Голос із минулого. Як Маккартні "воскресив" The Beatles за допомогою штучного інтелекту

Ні, Маккартні, на жаль, не настільки всесильний, щоб повернути з того світу Джона Леннона та Джорджа Гаррісона – але з невеликою допомогою технології штучного інтелекту на новому записі гурт збереться у повному складі. Ми розповідаємо про обставини, що передували диву, згадуємо інші "нові" пісні легендарних музикантів та з'ясовуємо, як використовується штучний інтелект у сучасній музиці.

Маккартні не сказав, як називається "нова" пісня "Бітлз" — але більшість бітломанів і бітлознавців планети переконані, що, швидше за все, це буде нарешті завершений варіант пісні "Now and Then". Джон Леннон написав цю любовну баладу з інтонацією людини, яка шукає примирення, прощення та розуміння у 1979-му – тоді ж було записано й демо-версію. Леннон зробив запис на касетний магнітофон, сидячи за піаніно у своїй нью-йоркській квартирі. Звісно, запис був не найвищої якості – просто одна моно-доріжка з вокалом та піаніно. У 1994-му цей запис був серед тих касет, які вдова Леннона Йоко Оно передала Полу Маккартні — коли той попросив її поділитися якимись домашніми записами Джона пісень, які раніше не виходили на його сольних альбомах.

Тоді повним ходом йшла робота над масштабним проектом "The Beatles Anthology" — готувався 11-годинний документальний серіал, присвячений історії "Бітлз", три подвійні альбоми з рідкісними піснями, що не видавалися раніше, і книга. Тоді, в середині дев'яностих, часи брит-попа, "Антологія" була дуже доречною — послуживши поштовхом для чергового вибуху бітломанії на планеті. Здавалося, що не минулого жодного десятиліття з часів розпаду квартету і "Бітлз", все такі ж молоді та переповнені фантастичними ідеями, живуть і творять десь поруч, тут і зараз. Це враження посилювалося двома сенсаційними піснями на "Антології", завершеними вже у 90-ті – "Free as a Bird" та "Real Love". Маккартні, Джордж Гаррісон, Рінго Старр і продюсер Джефф Лінн проробили тоді гігантську роботу, доводячи до пуття ті самі касетні демо-записи Леннона. Вони почали працювати і над третьою "новою" піснею, а саме над "притчею в язицех", яка вже стала з тих пір, "Now and Then", але цього разу кинули затію вже через два дні безуспішних спроб. Що ж сталося тоді, на початку 1995 року, і чому "Now and Then" (якщо це справді вона) побачить світ тільки зараз, у 2023-му?

Вирішивши працювати з домашніми записами Леннона, бітли, що залишилися в живих, ступали на тонкий лід – вони не були впевнені ні в тому, що в них вийде щось вартісне, ні в тому, що не пересваряться вже після кількох годин роботи в студії. Ще на зустрічі з Йоко Маккартні пообіцяв, що якщо результат роботи їй не сподобається, пісні не буде випущено. Але Йоко, усвідомивши всю історичну важливість моменту, вже тоді вирішила всіляко сприяти проекту. Якщо у 1970-му всі звинувачували її в розвалі "Бітлз" (її та Маккартні!), то тепер мала можливість реабілітуватися в очах публіки. Те, що розпад "Бітлз" був закономірним і неминучим процесом для багатьох стало очевидним лише після виходу того самого документального серіалу "Антологія".

У середині дев'яностих найскептичнішим до майбутньої роботи екс-бітлом був Джордж Гаррісон. Він відразу поставив ультиматум — або Пол і Рінго разом з ним записуються з його приятелем Джеффом Лінном у ролі продюсера, або він, Джордж, не бере участі в записі. Пол і Рінго погодилися, але запис при цьому відбувався на території Маккартні в його домашній студії у графстві Сассекс. Там трапилося диво — "Free as a Bird" з погано записаного і сяк-так зіграного і заспіваного демо-запису перетворилася на пісню, овіяну чарами тих самих "Бітлз". Пол і Джордж придумали аранжування, разом із Рінго в лютому та березні 1994-го записали інструментальні партії, і що важливо – забезпечили запис безліччю доріжок фірмового "бітлівського" бек-вокалу. Було написано кілька рядків, а "бридж" був заспіваний по черзі Полом і Джорджем (Гаррісон заспівав свої рядки перед пронизливим гітарним соло — в "бітлівські" часи він ще не був таким майстерним майстром гри на слайд-гітарі). У самому фіналі Гаррісон записав кілька секунд гри на укулеле — своєму улюбленому на той час інструменті, після чого було вирішено додати фразу "It turned out nice again" ("Все знову вийшло чудово"). Записана задом наперед, вона зазвучала, як "Made by John Lennon" ("Зроблено Джоном Ленноном") — на превеликий подив та захоплення. Рінго, який від початку вирішив ставитися до запису як "аутсайдер" і зовнішній спостерігач, був вражений — "Це звучить, як ВОНИ!", заявляв він журналістам. "Ну так, це звучить як вони, тому що це і є вони", — додав незворушний Гаррісон.

