Гей-прайди. Як протести перетворилися на бізнес і свято
Майже через місяць, 9-18 червня в Україні, пройде Київпрайд, який завершиться Маршем рівності в центрі столиці. Крім того, 17 травня ЛГБТ відзначать IDAHO (Міжнародний день боротьби з гомофобією) - у ці дні обіцяли прайд-заходи в Херсоні, а вже в серпні прайд пройде в Одесі. Напередодні цілого списку "райдужних" заходів "ДС" вирішила згадати, що таке насправді прайд, який російські ЗМІ і фанати "традиційних цінностей" зазвичай називають гей-парадом, з чого все починалося і до чого прийшло тепер.
До речі, прайд походить від слова "гордість" англійською мовою. Ті, хто каже, що пишатися своєю орієнтацією так само безглуздо, як кольором шкіри і волосся, швидше за все, не стикалися з серйозною дискримінацією. Зараз прайди проводять у 50 країнах світу. Десь вони перетворилися в святкові шоу, але спочатку все було дуже серйозно.
США: прайд за два мільйони доларів
Прайд-рух почалося з США, де в 60-х роках геї, лесбіянки, бісексуали і трансгендерні люди жили далеко не райдужно. Гомосексуальні відносини між одностатевими партнерами були кримінальним злочином - покарання варіювалося від штрафу до 20 років в'язниці або примусового "лікування". До числа методів лікування входили кастрація, лоботомія і електрошок. Приклад останнього можна побачити у другому сезоні серіалу "Американська історія жахів" - там дівчину в психіатричній клініці електрошоком відучують порушуватися при вигляді фотографій інших жінок. А потім намагаються змусити отримувати задоволення від статевого акту з чоловіком. Працювали такі методи не дуже успішно. Звичайною справою були облави в підпільних гей-клубах, фото арештантів друкували в газетах, після чого вони втрачали роботу, їх виганяли з вузів, орендованих квартир і так далі. Про загрозу насильства можна навіть не згадувати.
Все змінилося після 27-28 червня 1969 року, коли поліція у Нью-Йорку обрушилася з облавою на бар "Стоунволл" в гей-кварталі Грінвіч-Віллідж. Натовп навколо закладу вперше чинила запеклий опір - в поліцейських полетіли пляшки та каміння. Зіткнення тривали до ранку і повторювалися кожну ніч всю тиждень. Події, названі Стоунволлским повстанням, вважаються початком руху ЛГБТ за свої права в США, так і по чому - по всьому світу. Саме річницю Стоунволла відзначають щорічно масовими маршами. У першу річницю повстання на Крістофер-Стріт, де і сталися заворушення, вийшли кілька сотень демонстрантів - ця акція вважається першим гей-прайд. До речі, фільм "Стоунволл" (2015 року), заявлений саме як історія про першому прайді, не надто розкриває тему цих історичних подій, зосередившись на особистій історії хлопця-гея з провінції. Всього 10 хвилин фільму присвячені саме бунтів і першого маршу, в той час як підґрунтя бунтів залишається за кадром.
Учасники першого маршу вимагали декриміналізувати гомосексуальні відносини, скасувати закони, що дозволяють дискримінувати ЛГБТ на роботі і в сфері житла, а також закликали до відкритості гомосексуального статусу. Перший марш не був схожий на шоу або карнавали - по суті, це було правозахисний хода під гаслами "Чого ми хочемо? Звільнення геїв! Коли ми це хочемо? Зараз!", "Скажи голосно: Гей - це гордо!", "З шафи на вулицю!". Під гордістю вважали гордість бути собою і відстоювати власні права.
Тим же влітку 70-го демонстрації пройшли в Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Атланті і Торонто. У підсумку прайди стали проводити по всій території США і Канади. Перші марші були нечисленними, викликали опір консерваторів, а їх учасників частенько заарештовували. Райдужний прапор, який тепер є впізнаваним символом ЛГБТ у всьому світі, намалював для прайду в Сан-Франциско художник Гілберт Бейкер тільки в 1978-м. Спочатку марші ЛГБТ називали "Днями свободи" або "Днями звільнення геїв", і тільки потім перейменували в прайди та паради - під впливом набирає популярність гей-орієнтованого бізнесу.
