Лялька, що розмовляє. Про що сказала і не сказала оболонка Протасевича

Говорити про те, що відчуває людина, яка опинилася в повній владі відморозків, які привласнили собі право говорити і діяти від імені держави, можна довго. А можна і недовго, оскільки насправді в такій ситуації все зводиться до декількох простих питань. Чи є шанс вижити і як далеко можна зайти, щоб скористатися ним. Чи є за що вмирати, і якщо є, то який список, за пріоритетом. Нарешті, чи є внутрішня готовність до того, що, можливо, доведеться померти дещо раніше запланованого терміну, яка дозволяє йти на ризик, а при нагоді і поторгуватися.

При цьому діяти доводиться у вкрай некомфортних умовах. Інформаційна ізоляція дуже тисне на нерви. Ще сильніше тисне те, що хтось із твоїх близьких опинився в заручниках, якщо вже трапилася така неприємність. Думка про те, що його, можливо, зараз б'ють або катують, дуже знижує волю до опору, сильніше навіть, ніж власні проблеми. До речі, тортури зовсім нерівнозначні побиттю. Набір інструментів для тортур теж необов'язковий — можливий, так, але не обов'язковий. Задушливий кам'яний мішок без вентиляції спрацює анітрохи не гірше. Відмінно працюють також холод, спрага, відсутність туалету і будь-якої медичної допомоги — як опції. В принципі цього може бути цілком достатньо, якщо тільки не потрібно зламати жертву дуже швидко, за кілька годин. Все, що понад це, — або від квапливості, або заради самовираження катів, з чистої любові до мистецтва заплічних справ. Серед майстрів форсованого дізнання нерідко зустрічаються надзвичайно творчі за складом натури люди, можна сказати — художники своєї справи. А вже в тому, що стосується знання людини і її таємних мотивів, вони дадуть 100 очок вперед будь-якому професору психології.

Чи був Протасевич побитий під час затримання? Судячи з першого відео — так, був. Побили його цілком прагматично — поряд з арештом Софії Сапеги це було необхідною частиною схиляння бранця до співпраці. Судячи з того, що ми спостерігали під час інтерв'ю, а потім і на пресконференції, ця частина операції пройшла успішно. Пресконференція взагалі стала демонстрацією білоруськими силовиками повного контролю над ситуацією. Адже опинившись перед сторонніми журналістами, на відміну від підставного інтерв'юєра, Протасевич при достатній рішучості встиг би швидко проговорити дві фрази: "Всі мої показання дані під тиском. Всі ваші найгірші припущення — справедливі". Сказати щось ще він би вже не встиг — йому б заткнули рота і потягли із залу. Але і цих двох фраз, з подальшим виведенням геть з очей Протасевича, що вийшов з-під контролю, цілком вистачило б, щоб зламати всю гру білоруського гестапо.

Безсумнівно, Протасевич після цього був би героєм. Але далеко не факт, що живим. У силовиків теж є нерви, і зопалу в перші півгодини Протасевича з великою часткою ймовірності могли б просто забити на смерть. Пізніше — вже навряд чи. Пізніше йому б показували відео з Сапегою, просто з помсти. Подробиці того, що робили б з Сапегою на камеру для подальшого показу Протасевичу, я, мабуть, опущу, тим більше що здогадатися про них зовсім не важко. Надалі — закриті суди, тривалі терміни і, ймовірно, загибель обох в місцях позбавлення волі. За офіційною версією — внаслідок самогубства або загострення хронічної хвороби. Звичайно, у них був би і шанс вибратися живими, але невеликий, може, 1:10. І навряд чи живими б залишилися обидва.

У цьому немає ніяких секретів і чого-небудь нового: репресивна машина скрізь однакова і становить дружний інтернаціонал, відокремлену касту, всі учасники якої підтримують і захищають один одного. Так було завжди: НКВД подарувало гестапо ідею машин-душогубок, а німецькі колеги поділилися гумовими палицями, наручниками і технологією правильного застосування польового телефону, щоб не відразу непритомніти або серцевий напад, а неквапливо, з толком і з користю для справи (інтер) націонал-соціалізму. КДБ СРСР і НДРівський Штазі, а також інші заплічних справ майстри з соцтабору теж ніжно дружили.