Пізніше екс-бітли зізналися, що придумали для себе таку "легенду" — нібито Леннон вирішив раптом виїхати у відпустку і попросив трійцю, що залишилася, закінчити пісню без нього. Це спрацювало — і Пол, і Джордж і Рінго з подивом і захопленням виявили, що спільна робота в студії над піснею Джона приносить їм масу задоволення. "Free as a Bird" вийшла як сингл і на альбомі "Anthology 1", ставши однією з найбільш обговорюваних пісень 90-х.

Але коли тріо екс-бітлів почало працювати над наступною піснею Джона "Real Love" у лютому 1995-го, ентузіазм дещо вщух. На відміну від "Free as a Bird", пісня була практично завершена Джоном — в ній було набагато менше вільного простору для Пола, Джорджа та Рінго. І якщо Рінго був не проти просто тримати ритм і спокійно виконувати свої обов'язки барабанщика, Маккартні та Гаррісон цього разу почувались – навіть у своїх фантазіях – не так рівноправними партнерами покійного Леннона, а скоріше просто як музиканти, що акомпанують. Але пісня була готова і теж вийшла як сингл та на альбомі "Anthology 2" — мало того, це був ще один приклад у каталозі "Бітлз", коли пісня виходила настільки повітряною та буквально блаженною.

Планувалася ще одна "нова" пісня для альбому "Anthology 3", що завершував трилогію, але леннонівська "Now and Then", що була в запасі, не викликала жодного захоплення у Джорджа Гаррісона. Зазвичай стриманий в оцінках Джордж охарактеризував її "бісовою дурницею" і відмовився працювати над піснею. Так, вона була найзавершенішою з усіх, рядків не вистачало ні в куплетах, ні в приспіві, що ледь намітився. До того ж, ледве можна було використати вокал Джона – касетний запис був найбільш неякісним із усіх, до того ж спів було неможливо відокремити від піаніно та електричного гулу, а досить безладна гра Леннона на інструменті (на відміну від "Free as a Bird") теж залишала бажати кращого. Екс-бітли спробували щось зробити із записом, але безуспішно, і в результаті третя частина "Антології" залишилася без чергової "нової" пісні.

Уже в новому столітті Маккартні кілька разів в інтерв'ю говорив, що хотів би закінчити "Now and Then". Але далі розмов і чуток справа не заходила. Усе зрушилося з мертвої точки завдяки режисеру Пітеру Джексону і технології штучного інтелекту, що розвивається. Джексон, працюючи над гучним документальним фільмом про "Бітлз" "Get Bасk", що вийшов 2021-го, щосили використовував сучасні технології. Найважливішим і найпоказовішим у цьому сенсі була навіть не реставрація зображення — кадрів, знятих у січні 1969-го року, коли "бітли" працювали над альбомом, який вийшов під назвою "Let it Be" як їхня остання платівка. Найбільш дивним стало те, що Джексон та його команда, за допомогою створеної на основі штучного інтелекту комп'ютерної програми "демікшування", змогли розкласти монозвук на оригінальних кіноплівках 1969-го на складові. За бажання можна було відокремити від решти шуму вокал чи голос будь-якого бітла, партію будь-якого інструменту, будь-яку репліку.

Цією ж програмою, створеною Джексоном та його командою, скористався Маккартні під час свого туру 2022 року "Got Back". На тих концертах найяскравішим в емоційному сенсі моментом (крім українського прапора в руках сера Пола) було виконання пісні "I've Got a Feeling". Вона була спочатку записана "Бітлз" під час "живого" виступу у січні 1969-го — задокументованого у фільмі Джексона. На концертах Пола на екрані з'являлося зображення Леннона з фільму, який співає свою частину пісні – але тепер замість інших "бітлів" Джону, понад половину століття, акомпанував сучасний гурт Маккартні і сам Пол, що виконував "віртуальний дует" з Джоном.

У тому ж 2022 благами штучного інтелекту, а саме все тією ж програмою від Пітера Джексона, скористався Джайлс Мартін, син знаменитого саунд-продюсера "Бітлз" Джорджа Мартіна. Джайлз, починаючи з 2017 року, був відповідальний за чудові ремікси класичних альбомів пізніх "Бітлз" — від "Sergeant Pepper's Lonely Hearts Club Band" до "Let it Be". Тоді бітлівська класика, заслухана й вивчена вздовж і впоперек, раптом заграла новими фарбами і зазвучала напрочуд свіжо та хвилююче. Досвід був явно вдалим, але багатьох дивувало і навіть обурювало те, що Мартін-молодший не взявся ремікшувати платівку "Revolver" 1966 року, один із наріжних камей бітлівської легенди, той самий альбом, коли вони вперше почали експериментувати в студії.