Зараз прайди в Нью-Йорку і Сан-Франциско - комерційні заходи з великими спонсорами, причому цілком окупаються. На шоу з'їжджаються не тільки американці зі всіх штатів, але і політики, правозахисники, активісти і просто туристи з інших країн. Серед спонсорів прайду в Нью-Йорку - Facebook, Netflix, Coca Cola, Microsoft, Mastercard, Nissan, а бюджет заходу в 2016-му становив...$1,7 млн. В 2016-му році після теракту в Орландо прайд в Нью-Йорку зібрав рекордну кількість учасників - 32 тисячі осіб. Частина заходів є платними (наприклад, концерти і вечірки), і спонсори шикуються в чергу, щоб їх згадали в информгайде. Правда, в цьому році, після приходу до влади Дональда Трампа, очікується, що з розважального заходу американські прайди знову стануть протестними, а частина спонсорів піде в тінь, побоюючись погіршення відносин з владою.
Лондон: приходять випити і розважитися
Європа пішла за США. Перша демонстрація за права ЛГБТ в Лондоні пройшла в тому ж 1970-му, в Парижі - у 1971-му, в Берліні - у 1979-м. З часом прайди почали проводити майже всі країни Європи, Південної Америки (фото зі знаменитого гей-карнавалу в Бразилії радикали люблять ілюструвати марші в Києві), Австралія і Нова Зеландія, ПАР і навіть ряд країн Азії - Туреччина, Ізраїль (там дуже розвинений ЛГБТ-туризм, хоча укладати одностатеві шлюби громадяни все ще їздять в Європу), Японія, Таїланд.
У Лондоні і в цілому Британії прайди - давно масове свято, а не протест. Торішній марш на Трафальгарській площі зібрав понад 20 тисяч учасників. За словами Ендрю Джонса, співзасновника мережі організаторів прайдов у Великобританії, прайд в Лондоні готують близько тисячі волонтерів, а за рік на його проведення збирають близько 100 тисяч фунтів. Марш на Трафальгальской площі - велика подія. При цьому акцент на британських прайдах, які проходять по всій країні цілий рік, з кінця лютого і початок жовтня, робиться вже давно не на правозахисному аспекті, а на розважальному шоу. "Зараз у нас здебільшого люди приїжджають на прайд випити і розважитися, хоча з'являються і нові актуальні проблеми - наприклад, права трансгендерних людей", - говорить Ендрю.
У Британії, як і в США, частина прайд-заходів - платні, з концертами, кількома сценами і різноманітною програмою. За словами Ендрю, навіть віддалені індустріальні міста в Британії можуть зібрати на прайд 8000-10 000 чоловік. У той же час перший прайд в Британії зібрав 800 осіб в Лондоні і 400 людей - в Манчестері. У 1980-х перший офіційний прайд в Манчестері зібрав близько двох тисяч осіб. За словами Ендрю Джонса, це були часи Тетчер, коли масово закривалися заводи і посилювалися протестні настрої. Вони, до речі, відображені у фільмі "Прайд" 2014 року про те, як групі ЛГБТ вдалося залучити до участі в прайді шахтарів у 1984 році. Пізніше шахтарі, вдячні геям і лесбіянкам за підтримку у їх протестах, внесли поправку про права ЛГБТ в програму своєї партії на виборах.
Сусіди: радикали Сербії та фестивалі у Празі
У країнах колишнього "совка" ситуація була не краща, ніж в США в 1970-х. На гей-прайди в Сербії, Словаччини, Румунії, Будапешті та Ризі в 2000-х регулярно здійснювали напади радикали. У Варшаві в 2005-му марш і зовсім заборонили, але це не завадило кільком тисячам осіб пройтися по столиці з плакатами. Однак з 2008-го прайди в консервативній Польщі проходили без перешкод з боку влади. Наприклад, в 2015-му марш зібрав 20 тисяч учасників.
В Празі з 2011-го кожен серпень проводиться фестиваль Prague Pride. У минулому році він відзначив своє п'ятиріччя і зібрав 35 тисяч чоловік. В тиждень фестивалю проводяться вечірки в клубах, екскурсії по Празі, конференції, конкурси, музичні вечори та концерти. Менш райдужна ситуація в Сербії, де у свій час прайди забороняли з причини масових нападів на учасників. У минулому році на марш в Белграді вийшли близько двох тисяч осіб, їх охороняли п'ять тисяч поліцейських. Нічого не нагадує?