Звертаючись до особистого досвіду, який, власне, і дозволяє мені оцінити стан Протасевича більш точно, порівняно з тими, у кого такого досвіду немає, скажу, що наручники, які мені одягали працівники КДБ ПМР, водячи на допити, були з клеймом "зроблено в Білорусії " — я спеціально поцікавився. Тема "а чи не видати його в ДНР" — були там в той час люди, які дуже хотіли зі мною поспілкуватися у себе на підвалі, — теж витала в повітрі, але відсутність спільного кордону згубило ці плани. Залишався, правда, варіант під'їхати з ДНР в гості в ПМР, і ось він уже був цілком можливий: через Росію, потім літак Москва — Кишинів і далі в Тирасполь, але якось обійшлося. А могло і не обійтися, оскільки молдовани таких візитерів легко пропускають. Я більше скажу: МВС Молдови, хоч і знехотя, але напіввизнає, що співпрацює з МВС ПМР "виключно у кримінальних справах". Аналогічних напівзізнань з боку СІБ Молдови поки що не було, але дуже вже багато непрямих ознак вказують на її контакти з КДБ/МДБ ПМР (це відомство раз у раз перейменовують, щоб заплутати сліди). І нехай вас не бентежить застереження "у кримінальних справах" — будь-яку статтю КК можна витлумачити як чистий кримінал. Ніхто ж не буде зізнаватися, що у нього сидять ось прямо-таки політв'язні. До слова, Україна теж видає людей в Росію (!), підігнавши запит під "кримінальну статтю".

Утім, і Україна тут знову-таки не самотня. Така практика носить глобальний характер. Ось в Португалії днями вибухнув скандал: мерія Лісабона зливала всі особисті дані організаторів акцій протесту перед іноземними посольствами в ці ж посольства. На законних підставах. Як тут не згадати, що за часів Гітлера в газові камери відправляли строго за законом, та й в СРСР строго за законом розстрілювали. І в Білорусії все відбувається строго за законом. І в КНДР. І напевно не одна тільки мерія Лісабона зливала такі дані. У Лісабоні просто всі посольства і розташовані, але закон же був один. І напевно не в одній тільки Португалії є такий закон, просто в іншому ЄС зараз зачаїлися і мовчать.

До чого я все це кажу? Та до того, що немає ніякої міждержавної лінії розділу: ось Імперія Зла — ось Демократія Добра. На боці зла грає вся світова бюрократія і всі держави, разом узяті, а їх тертя між собою до боротьби за торжество Добра ніякого відношення не має. І білоруські протести, навмисно зроблені безсилими і тупиковими їх організаторами, на замовлення тих, хто стояв за спиною цих організаторів і давав їм гроші, зовсім не ставили за мету повалення режиму Лукашенка. Маніпулювання Лукашенка з їх допомогою — так, здійснювалося. Організація відходу його особисто розглядалася як варіант. Але сам режим ніхто змінювати не збирався.

Більш того, вся сукупність фактів говорить про те, що протести з самого початку інспірувалися і спрямувували з Москви, а Захід, додатково фінансуючи і підтримуючи їх, переслідував свої цілі, що ситуативно збіглися з московськими. Протестувальники при цьому були просто м'ясом, яке кинули на розправу силовикам, свідомо не залишивши навіть тіні шансу на організацію дієвого, тобто збройного, опору.

У цей же самий час самопризначені — спочатку — а потім ухвалені зручними і гідними фінансування лідери протестувальників, сидячи в безпеці за кордоном, пиляли гранти і набивали кишені. Про що Протасевич в міру своїх знань і розповів. А можливо, не тільки своїх, а ще й тих знань, якими його забезпечили додатково.

Тут потрібно зробити два важливих зауваження.

