Гастролі Корольової. Московський концерт хору ім. Хорста Весселя взимку 44-го

Хорст Вессель - нацистській герой, вірш якого ставши словами гімну NSDAP (Національно-соціалістичної робітничої партії Німеччини). Як гадаєте, чи міг би відбутися концерт хору його імені (звісно, всі співаки теж віддані члени партії NSDAP) у Москві 1944 року? Фантастика? Паралельна реальність?

Сучасне українське культурне життя підкидує сюжети "крутіші, ніж "Фауст" Гьоте". Отже, купуйте квітки та квіти: до нас їде дійсний член партії "Єдина Росія", "вірний путінець", заслужена артистка Росії Наташа Корольова! Виступатиме Наташа в палаці "Україна" - державному підприємстві тієї самої країни, агресію проти якої так палко підтримують очільники та депутати всіх рівнів партії "Єдина Росія".

І нема на то ради, адже немає жодних заборон на в'їзд до України членів партій та організацій, що підтримують анексію Криму та агресію Росії на Сході України. Невідомі й прецеденти звернення до суду правозахисників з вимогою визнати партії "Єдина Росія", ЛДПР, КПРФ, а також всілякі "Євразійські Союзи" злочинними організаціями, що посягають на цілісність та суверенітет України. Тобто, всі ознаки таких дій є, а звернень до суду та відповідних рішень немає. Представники цих структур персонами non grata досі не оголошені: де-юре вони можуть спокійно розгулювати теренами нашої держави і робити, що заманеться.

Отже законів немає, лишаються лише моральні імперативи та естетичні запобіжники. А від з ними у нашого суспільства поки що не складається. "За шмат гнилої ковбаси. У вас хоч матір попроси", - казав Тарас Шевченко. Зовсім нещодавно стараннями небайдужих громадян було скасовано концерт Віллі Токарєва (того, що про "ех, хвіст-чєшуя" співає) у тому ж сумнозвісному палаці "Україна". Директора закладу Романа Недзельського зрив концерту закордонної "зірки" шансону надзвичайно обурив - раніше керівник державного підприємства заявляв, що українські виконавці ще не доросли до високого рівня палацу "Україна".

Після анонсу концерту Корольової громадськість зажадала від Недзельського мати як не смак, то хоча б здоровий глузд та елементарні уявлення щодо норм моралі. Директор палацу "Україна" відповів інтерв'ю на сторінках "Комсомольської Правди в Україні" (тут ще питання, чому вона досі виходить на території України). Так, Роман Недзельський заявляє, що активісти не мають права забороняти чиї б то не було виступи, бо народ за кожного артиста голосує гривнею. Залізна логіка, не посперечаєшся. Однак залишається спитати, на кого, все ж таки, працює Роман Степанович, львів'янін і чоловік Оксани Білозір?

Ці закиди у симпатіях до "руського міра" могли б здатися безпідставними, якби не наполеглеві намагання пана директора протягнути на українську сцену російську естраду, а також не дивний вибір медійного майданчика для діалогу з активістами. Між тім від російської кічової естетики до естетики колаборації з Росією - один крок. І щось підказує, що на полі битви за українську культуру з'явились нові фігури.

Саме так, "полі битви", як би пафосно це спершу не звучало . Усі культурні перемоги в цій сторічній битві в буквальному сенсі цього слова виборені життями українців: "розстріляне відродження" - життями вояків УНР та ЗУНР, "шістдесятництво" - життями бійців УПА, культурний підйом 90-х - життями та здоров'я ям дисидентів 70-х та 80-х років. Сучасний підйом культури теж сплачується кривавою монетою життів, натрапляє на страшенний спротив та спроби взяти реванш.

Згадати хоча б реванш імперської культури у середині 90-х. До 95-го року українська эстрада, театр, кінематограф, попри страшенні проблеми з фінансуванням, розвивались своїм, досить самобутнім шляхом. Щоправда, відчутно потерпівши від агресивної експансії "руського шансону", який підім'яв під себе практично всі прошарки маргіналітету та пролетаріату. У ніч з 1995 1996 рік було дано перший залп наступу в культурній війні. Цим залпом виявився фільм "Стариє пєсні о главном", головним меседжем якого було "хватіт ссоріться, у нас стсолько загального культурного російської наслєдія". Піпл схавав цей фільм і меседж із задоволенням. І на українському медійному ринку з'єднання явилася ціла армія московських продюсерів з неймовірною кількістю грошей та жагою до опанування п'ятому ятидесятимільйонного ринку. Українських виконавців перекуповували і переконували співати російською, бо українською співати "не модно". Тих, хто не хотів грати за новими правилами, витісняли на маргінеси. Залишали хіба що виконавців у стилі "эстрада УРСР", аби підкреслити ретроградність цієї самої україномовної естради.

У результаті до 2003 року музична сцена була майже повністю зачищена - поява тієї ж Руслани чі "Океану Ельзи" це, швидше, диво Господнє. Переважна більшість нових україномовних виконавців давала концерти по невеличких клубах та на європейських гастролях, довгий час залишаючись "неформатом" для великої сцени, телебачення і радіо. Кажуть що про смаки не сперечаються. Однак їх можна або акуратно виховати, або просто нав'язувати зв'язати засиллям певного культурного контенту в інформаційному просторі.

Після подій початку 2014-го росіянам почали з особливим завзяттям втовкмачувати, що Україна - це "Країна 404", якої скоро зникне не лише з карти, але й з пам'яті. У яному угарі "кримнашу" російські "діячі культури" наговорили такого, що незлобливі за своєю природою українці таки серйозно образились і витворили чорний список нев'їздних зірок естради. Завдяки героїзму добровольців та волонтерів у 2014 році вдалося утримати країну та зупинити російську агресію. Гаряча війна перетворилась на тліючу окопну, замість військового наступу на перший план вийшла дипломатія. І вісь тут Росія знову витягла на світ божий свою стару перевірену зброю - зброю культурної експансії та замирення із ліпленням "Один народ".

У цьому новому наступі на українську культуру Наташа Корольова грає роль вже не звичайного пішака, а досить "важкої фігури", що має тараном зробити пролом для нової експансії. Все, що треба, у неї для цього є: щодо Криму вона не виступала, має високу впізнаваність, українське коріння та навіть може сказати кілька слів українською. А головне, цей концерт матиме символічне значення: українці радо вітають члена партії "Єдина Росія" у головному концертному залі країни! Значить, таки один народ, отже, цих нерозумних хохлів таки треба рятувати від фашизму та силоміць нав'язувати язуваної української мови. І ще один момент: кожен, хто придбає квиток на концерт Наташі Корольової, опосередковано профінансує діяльність партії "Єдина Росія", а значить - Кремля і особисто Путіна. Чи можливо таке уявити в країні, що за три роки війни втратила понад 10 тисяч своїх громадян? Виявляється, можливо все.

До виступу залишається два місяці. Беруть сумніви, що за цей час наш парламент або суд спроможеться на якесь рішення щодо партійних функціонерів ворожої держави. Відповідно, залишається лише один інструмент - публічного тиску та остракізму фігурантів цієї скандальної історії.