Голова Держкіно Пилип Іллєнко: Я пишаюся "провалами" українського кіно
"ДС" Як ви думаєте, чому жоден український фільм не окупив витрати на своє виробництво? Це можна вважати провалом?
Ф. В. Українські фільми не провалюються у прокаті. Провал - це дуже суб'єктивна категорія. Давайте порівнювати. Вітчизняні фільми не збирають у прокаті менше грошей, ніж європейські. Приміром, фільм Педро Альмодовара "Джульєтта" в нашому прокаті зібрав близько 700 тис. грн, а фільм Тараса Ткаченка "Гніздо горлиці" - 1,5 млн грн. Але всі вітчизняні ЗМІ написали, що це провал. Справа тут не в тому, хороше кіно або погане, а в тому, що у нас маленький ринок кінопрокату. Я вам відкрию страшну таємницю: американські фільми теж не окупаються за рахунок прокату на українському ринку. Для прокатників Америки і Європи наш ринок - мізерний, якщо вони втратять, то навіть особливо не помітять. А для вітчизняних фільмів це єдиний ринок.
Вісім років тому українського кіно в прокаті не було взагалі, а тепер 8% касових зборів ринку кінопрокату в країні роблять вітчизняні фільми. Я думаю, що слово "провал" можна залишити для кінокритиків, які оперують виключно суб'єктивними категоріями. А ми будемо порівнювати, оперуючи цифрами. Приміром, "Аквамэн" в нашому прокаті зібрав близько 100 млн грн, це рекорд. Але він не окупив витрати на виробництво. Більше того, цієї суми недостатньо, щоб окупити один з найуспішніших українських фільмів у прокаті - "Кіборги". Це проста математика. Обсяг українського ринку в принципі не дозволяє окупити який-небудь фільм. В кінотеатрах "Кіборгів" стояли черги - не на "Зоряні війни", які йшли у сусідньому залі, а на український фільм. Я вважаю, що це був успіх. Однак з точки зору економіки фільм "Кіборги" в прокаті не окупився і, як говорить російська пропаганда, "провалився".
Але провал - це коли на український фільм прийшло менше глядачів, ніж на аналогічний зарубіжний. Знаєте, в Японії невигідно займатися сільським господарством - там мало землі і собівартість сільськогосподарської продукції захмарна, дешевше завозити її з Китаю. Але японське держава, щоб збалансувати витрати аграріїв на виробництво продукції, надає їм субсидію. Це робиться для того, щоб люди займалися своїм ділом, а не поповнювали лави безробітних, яких уряду буде містити набагато дорожче.
"ДС" Яке відношення до українського кінематографу мають японські аграрії?
Ф. В. Схожі ситуації. Там економічна, а у нас культурна. Наполеон говорив, що країна, яка не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу. Якщо перефразувати цей вислів з оглядкою на інформаційну війну, яку ми зараз ведемо з Росією, то воно звучало б так: "Країна, яка не хоче годувати свою культуру, буде годувати чужу". Майже 25 років нашої незалежності ми годували чужу кіноіндустрію - російську. І в якийсь момент наш глядач почав вважати її своєю. А сьогодні цих фільмів у кінотеатрах немає. І не тому, що ми їх заборонили, а тому, що глядачі перестали на них ходити, тому що більше не вважають ці фільми своїми. Це результат того, що з'явився якісний конкурентоспроможний український продукт. І цим так званим "провальним" продуктом особисто я пишаюся, як найбільшим досягненням у своєму житті.
"ДС" Чому українські фільми так рідко показують по телебаченню? У країні мало кінотеатрів, але телевізори є в кожному будинку.
Ф. В. За минулий рік при нашій підтримці створено 26 повнометражних фільмів. Для українського телебачення (шести великих телеканалів) - це крапля в морі. Особливо якщо підрахувати кількість контенту, яке необхідно для заповнення праймового часу. Навіть якщо всі 26 фільмів показати протягом року, цього ніхто не помітить.
Новий фільм на різних інформаційних майданчиках живе протягом приблизно трьох років. Починається все з фестивальних показів, потім кінотеатрального прокату, телебачення, VoD-платформ, потім YouTube.
Українське телебачення купує фільми вітчизняного виробництва і, як правило, показує їх під якусь знакову дату. Думаю, ту ж "Гуцулку Ксеню" обов'язково покажуть - практично всі фільми, до яких Держкіно мало відношення, були в українському телеефірі.