У того, що Джайлз відкладав роботу над реміксом "Револьвера", була своя причина. Що таке сучасний ремікс (не йдеться про танцювальні або будь-які інші мікси)? Якщо говорити образно, але просто це якби автомобіль розбирали на запчастини, протирали кожну деталь до блиску, а потім збирали заново. Для Джайлса було важливо мати можливість розбирати всі пісні на окремі доріжки – на які були записані вокал та партії інструментів, а потім робити з цих доріжок свій власний мікс, який відповідає всім сучасним вимогам до звуку. Але "Revolver" був спочатку записаний всього на 4 доріжки студійного магнітофона — тому у Джайлса далеко не завжди була фізична можливість відокремити всі голоси та інструменти один від одного. Класичний приклад – пісня "Taxman", що відкриває альбом, в якій гітара, бас і барабани записані на одну доріжку, і всі вони звучать тільки в одному з каналів. Відокремити гітару Харрісона, бас Маккартні та ударні Рінго один від одного, а потім розвести їх двома каналами, стало можливо для Джайлса Мартіна лише у 2022-му — завдяки штучному інтелекту.

Той самий процес відбувався, за словами Маккартні, під час роботи над "новою" та "останньою" піснею "Бітлз", яка напевно стане сенсацією ближче до кінця цього року. Вокал Леннона з домашнього касетного запису нарешті відокремили від піаніно та шумів за допомогою штучного інтелекту – тож його голос без жодних технічних перешкод можна було використати у новому аранжуванні. І якщо при прослуховуванні тієї ж "Free as a Bird" якість "потойбічного" вокалу Джона з касети все ще може трохи зіпсувати загальне враження (попри всі старання Джефа Лінна як продюсера), новий реліз повинен звучати набагато "чистіше". Очевидно, гітарні партії Джорджа Гаррісона, записані в лютому 1995-го, теж були або будуть включені в новий мікс.

Отже, "Бітлз" знову стали революціонерами – це перший випадок, коли технологія ШІ використовується при підготовці до випуску пісні музикантів такого масштабу популярності. Нехай, за великим рахунком, це лише "демікшування" та реставрація, що тільки вийшла на досі нечуваний, новий технологічний рівень.

Так, випадок із "Бітлз" — далеко не єдиний, коли після смерті музиканта чи розпаду гурту раптом починали виходити "нові" пісні або навіть цілі альбоми. І не йдеться про такі посмертні альбоми як, наприклад, "Thanks for the Dance" Леонарда Коена – коли пісні записувалися ще за життя артиста, він був автором концепції і ясно усвідомлював, що платівка вийде вже після його смерті.

І якщо у випадку з Коеном результат був чудовим, то, наприклад, спадщині Джиммі Гендрікса пощастило набагато менше. Через п'ять років після смерті великого гітариста, у середині сімдесятих, на ринку стали з'являтися "нові" альбоми Гендрікса — зокрема "Crash Landing" та "Midnight Lightning". Звучали і, головне, були зіграні вони підозріло сучасно — так, ніби записувалися минулого тижня та з урахуванням усіх вимог до модного звуку та віянь у гітарній музиці. Підозри виправдалися, коли уважний слухач вивчав інформацію на конверті платівки. За випуск альбомів відповідав Алан Дуглас, менеджер Гендрікса в останні роки його життя. Початковий матеріал був "сирим" і явно потребував доопрацювання — Дуглас, не довго думаючи, запросив до студії сесійних музикантів, яких Джиммі не зустрічав за життя. Було навіть зроблено накладення нових гітарних партій та жіночого бек-вокалу – крім партій бас-гітари та ударних. Альбоми, незважаючи на це, досить активно купували – хоча зараз про них вважають за краще не згадувати.

З кінця 90-х правами на спадщину Джиммі володіє компанія Experience Hendrix, якою керує молодша сестра Гендрікса, Джейні. Компанія більш відповідально підходить до справи та вшановує оригінальне бачення та задуми Джиммі. Як результат, "посмертні" релізи Гендрікса останніх десятиліть із невипущеним матеріалом не містять жодної "відсеб'ятини", всі зусилля йдуть тільки на реставрацію записів — вони звучать чудово.

Відразу після загадкової смерті влітку 1971-го вокаліста Джима Моррісона, члени "The Doors", найлегшої американської групи всіх часів, спробували продовжити грати як тріо. Геніальний клавішник Рей Манзарек, гітарист Роббі Крігер і барабанщик Джон Денсмор записали дві на подив непоганих платівки – але без харизми, голосу та поезії Моррісона "The Doors" вже не мали своєї особливої магії. Історія групи була завершена.