Перше: привласнення лідерами "спонтанних народних протестів" частини, і навіть значної частини виділених їм коштів — загальносвітова практика. Згадаймо лідера BLM Патрісс Хан-Каллорс, викриту в аналогічних гріхах. Загальна порочність людської натури тут абсолютно ні до чого. Все йде точно навпаки: ті, хто фінансує протести, свідомо рухають на роль лідерів саме таких злодійкуватих персонажів. Причина в їх хорошій керованості. Чесна і переконана людина, що вибилася в лідери, в якийсь момент знайде незалежні джерела фінансування і пошле ляльководів під три чорти, а це завдасть збитків, набагато більших, ніж злодійство будь-яких масштабів. Будь-яка система влади в сучасних формально-демократичних державах, яку в кінцевому підсумку фінансують або корпорації, або олігархи, влаштована точно так само. І з тих же причин. Будь-яка диктатура, де влада і фінансові потоки замкнуті на вузьку групу осіб — точно так само, з тих же причин. Немає сьогодні у держави — у будь-якої держави — страшнішого ворога, ніж чесна і переконана людина, яка пробилася наверх. І немає більш важливого завдання, ніж перекрити таким людям всі можливості зростання в політиці.

Друге: сам Протасевич отримав був шанс вписатися в верхівку протестувальників і сісти з нею на розпил коштів, але не пройшов кастинг. Можливо, виявився занадто порядним, а можливо, не дуже тямущим. Так чи інакше, але його витіснили з обойми, позбавили всіх посад, і він мав шукати роботу в якості... Тут я, право, не знаю навіть в якості кого. Як журналіст, редактор або ведучий він навряд чи хороший, його зліт був чисто ситуативним явищем. Але ось, наприклад, в "Макдональдсах", на роздачі, зазвичай є вакантні місця.

Зовсім не виключено і те, що Протасевича злили свої ж. На рівні виконавців — позбулися неспокійного юнака і його подруги, які стали вже непотрібними. На рівні замовників — міцно підставили Лукашенка, ще сильніше прив'язавши його до Росії, але тут знову-таки все вкрай неоднозначно. З одного боку, бацьку подітися від Москви вже зовсім нікуди, хоча хитрун і косить в бік Китаю. З другого — для Росії така, герметично ізольована Білорусь зараз як гиря на нозі. Але з третьої — на такий Білорусі можна відпрацювати прийоми поведінки "Внутрішньої Росії" в умовах її остаточної північнокореїзації.

Як би там не було, але Протасевич і Сапега в цій грі — пішаки, якими легко пожертвували. Чи є їм за що вмирати героїчно? І за що ж? За збагачення Тихановської, Латушка і групи менш відомих осіб, близьких до їхніх тіл? Що, ні? А за що тоді? Що повинна робити розумна людина, опинившись в такій ситуації? Намагатися врятуватися, ось що. Ні про яку зраду тут не йдеться, оскільки зраджують тільки свої своїх. Протасевич же білоруським псевдоопозиціонерам давно вже не свій, а білоруських опозиціонерів-демократів, без "псевдо", як організованої сили сьогодні не існує.

Тому погодившись на роль ляльки, одягненою на руку і яка озвучує тексти ляльковода, Протасевич вчинив цілком правильно. Давай, хлопець, молодець, ти правильно оцінив ситуацію. Спробуй врятувати себе, якщо вже так неприємно влип, а якщо дуже пощастить — витягнути ще й дівчину. Якщо дивом виберешся з Білорусі і почнуться до тебе питання, скажеш, що тиснули, катували і давали озвучувати тексти, до створення яких ти не мав жодного стосунку. Все це, до речі, буде чистою правдою. Хоча, навіть якщо у Протасевича все складеться якнайкраще і навіть якщо він уникне в'язниці, жити йому в будь-якому разі доведеться під щільним ковпаком, і з Білорусі його в доступному для огляду майбутньому нікуди не випустять.

Два слова, про Софію Сапігу. Те, що ми не бачимо її, як і Протасевича, яка виступає на конференціях і дає інтерв'ю, говорить про те, що її або дуже вже спотворили, перестаравшись в перші дні, або вона все ще не зрозуміла суті ситуації і на співпрацю не йде. І те, й інше для неї однаково погано, і підстав хвилюватися за Сапегу сьогодні значно більше, ніж за Протасевича, який, схоже, все правильно зрозумів і почав правильно діяти. Сподіваюся, йому пощастить. Щиро бажаю йому удачі.

Якщо ж, на думку білоруських лідерів "суто мирного протесту", їм терміново потрібен мертвий герой, то чому б їм не висунути його зі свого вузького кола? Невже серед них мало бажаючих померти за Батьківщину і Свободу? Що, правда мало? А чому?