Голос з минулого. Як штучний інтелект допоміг The Beatles записати нову пісню

Минулого тижня пісня Now and Then посіла перше місце в офіційному британському хіт-параді. Ми розповідаємо історію нового хіта, обговорюємо його переваги і неминучі недоліки, а також припускаємо, на які ще сюрпризи можна очікувати від досі живих бітлів – незважаючи на запевнення Пола і Рінго в тому, що це "остання пісня" групи.

Дітище відлюдника Леннона

Як ми писали ще на початку літа, "Now and Then" — це дітище Джона Леннона, який загинув у грудні 1980-го року. Джон вигадав цю пісню, сидячи за піаніно у своїй нью-йоркській квартирі в будівлі дев'ятнадцятого століття "Дакота", що вікнами виходить на Центральний парк – за три роки до смерті. У той період, що тривав близько п'яти років, Леннон не випускав нових записів, не давав інтерв'ю і взагалі вів практично відлюдькуватий спосіб життя — він бавився з маленьким сином Шоном, поки Йоко Оно вела сімейний бізнес, розташувавшись в офісі на першому поверсі тієї ж "Дакоти ". За легендою, Джон самостійно пік хліб, міняв Шону підгузки і не згадував про музику. Були розмови про те, що Леннон свідомо уникав навіть радіо, щоб не натрапити на якийсь поп-хіт, який міг би стати йому до смаку і змусити пошкодувати про своє рішення на якийсь час відійти від справ – але це було не зовсім так.

Насправді Джон стежив за тим, що відбувалося в музичному світі, що стрімко змінювався у другій половині сімдесятих. Леннон часто відправляв свого помічника за платівками — наприклад, новинками від Боуї, або, звичайно ж, Маккартні та його гурту "Wings", хоча все ще вважав, що немає музики краще на світі, ніж ранній рок-н-рол 50-х. Але що найважливіше – Джон продовжував писати пісні та записувати їхні демо на касетний магнітофон, що стояв або біля ліжка, якщо Леннон використовував гітару, або на піаніно. Піаніно, до речі, будучи домашнім інструментом, не було ідеально налаштованим — до того ж його звук, записаний на касету, часто істотно заглушував голос Джона.

 Тоді, у сімдесятих, ці технічні деталі зовсім не хвилювали екс-бітла – для Леннона головним було просто не забути пісню, і, у разі потреби, поставити касету, освіжити її в пам'яті та продовжити роботу, якщо матеріал того вартував. Самі ж пісні, незважаючи на набутий автором домашній рай, спокій та затишшя у всіх сферах життя, були дуже меланхолійними. Джон нарешті отримав "зелену карту", відсутність якої сильно отруювала йому життя в Штатах, а відносини з Йоко, після кризи середини сімдесятих, знову були майже безхмарними. Але матеріал, вигаданий Джоном саме в 1977-му, був скоріше результатом кризи середнього віку, а не натхнення, набутого в ролі "домогосподаря". Він усе ще ставив собі найголовніші та найкаверзніші питання у піснях – і чесно відповідав на них, як гірко й розгублено б це не звучало.

Звичайно, це були пісні, характерні для сольного періоду Джона, а не його бітлівської епохи шістдесятих. Жодних вигаданих історій, розказаних від третьої особи, жодної зайвої образності — лише виставлений напоказ внутрішній світ, щирі зізнання, особисті радості, проблеми, страхи та сумніви. У цьому й був увесь "сольний" Джон. Тепер він не мав потужного колективного образу "Бітлз", щоб приховати за ним свою беззахисність чи невпевненість – але це часто лише посилювало враження від пісень. До того ж, після пісень-маніфестів "Give Peace а Chance", "Instant Karma", "Imagine" та "Mind Games", написаних на початку сольної кар'єри, Леннон фактично перестав постачати своє покоління подібними гімнами вселенського масштабу, що беруть свій початок ще у його ж бітлівській "All You Need Is Love". Хоча Джон і заспівав ще на епохальній сольній платівці 1970-го "John Lennon/Plastic Ono Band" про те, що "не вірить у "Бітлз", а тільки в себе", по-справжньому незалежним від впливу квартету Джон ставав тільки зараз, безвилазно сидячи в "Дакоті" і розмірковуючи про те, чи варто взагалі йому повертатися на сцену.

За іронією, одній із демок, записаних Джоном на касету саме в такому "небітлівському" 1977-му році, судилося стати "останньою піснею" "Бітлз". "Now and Then", явлена планеті Полом і Рінго в листопаді 2023-го, вже стала ще більш обговорюваним явищем, ніж аналогічна спроба в 90-х.

