Гібридна церква. Чому провалився флешмоб від УПЦ МП

Центр інформації УПЦ МП ініціював у "Фейсбуці" флешмоб під хештегом #УПЦ_це_я. Для цього була розроблена рамка з силуетом Києво-Печерської лаври, яку учасникам пропонували накласти на свій аватар. Протягом двох днів флешмоб зібрав чотири тисячі учасників — віруючих і священнослужителів УПЦ МП, а також представників зарубіжжя та інших православних церков, які таким чином "демонструють підтримку Української православної церкви", — повідомляє офіційний сайт УПЦ МП. Також наголошується, що "віруючі дякують за можливість заявити про свою приналежність до канонічної церкви і відстояти свої погляди в разі можливих дискусій у мережі інтернет".

Загалом, тут все чудово — і "підтримка та ентузіазм..." (не мільйонів, щоправда, а декількох тисяч), і подяку від трудящих мас "за надану можливість", і солідарність всього прогресивного людства. І аватарка така "мовець" — не універсальні євангельські сюжети, а силует твердині, оплоту і навіть, мабуть, символу "канонічного православ'я" в Україні.

І це, звичайно, правильно: віруючі демонструють не приналежність до якоїсь безродно-космополитичному християнства, а саме до "канонічної церкви". До церкви, а не до віри — і це дуже характерна і, мабуть, найцікавіша риса як конкретного флешмобу, так і нашої пострадянської релігійності в цілому: принципова приналежність до церковній структурі, прив'язаною до "канонічної території" і центру, розташованому в одній із столиць, а не до духовної спільності, на чолі якої Христос, Бог Живий. Чітку відповідь на питання "чиїх будеш?" — на землі, а не на небесах. Що дає можливість говорити про український (і взагалі пострадянському) православ'ї в більшій мірі як про карго-культ, ніж про християнство.

З боку ініціаторів акції — Київської митрополії — все абсолютно прозоро. Це безкоштовно піар-акція. Якщо можна запустити вірус стихійної солідарності навколо жертв терактів і секшуал харрасмента, чому не можна "інфікувати" мережа солідарністю з "канонічною церквою"? І "розвінчати" міф про те, що УПЦ — "московська церква". Ось, будь ласка, українські громадяни чіпляють на груди аватарці лаврський значок. Українська, стало бути, церква. Нічого тут мифоложествовать.

Але щось пішло не так — піар-акція виявилася неефективною. "Врожай" в чотири тисячі "жесуистов" і "митушек" за дві доби для церкви, яка позиціонує себе як "найбільша церква в Україні", непереконливий. Та й той факт, що "значок УПЦ МП" чіпляють собі на груди саме громадяни України, ні про що не говорить. Російські аквафреши в Донецьку і Луганську вивішували не тільки заслані козачки, але і українські громадяни. І Путіна закликали захистити себе від "київської хунти" теж переважно люди з українськими паспортами.

Так що ж суї" від УПЦ МП можна витлумачити і перекручено — як попередження про можливе "внутрішньому Донбасі", якщо раптом українське керівництво надумає прийняти якісь заходи відносно "церкви з закордонним центром".

Влади пред'являють "канонічних українців", тим самим натякаючи, що будь-які заходи проти УПЦ МП будуть "війною проти власного народу". Аватарки з лаврою — ті самі "жінки і діти", за спинами яких "ми будемо стояти". Ті потенційні "мученики", якими ми будемо козиряти на міжнародних зібраннях і в західних ЗМІ. Ті самі "жертви", на яких посягає влада. Тільки за те, що вони хочуть належати до "канонічної церкви"!

Тільки мені це нагадує ОРДЛО, в якому теж "просто хотіли говорити російською"? Чому, нагадаю, ніхто не заважав. Точно так само, як ніхто не заважає сповідувати "канонічне православ'я". Між приводом і причиною іноді тягнеться прірву. Але є люди з особливим талантом не помічати, що справа не в мові і не в сповіданні. А в чистій політиці, що стоїть за цими значками і аватарками, як війська за спинами жінок і дітей.

Флешмоб, втім, спочатку був приречений на "камерність". Помилка Центру інформації з точки зору маркетингу — "дитяча": промахнулися в оцінці цільової аудиторії.

Щоб запустити вірусний маркетинг в мережу і мати успіх, потрібно потрапити в резонанс з аудиторією та її сподіваннями. "Ж суї УПЦ МП" не потрапило і не могло потрапити. По-перше, тому, що все ж суї" так чи інакше були проявами стихійної солідарності, а не "я-волем" на відмашку начальства. По-друге, тому, що флешмоб — метод, популярний в колах ліберально налаштованої інтернет-публіки. Яка може бути "ж суї" з чим завгодно, але з консервативними церковними структурами — в останню чергу.