"ДС" Держзамовлення в даний момент існує? Якщо так, то на фільми якого жанру?
Ф. В. По суті, держзамовлення у нас немає. Хоча формально - юридичної документації - цей термін використовують. Насправді у нас є конкурсний відбір кінопроектів, яким займається Рада з державної підтримки кінематографії. Він був створений Кабміном. Також є експертні комісії, що проводять оцінку проектів, - їх дорадчий голос. Останнє слово завжди залишається за Радою з держпідтримки. Саме він вирішує, на які фільми і в якій кількості будуть витрачені виділені державою гроші.
"ДС" В команді президента Зеленського лунають голоси на підтримку приватного кіно, недержавного. Як це може позначитися на Держкіно та виробництві українських фільмів?
Ф. І. Я теж за приватне кіно. Якщо у нас в країні буде динамічно розвиватися приватний сегмент кіноіндустрії, то це буде чудово. Однак треба чітко розділяти українські фільми і фільми, зняті в Україні.
Фільми, зняті в Україні, і зараз практично повністю існують у приватному сегменті, без держпідтримки. Це бізнес-модель, яку в своєму інтерв'ю дуже вдало описав Борис Шефір. Я не буду цитувати. Суть така: якщо в Україні виробляти російськомовні фільми, які будуть відповідати потребам глядацького ринку Росії і країн СНД, у яких є контент на російському мовою, то за рахунок цієї величезної глядацької аудиторії можна окупити фільм. Це правда. Коли ми виробляємо український фільм українською мовою, ми можемо його показувати тільки на фестивалях і в своїй країні. Більше ніде. З великими труднощами ми пробиваємося на європейський і інші ринки. Щоб заробляти на кіно, треба робити фільми російською мовою і продавати їх в Росію. Я не збираюся засуджувати тих, хто цим займається. Нехай платять податки - якщо гроші йдуть з Росії в Україну і при цьому ми фінансуємо українську армію, то в цьому немає нічого незаконного. Але я таким не займаюсь і не буду займатись. У кожного свій шлях.
Але це кіно не можна вважати українським. Це підміна понять. Воно просто вироблено на території нашої країни. Український фільм - це фільм, зроблений в українському культурному контексті, українською мовою для української аудиторії. А цей ринок прокату, як я вже говорив, малий. І яким би геніальним продюсером ти не був, при нинішніх цінах на кіновиробництво зробити фільм, який окупиться за рахунок цього ринку, неможливо. Можна окупити комедію з бюджетом в $200-300 тис., а ось такий фільм, як "Гуцулка Ксеня", вже не можна. І якщо ми хочемо мати своє кіно, держава повинна вкладати в нього гроші. Якби я знав спосіб, як робити такі фільми без держпідтримки, я б із задоволенням цим займався. Але такого способу немає.
В якості додаткової форми підтримки приватного кіновиробництва в світі існує система кеш-рибейтов, тобто субсидій у вигляді повернення частини використаних коштів іноземним виробникам. Саме це може створювати в країні серйозні виробничі потужності. Система кеш-рибейтов передбачена Законом "Про державну підтримку кінематографії в Україні", однак вона у нас досі не працює, оскільки не внесені зміни у Бюджетний кодекс України.
"ДС" В будь-якому випадку українських фільмів у кінотеатрах мало. Чому кінопрокатники не хочуть їх брати?
Ф. В. В Україні мало кінотеатрів. У більшості населених пунктів їх немає взагалі. Вони в достатній кількості є в Києві, а от про Львів, Харків, Одесу цього сказати не можна. Потенціал цих міст кінопрокатниками не використана до кінця. Крім того, є три проблеми, які впливають на кількість глядачів у кінотеатрах. Перша - низька купівельна спроможність населення. Друга - люди масово виїжджають з країни. Ми, звичайно, можемо думати, що нас тут 42 млн, але це далеко не так. Третя - абсолютна відсутність захисту інтелектуальної власності. Ми не монетизуємо ніякі перегляди, крім кінотеатральних. Телебачення абсолютно збиткове, тому за показ фільмів воно платить дуже мало - чисто символічну суму. Скільки? За годину прокату до $30 тис. Так, можливо, для когось це величезна сума, але для кіновиробництва, яке вартує десятки мільйонів, це крапля в морі.