Київ: френдлі-кафе і 15 тисяч через п'ять років
Програма київського прайду традиційно (як би це не звучало іронічно) передбачає в основному правозахисні заходи. Бувають і розваги - наприклад, в минулому році на одному з вечорів виступила фіналістка "Голосу країни" Агата Вільчик. В цьому році. як вже писала "ДС", крім Маршу рівності обіцяють кінопокази, дискусію про ґендерної ідентичності, бізнес-сніданок, наукову конференцію, презентацію книги. Якщо минулого року вдалося зібрати у Києві дві тисячі осіб, в цьому році хочуть залучити всі п'ять. І, хоча київський прайд поки не спонсорують компанії зі світовим ім'ям, в Україні з'явилися перші паростки френдлі-бізнесу (лояльного до ЛГБТ). Кажуть, у Британії перед прайдом магазини на центральних вулицях вивішують у вікна великі плакати про підтримку ходи. До цього нам ще далеко (та й сумнівно, що такі вітрини проживуть довго), але ряд кафе напередодні Євробачення погодилися, щоб їх внесли у френдлі-карту. Також свою підтримку рівноправності висловили деякі магазини. Всього у списку - 19 кафе, чотири магазини та три клуби (один виключно для чоловіків). Це мізер порівняно з Лондоном і Нью-Йорком, але все ж краще, ніж нічого.
"Спочатку прайд у Великобританії також був протестом, тепер це скоріше святкування досягнень, - відзначає Ендрю Джонс. - В Україні, враховуючи світовий досвід, все буде розвиватися значно швидше, ніж у нас. При цьому в історії Британії можна знайти паралелі з Україною: у важкі часи люди більш відкриті змін".
На його думку, з часом в Києві вдасться знайти куди більше дружніх закладів та бізнесів, а через 5 років на марш в столиці можуть вийти вже 15-50 тисяч осіб.
Володимир Науменко, співголова ініціативної групи Agents of Q. U. E. E. R:
Прайди у розвинених країнах проходять в менш ворожому середовищі. Це - комерціалізовані заходи, окупають самі себе і дають можливість заробити і місцевому населенню, і міському бюджету. Безумовно, паралельно також продовжує проводитися правозахисна та просвітницька діяльність, робота по розвитку ЛГБТ-руху й активізму, різноманітні соціально-політичні івенти. На Заході прайди стали настільки вигідними і яскравими, що перестали зустрічати активний опір і отримали безліч прихильників. Те, що ми зараз спостерігаємо в Україні, орієнтоване тільки під грантову діяльність. Я ні в якому разі не кажу, що це погано, але цього вже недостатньо. Окремі заповзятливі молоді люди з ЛГБТ-спільноти вже почали продавати райдужні прапори під майбутній Київпрайд. Відмінним кроком оргкомітету в цьому випадку було б провести переговори з такими людьми і домовитися про відсоток з кожного проданого прапора взамін на розміщення інформації про їх продажу на офіційному сайті Київпрайду і подальшої логістикою продажу цих прапорів на самому Марші і заходах прайд-тижня.
Але дуже схоже, що клянчити у закордонних донорських структур, підганяючи бюджети під "цільове використання інвестиційних коштів", в рази простіше, ніж докладати зусиль і домовлятися. Мене дуже порадувало поява карти дружніх до ЛГБТ закладів Києва, яку розмістив Київпрайд на своїй сторінці, але на ділі вона виявилася створена виключно для іноземних туристів, які приїдуть на Євробачення. Це, звичайно, теж добре, але виходить, що закордонні туристи це люди з правами і потребами, а наших ЛГБТ можна такими не вважати.
Нам пора починати орієнтувати бізнес і державні сервіси на ЛГБТ громадян, які 24 години на добу і все життя маринуються в гомофобії і невігластві. На тих, хто щодня користується послугами тут і містить держапарат за рахунок своїх податків, а не створювати награний комфорт і безпеку для людей, які проведуть у нас кілька днів. Тільки в такому випадку можна буде говорити про ЛГБТ-руху, захист прав і прайдах як про заходах за рівноправність в широкому сенсі.
Тангарр Форгарт, со-директор ініціативної групи adamanT*
Трапився в мене недавно цікавий розмова з одним хорошим знайомим. Мужик з Західної України, віруючий, сім'янин, роботяга. Він не стронник гонінь і, тим більше, вбивств ЛГБТ, але йому явно було незручно від дисонансу. З одного боку, його віра як би говорить йому про гріховності, з іншого боку, перед ним я - його добрий знайомий, готовий допомогти і підтримати. Та ще й мій хлопець йому проводку в будинку робив - взагалі етичні вила виходять: ніби як віруюча і щиро хоче дотримати заповіти, з іншого - не вважає можливим чинити безчесно, осуджуючи своїх добрих знайомих. А намагатися всидіти на двох стільцях - лицемірство. Підхід з розряду "Ненавиджу геїв, але ти ось норм чувак, я тебе особисто знаю. Але інших геїв ух як ненавиджу!" - це і правда сумнівно. Ось і знаходився мій добрий знайомий у стані дисонансу. І тут він приїжджає в Київ по роботі, кличе мене випити пива і аж світиться при зустрічі. І видає монолог хвилин на 15 про те, що прийшов до вирішення по темі питання: як йому, значить, ставитися до геїв. І каже він приблизно таке:
"Ти розумієш, я ж віруючий, мені важливо дотримуватися того, що говорить моя релігія. Але, блін, бути чесним перед собою та іншими важливо не менше. Не можу я по-іншому, якщо лицемірити намагаюся, то відчуваю себе гнилим якимось відразу. І бентежило мене сильно, що ніби як, по вірі якщо, то я засуджувати геїв має, а якщо по совісті, то ти нормальний хлопець і в цілому ви люди як люди - звичайні. Хтось гірше, хтось краще, як і всі інші. Звертався до священиків, питав як бути, але всі вони в основному про сірку і вогонь починають розповідати. І при цьому я - підрядник з будівництва у пари батюшок, бачу, які там гроші крутяться, які у них будинки і машини - живучи по Біблії, такого не заробиш. Не скажу, що у всіх, але помітив, що чим крутіша машина, тим голосніше про геєну вогненну мовить.