На хресний хід або молитовне стояння УПЦ МП могло б зібрати — і збирало — куди більше народу, ніж на "фейсбучный" флешмоб. Тому що бабусі у ФБ не зависають. А ті небабушки, які зависають, часто не поспішають брати участь у гібридних акціях і взагалі вважають за краще дистанціюватися від політики керівництва конфесії. Це віруючі люди, які прийдуть на хресний хід чи молебень, тому що це християнська акція. А "ж суї" — відверто політичний акт — не знаходить у них масової підтримки. Це якраз та частина вірних УПЦ МП, яких політика в церкві дратує, а не надихає на солідарність.

Питання солідарності для пострадянського українського християнства вельми болісний та неоднозначний. Тут так багато незручних моментів, на які доводиться закривати очі, що іноді сам собі здаєшся сліпим. Вихід з положення — солідарність в малих групах. У парафіях на чолі з пристойними священиками, в асоціаціях з окремими архієреями. А все інше — поминання за службою "патріарха й отця нашого Кирила", освячення знамен "Російської православної армії", участь українських архієреїв в московських парадах — витісняється геть, в сліпа пляма. Завжди можна заспокоїти себе тим, що це "політика", яка відношення до Христа не має. І це, безумовно, модус операнди. Але що він геть-чисто виключає — це можливість солідарності на рівні цілої конфесії. Бо з ким солідаризуватися пристойній людині? З тими, хто немовляти "не там хрещеної" відмовляється відспівувати?

В цьому і проблема солідарності, і шлях виходу з неї. Якщо ставити в главу кута конфесійну приналежність і робити її "центром тяжіння", виходить пшик, як у випадку з нинішнім упецешным "ж суї". Тому що в рамках цієї конфесії багатьом її членів стає трохи ніяково — вони б воліли залишатися християнами і солідаризуватися з "двома або трьома, присутніми в Ім'я Його".

Наше "офіційне" — тобто конфесійне — православ'я наскрізь політичний, тому що саме поняття "конфесії" передбачає поділ і неминуче конфлікт, коли конфесії зустрічаються на одній "канонічної території".

Принципова конфесійність українського православ'я на кшталт поділу на політичні партії. Тому немає сенсу скаржитися на те, що церковне питання політизують. Конфесійність — це і є політика. Поки люди ходять до церкви, належать громаді, збираються на спільні молебні та хресні ходи — це релігія і церковне життя. Але коли вони починають належати не просто до церкви, а до "канонічної конфесії", коли виникають "безблагодатні розкольники", коли починається поділ "канонічної території" і освячення прапорів воюючих армій (неважливо, якого кольору) — це, вибачте, не має відношення до християнства. Це чиста політика. І саме з політичних рахунками тут доводиться платити. А будь-яка спроба перевести розмову в область "ж суї", прикритися "ентузіазмом мільйонів" — підміна понять або, якщо хочете, гібридність. Той самий випадок, коли за спинами жінок і дітей маячать міцні, озброєні до зубів фігури.

Як ми дійшли до життя такого, що люди зазіхають на храм, щиро дивується на своєму ФБ-акаунті один поважний київський священик, маючи на увазі скандал навколо Десятинної церкви. Дійсно, як? Не XX століття. Не більшовизм-атеїзм. Культурний місто навколо, пристойні люди, а піди ж ти: пиляють хрести, каплиці підпалюють... Відповідей — і взагалі, і з приводу конкретного культового Мафу — кілька. Але тут наведу тільки один: так, напевно, буває завжди, коли, замість того щоб "миссионерить" і "катхизить", церква будує, а замість того, щоб боротися за душі з лукавим, вона бореться за "канонічну територію" з конкурентами. Коли немає "церкви" — є "конфесія". Коли духовне життя — лише ширма, за якою обтяпываются політичні так і економічні теж) угоди. Тому саме слово "храм" в даному випадку взагалі недоречне — тільки "культова споруда". Яке може бути храмом або стати храмом, а може так і залишитися МАФом.

Називати будь-культова споруда за замовчуванням храмом" — характерна ознака карго-культу. Те ж стосується рамки на аватарку від Центру інформації УПЦ МП. На ній КПЛ — твердиня і оплот "канонічного православ'я", а не євангельський сюжет. Це все, що вам потрібно знати про "ж суї" від Київської митрополії.