Читайте також: Кіно і Зеленський. Витіснить еротика фільми про Донбасі
До всіх озвучених мною проблем додайте ще монополію кинодистрибуционного ринку. У нас в країні реально одна людина контролює дві третини ринку прокату. Хто? Якщо я назву його прізвище, то він подасть на мене в суд. Всі, хто хоч якось стикався з цим ринком, відразу дізнаються цього джентльмена з легким іноземним акцентом (Від редакції: ЗМІ неодноразово називали монополістом на цьому ринку компанію Богдана Батруха B&H Film Distribution). Є підозра, що ця монополія використовується для того, щоб перешкоджати вільній конкуренції. Особливо якщо проаналізувати наш ринок прокату, взявши за основу фільми, які в останні роки отримали "Оскар". Приміром, прекрасного фільму "Три білборда на кордоні Эббинга, Міссурі", який отримав два "Оскари", в нашому прокаті не було зовсім. Стрічку "Син Саула", яка в 2016-му отримала "Оскар" як кращий фільм іноземною мовою, взагалі у нас не показували.
В нашому прокаті домінують не просто американські фільми, а мейджорские американські фільми (проекти великих кіностудій. - "ДС"). З-за цієї монополії кінотеатри не беруть українські та європейські фільми, не показують їх у зручний для глядачів час. Але ми все одно досить ефективно працюємо з кінотеатрами. Результат є - це 8% касових зборів ринку кінопрокату в країні.
У нас тільки кілька компаній, які хоч якось просувають на наш кіноринок європейське фестивальне кіно. І, повірте, у них касові збори набагато нижче, ніж від прокату українських картин.
"ДС" На 2019 рік держава виділила для Держкіно 505,7 млн грн. На даний момент використаний тільки 31 млн. Що буде з іншими засобами?
Ф. В. Ось зараз закінчиться відбір нових фільмів, і гроші підуть на їх створення. Багато хто чомусь думають, що кожен рік нам 1 січня на рахунок приходить млн 505,7, які я потроху видаю на виробництво фільмів. Але насправді немає ніяких мільйонів. Вони є умовно, на папері. Казначейство видає нам гроші під конкретну заявку, а кошти списуються з рахунку казначейства вже в момент виплати. Якщо гроші не використовуються, то вони "згорають". Їх витрачають на інші потреби держави.
"ДС" Бюджет на 2020 рік поки не прийнято, але ви може спрогнозувати суму, яку вирішать виділити на кіно в наступному році?
Ф. І. Я тут працюю п'ять років і всі ці п'ять років ніколи не знав, скільки грошей Держкіно отримає в наступному році. Зазвичай ця цифра ставала відома в грудні. І кожен раз була сюрпризом. Як правило, бюджет у нас приймають по ночах і в мене склалося враження, що депутати іноді навіть не розуміють, за що вони голосують. Коли я дзвоню знайомим депутатам з питанням: "Скільки дали на кіно?" мені відповідають: "Чекай, поки опублікують". Ви ж розумієте, що в такій ситуації неможливо говорити про стабільний розвиток кіноіндустрії. Кіно проводиться два-три роки. Як я можу ефективно займатися менеджментом, якщо я не знаю, якою буде у мене бюджету у наступному році? Я не можу нічого планувати, але при цьому мені потрібно керувати процесом.
"ДС" Прийде новий уряд і грядуть кадрові перестановки. Ви утримаєтеся в кріслі?
Ф. В. Не знаю. Цілком можливо, що прийде нова людина. Хто це буде? Зі мною не радяться з цього приводу.
"ДС" Назвіть вітчизняні фільми, які, на ваш погляд, є обов'язковими для перегляду?
Ф. І. Я б рекомендував переглянути фільми Олександра Довженка, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука і Сергія Параджанова. Із сучасних я б не хотів когось виділяти, це не зовсім коректно. Але з того, що ще не вийшло на екрани, пораджу фільми Валентина Васяновича "Атлантида" і Михайла Іллєнка "Толока". Ну і стрічку Нарімана Алієва "Додому", прем'єра якої вже відбулася.
Від редакції: в Держкіно попросили окремо зазначити, що Пилип Іллєнко давав інтерв'ю українською мовою