Тому вирішив сам розібратися, що там у Біблії на вашу тему пишеться. Засів на кілька вечорів перед комп'ютером, Біблію поруч з собою на стіл, закладки приготував і поліз вивчати. Дружина іноді заглядала, сміється, каже: "Так серйозно виглядаєш, ніби професор богослов'я до лекції готується". Дізнався я там багато цікавого. Не тільки на тему геїв, а взагалі про різне. Зрозумів, що даремно раніше сам не перевіряв, що там написано. Тут, як мовиться, на батюшку сподівайся, а сам не зівай. Голова, звичайно, тріщала, по-першої: я ж і різницю переказів різних слів заліз. Ти в курсі, до речі, що ось це ось "мужоложники" - це неправильний переклад? Що насправді це слово треба перекладати як "насильники над чоловіками" - поширене явище в ті часи після перемоги над ворогами, таким чином переможці показували свою перевагу, принижуючи переможених. Я не знав, і ніхто з моїх знайомих не знав.
Це ж інша справа! Ґвалтівників треба карати, незалежно від того, кого вони ґвалтують. Але з-за цього невірного перекладу тепер всі думають, що мова не про покарання за зґвалтування, а про покарання за в принципі секс між чоловіками.
Та й взагалі, я почитав, що говорить Ісус про геїв. Знаєш, що він говорить? Нічого. Ні словечка, їй-Богу! Навіть у великій Нагірній проповіді. Там взагалі всі слова про кохання. І жодного слова про ненависть.
Взагалі, я зрозумів, що Ісус був революціонером. Тому що те, що він говорив тоді, сприймалося оточуючими як щось абсолютно неймовірне. Не дивно, що його і виганяли з храмів - він же говорив революційні речі для того суспільства, в якому знаходився: про прощення, про любов до ближнього і навіть до ворога, про відмову від розкоші, про необхідність допомагати і не чекати плати за це. І йому протидіяли і влада, і жрецтво, яке жировало тоді на релігії, і самі люди, які звикли жити за старими законами. Але він був непохитний, тому що знав про своїй правоті. Знав, що Прощення і Любов - вище ненависті і злості. І в наш час християнину підтримувати права ЛГБТ - права взагалі всіх людей - я вважаю, що по духу це саме те, про що говорив Ісус. Це відчувається революційним, але не менш революційним були і Його слова в свій час".
Сказати, що я був здивований - не те слово. Потім запитав, яке у нього тепер думка про прайдах і отримав відповідь, що він і про прайдах почитав: як воно все починалося в різних країнах, про поліцейські погроми в ЛГБТ-закладах, про затримання і шантаж, про перші спроби відстоювання своїх прав. І що, на його думку, боротися за свої права, за свою людську гідність необхідно. Інакше ти погоджуєшся з тим, що тебе не визнають людиною. Чи погоджуєшся з тим, що, навіть якщо не тебе особисто, то когось із твоїх знайомих, друзів та просто громадян твоєї країни не визнають людьми. І Марш рівності - це саме про це. Про людську гідність та солідарність. Я слухав ці слова і вони лунали рефреном у мене в голові. Це були й мої думки теж. І розуміння того, що ось ця людина сам - САМ - прийшов до таких же висновків - це викликало мурашки по шкірі. Ну і звичайно, я не міг не запитати, чи вийде він з нами на Марш рівності. Він чесно відповів, що обіцяти вийти як учасник він поки не може - треба, щоб нова інформація, нова картина світу і його місце в ній вклалися в голові. Але як глядач він буде там точно. І знаєте що? Цього більш ніж достатньо для початку.