Невдала спроба у дев'яностих

У середині того десятиліття Маккартні, ще здоровий Джордж Гаррісон і Старр доопрацювали в студії такі ж домашні демо Джона другої половини сімдесятих і випустили їх як пісні "Free as a Bird" та "Real Love" — в рамках масштабного проекту "Anthology". Музиканти ще тоді, у 1995-му, спробували довести до розуму і "Now and Then", але якість запису леннонівського демо, за визначенням не ідеальна, була набагато гіршою, ніж у двох інших домашніх плівок, наданих Йоко Оно. Вокал Джона тонув у гулі піаніно, прослуховувались сторонні шуми, а марні спроби зробити голос Леннона більш виразним приводили до того, що злощасне, злегка засмучене піаніно теж звучало голосніше — а оскільки запис проводився на одну доріжку, відокремити вокал від піаніно було неможливо. Врешті-решт Джордж обізвав пісню "дурницею" і після єдиного дня роботи над "Now and Then" спроби реанімувати твір Джона було вирішено припинити.

У 2001-му помер Гаррісон, і в наступні двадцять років більше розмов було не про те, чи відновиться робота над "втраченою піснею", а про довгоочікуваний цифровий ремастеринг всього бітлівського каталогу, а також про ремікси бітлівської класики. Чудові нові мікси були підготовлені сином легендарного саундпродюсера "Бітлз" Джорджа Мартіна Джайлсом. Він же поряд з кінорежисером Пітером Джексоном і став однією з ключових фігур у фінальному розділі багаторічної епопеї під назвою "Now and Then", що тяглася з кінця сімдесятих.

"Бітлз" та штучний інтелект

У 2021-му Джексон, прославлений режисер "Володаря кілець" та "Гобіта", після кількох років напруженої роботи, нарешті випустив на екрани нову версію того, що колись називалося фільмом "Let it Be". Джексон перетворив кілометри кіноплівки, знятої в січні 1969-го тодішнім режисером Майклом Ліндсі-Хоггом у три серії фільму "Get Back" — ще однієї знаменної події у житті бітломанів двадцять першого століття. У процесі створення цієї документалки, що зафіксувала репетиції бітлів і знаменитий, майже імпровізований концерт на даху їхнього лондонського офісу, Джексон використав штучний інтелект – а саме програму, яка допомагала відокремити голоси Джона, Пола, Джорджа та Рінго від решти шуму в кіностудії "Твікенхем" та офісі бітлівської компанії "Еппл" на Севіл-Роу. Це було ключовим моментом для подальшого розвитку подій у бітлівському всесвіті.

У 2022-му Джайлз Мартін позичив у Джексона цю ж програму, розроблену його співробітниками – щоб за допомогою штучного інтелекту розділити інструменти та вокал, записані на чотирьох доріжках пісні "Tахman" (альбом "Revolver") і створити нарешті новий мікс цієї основної для музики другої половини ХХ століття платівки. Пол Маккартні, який ніколи насправді не забував про "Now and Then", теж у свою чергу вхопився за можливості нових технологій — і алілуя, вокал Леннона за лічені секунди вдалося відокремити від піаніно та шумів на багатостраждальній касетній плівці, представивши його в кристально чистому вигляді.

Маккартні записав басову партію, і, зберігши акустичну гітару Гаррісона, датовану лютим 1995-го, додав ще й соло на слайд-гітарі в манері сольного Джорджа — як посвята ще одному другові. Рінго знову сів за ударну установку, вважаючи партію, записану у тому ж таки 1995-му, недостатньо гарною. Крім цього, Пол зіграв замість Джона на піаніно і заспівав разом із ним у приспіві та деяких інших фрагментах пісні. Маккартні, який разом із Джайлсом Мартіном був продюсером запису, вважав, що пісні необхідні струнні – неодмінний елемент безлічі треків "Бітлз", починаючи з 1965 року, коли вперше використовувався струнний квартет під час роботи над "Yesterday".

Незважаючи на активну участь Пола і композитора Бена Фостера, Джайлз був основним автором аранжування для струнної секції – і, за його власним зізнанням, намагався як міг "передирати" у свого батька, Джорджа Мартіна, який свого часу був відповідальним за чудові аранжування для скрипок, віолончелей та альтів на бітлівській класиці. У результаті струнні партії на "Now and Then" стали чи не головною окрасою треку крім вокалу Леннона — на них лягав весь тягар драматизму пісні, але у скрипок виходило злітати і парити з цією вагою.

