нанесення взаємного шкоди. Ця модель може бути побудована тільки за умови домінування особистого суверенітету над будь-якими формами колективного або, тим більше, державного суверенітету, так як тільки особистий суверенітет виключає можливість встановлення правил, легитимирующих можливість будь-яких дій проти особистості або цілої групи особистостей. І мова йде не про вибір тактики боротьби з егоїзмом, а, навпаки, про доведення і загостренні індивідуального егоїзму до такого рівня, коли індивіди будуть вибудовувати соціально-продуктивні тактики своєї поведінки стосовно один одного не через сліпу любов один до одного, а з егоїстичних мотивів досягнення особистого благополуччя.

Як цього досягти?

Цього можна досягти тільки за допомогою розвитку суспільного й індивідуального інтелекту з допомогою високотехнологічних освітніх методик до такого рівня, коли рівень інтелектуального розвитку переросте в культуру, що базується на взаємному визнанні суверенітету особистості над усіма іншими формами суверенітету. І поширення цієї культури стане зачаттям нового типу колективної культури суверенних громадян.

Інтенсифікації процесу на самому початку може послужити створення і застосування технології глобальної інтелектуально-культурного оцінки та паспортизації населення, яка дозволяла б з достатньою точністю визначити і оцінити рівень інтелектуального розвитку індивіда в сукупності з оцінкою якості його індивідуальної культури. Якщо рівень розвитку інтелекту і культури індивіда достатні для його інтеграції у спільноту індивідів з соціально-продуктивним поведінкою, то такий індивід повинен бути звільнений від будь-яких обмежень за ознакою громадянської належності та резидентського статусу. Він повинен отримати право безперешкодного проживання, соціального забезпечення і політичної участі нарівні з громадянами в будь-якій країні світу.

Логічним наслідком такої соціокультурної трансформації, в кінцевому рахунку, стане виникнення нової соціокультурної спільності творців глобального суверенної громадянського суспільства - суспільства нового постдемократического типу, заснованого на визнанні пріоритету суверенітету особистості над суверенітетом держави. Відбудеться утворення двох соціокультурних груп населення - з набором цивільних прав залежно від готовності кожного конкретного індивіда дотримуватися правил соціально-продуктивного поведінки. І привілеї суверенних громадян повинні будуть спонукати асиміляцію в соціально-продуктивну культуру все інше населення. Історичний шлях до формування нового типу соціально-продуктивної культури і побудови істинно справедливою і соціально-гармонійної цивілізації буде розчищений!

Ця стаття - шістнадцята в серії публікацій "Громадянська Революція". Перші п'ятнадцять статей можна знайти за посиланнями:

- Громадянська революція: http://www.dsnews.ua/politics/grazhdanskaya-revolyutsiya-pochemu-v-demokratiyah-pobezhdaet-27062018075500;