Але розлучитись остаточно виявилося не так просто. Ініціатором возз'єднання в 1978 році став не хто інший, як Джим Моррісон, який на той час уже 7 років лежав на цвинтарі в Парижі. Незадовго до відльоту до Франції у творчу відпустку, що обернулася вічністю, Моррісон кілька годин декламував свої вірші в одній із лос-анджелеських студій. Джим планував накласти симфонічну музику на свою поезію – і навіть зв'язувався із цього приводу з Лало Шифріном, відомим композитором, який писав кіно. Проект із симфонічною музикою так і не матеріалізувався – але через сім років Манзарек, Крігер і Денсмор згадали про плівки з віршами і вирішили самі вигадати і записати музику, яка супроводжувала б вірші покійного фронтмена.

"Новий і останній" альбом The Doors "An American Prayer" (щоправда, на обложні було написано — "Джим Моррісон. Американська молитва. Музика "The Doors"), виявився вельми атмосферною роботою, хоч і дещо фрагментарною. "Кіно для вух", і навіть речитатив Моррісона, хоч і не надто емоційний, мав внутрішній драйв, таємничу і заховану в ній небезпеку. Це був успіх — "Американська молитва" навіть номінувалася на "Греммі".

Ну а найбільшою сенсацією останнього часу став вихід минулої осені "нової" пісні "Queen" — "Face it Alone", яка була незаслужено забута і понад тридцять років пролежала на полиці. Декілька дублів було записано під час сесій альбому 1989-го "The Miracle" — але Фредді Мерк'юрі, Брайан Мей, Роджер Тейлор та Джон Дікон тоді вирішили не продовжувати роботу над піснею. Потім, вже після смерті Мерк'юрі 1991-го, музиканти спробували повернутися до неї, але в підсумку вважають дублі непридатними для випуску. Ситуація виправилася тільки в 20-х роках 21-го століття — коли команда звукоінженерів переконала Мея і Тейлора, що нинішні технології цілком дозволять змонтувати дублі таким чином, шматочок за шматочком, що результат виявиться цілком осудним. Результат перевершив усі очікування — в 2022-му році шанувальники "Queen" раптом отримали класичну, фірмову баладу групи, з як завжди приголомшливим вокалом Мерк'юрі і трохи щирішу, ніж багато хітів групи 70х-90-х.

Звичайно, через чотири роки після смерті Мерк'юрі, 1995-го, Мей, Тейлор і Дікон випустили альбом "Made in Heaven" — єдину платівку після 1991 року, в записі якої брав участь класичний квартет у повному складі. Тоді музиканти, які залишилися живими, навели лад у своїх архівах, а також доопрацювали останні записи, зроблені з Фредді наприкінці зими і на початку весни 1991-го. На той час музиканти буквально жили в студії, чекаючи дзвінка від Мерк'юрі, який обов'язково дзвонив щоразу, коли почувався досить добре, щоб приїхати та попрацювати кілька годин. Записаний за таких драматичних обставин "Made in Heaven" вийшов навіть пронизливішим, ніж попередній альбом "Innuendo". Але платівка мала шанси стати ще кращою – якби з тодішньою технологією вдалося впоратися з "Face it Alone".

Що ж до використання штучного інтелекту в музиці сьогодні, то найближчим часом композитори та музиканти навряд чи залишаться без роботи – хоча роль ШІ у музичній індустрії зростає з кожним днем. Але програма поки що може виконувати конкретно поставлене завдання – чи то виділити партію вокалу, чи створити музику у стилі конкретного музиканта чи групи. У штучного інтелекту поки що немає ні власного смаку, ні здатної йти на невиправдані ризики креативності.

Але все-таки існують цілком цікаві досліди використання ШІ в поп-музиці. Наприклад, ще у 2018-му році вийшов альбом "Hello World" із цілком пристойною музикою, створеною штучним інтелектом. Натхненником проекту у технічному та творчому сенсі був французький вчений та композитор, ентузіаст технології ШІ Франсуа Паше. У 2019-му з'явився ще один цікавий та знаковий реліз – альбом американської електронниці Голлі Герндон "Proto". На треках цього альбому Герндон співає разом із версією самої себе, тобто голосом, створеним за допомогою штучного інтелекту.

Імениті та "зіркові" музиканти, проте, поки не поспішають брати ШІ у повноцінні партнери. Той же Пол Маккартні днями в соцмережах ще раз повторив, що його нинішній досвід із штучним інтелектом – просто спосіб вирішення технічних проблем, і що ШІ жодним чином не брав креативної участі у створенні "нової" пісні "Бітлз".