Струнні записували в лос-анджелеській студії "Capitol" у травні 2022-го — те, що насправді ведеться робота над новою піснею "Бітлз" трималося у найсуворішій таємниці. Музикантам повідомили, що вони грають партію для чергової нової композиції Маккартні, яка нібито називається Give & Take, і саме ця назва красувалася на нотах, які були роздані музикантам у студії. До речі, одна зі скрипачок, які брали участь у записі, Керолайн Бакмен так і не дізналася про те, що вона насправді брала участь у записі майбутньої пісні "Бітлз" — Бакмен померла в березні цього року від раку, за вісім місяців до релізу "Now і Then".

Звичайно, пісню, незважаючи на її очевидну красу і пронизливий, неземний смуток, непідробленість якого не має аналогів у сучасній поп-музиці, було легко критикувати. Каменем спотикання та червоною ганчіркою для бітломанів-пуристів, особливо старших поколінь, став горезвісний штучний інтелект. Пол і Рінго, а заразом і Джайлс Мартін, втомилися пояснювати, божитися і присягатися, що можливості штучного інтелекту були використані тільки для того, щоб ізолювати голос Джона від решти на касеті — і той вокал Леннона, який ми чуємо в пісні, жодним чином не є його продуктом. Тим не менш, багато хто досі вважає, що голос, що звучить на Now and Then, не належить живій людині — і це і смішно, і прикро.

Крім того, багатьох професійних бітломанів, які давно знайомі з оригінальним домашнім демо Леннона, що циркулювали на бутлегах і в інтернеті, збентежило і обурило те, що в результаті з пісні було викинуто цілий шматок – і не просто куплет, а так званий "бридж". Бридж – це середні такти в пісні, окремий мелодійний хід, який не відноситься ні до куплету, ні до приспіву. У піснях "Бітлз" бридж був присутній часто – що посилювало враження від композицій та робило сам перебіг музичної думки авторів ще більш непередбачуваним та захоплюючим. У остаточному, відредагованому варіанті "Now and Then", випущеному Полом і Рінго, немає цього фрагмента Леннона, що починається зі слів "I don't wanna lose you" ("Я не хочу втрачати тебе") — що робить структуру пісні дещо схематичною і монотонною, і в цьому сенсі недотягує до найкращих бітлівських зразків.

Але, з іншого боку, Маккартні та Джайлс Мартін додали в запис те, на що більшість меломанів не звернула уваги, захоплено обговорюючи штучний інтелект, викинутий бридж і навіть "брудне" звучання барабанів Рінго. А саме – бек-вокали Джона, Пола та Джорджа, записані ще у шістдесятих, під час роботи над піснями Here, There and Everywhere, Eleanor Rigby та Because. Найчарівнішим чином, бітловські безсловесні "беки", записані за десять років до твору Джоном пісні і майже за 60 років до студійної роботи над "Now and Then", стали на потрібне місце як влиті – і додали треку необхідної магії.

 До речі, тепер найсумнішою піснею, випущених під маркою "Бітлз", можна вважати саме "Now and Then", а не довгі роки "Because", що лідирувала в цьому плані, з фінального шедевра гурту, альбому "Abbey Road". Звичайно, насправді бітли востаннє працювали вчотирьох у студії тоді – записуючи влітку 1969-го "Еббі Роуд". Але вся історія "Бітлз" є винятком з правил, дивом і парадоксом — так що "Now and Then", що була суто сольним творінням Джона Леннона, тепер цілком може вважатися піснею "Бітлз".

Але чи справді це остання пісня "Бітлз"? Що ж, насправді Пол і Рінго мають ще один добре прихований туз у рукаві – справжній священний Грааль бітломанів, а саме 14-хвилинна авангардна музична композиція під назвою "Carnival of Light", записана четвіркою бітлів у січні 1967-го, під час сесій до альбому "Sergeant Pepper's Lonely Hearts Club Band". Ініціатором запису був Маккартні, а його свою чергу попросили про це друзі з лондонської богеми. Carnival of Light була призначена виключно для звукового супроводу світлового шоу, що проводиться в залі Roundhouse, колишньому паровозному депо. І "Карнавал світла" насправді прозвучав там кілька разів для гіпової тусовки тієї ж зими 1967-го – але з того часу запис канув у Лету і ніколи не видавався офіційно. Маккартні хотів випустити "Carnival of Light" ще в дев'яностих, за часів "Антології", але Джордж і навіть Рінго були проти, вважаючи композицію занадто експериментальною. Пол, тим не менш, згадував про "Карнавал" і в двадцять першому столітті – так що зовсім не виключено, що композиція все-таки буде явлена людству.