G-Museum в Городку. Як колишній райцентр втер носа Києву

Для музею в Городку побудували окрему будівлю загальною площею 1300 кв. м. Це майже унікальний випадок в сучасній Україні — більшість музеїв в країні розташовані в спорудах, зведених зовсім не для них. Наприклад, будівлю Національного музею історії України будували для художньої школи, а під Музей історії Києва віддали торговельно-офісний центр.

Оновлений "Городок-музей" навіть у Києві виглядав би дуже сучасно, а для глибинки така будівля — фантастика. При цьому музей обладнаний за останнім словом світових музейних технологій, і хоча він на 100% державний, все створено за меценатські гроші.

Трохи історії

Місцевий краєзнавчий музей народився в 1969 році. Спершу його колекція виглядала як хаотична добірка старожитностей і "етнографії", зібрана співробітниками будинку культури. Колекційного ринку тоді ще не було, а в глибинці антикваріат матеріальної цінності не мав. Жителі "за спасибі" масово приносили до осередку райцентрівської культури знайдені на городах і полях археологічні артефакти, а також монети, фотографії, свідчення Другої світової, предмети народного побуту.

Як і більшість райцентрівських і сільських музеїв, що з'являлися у ті роки, мов гриби після дощу, Городоцький створювався виключно на ентузіазмі і у вільний від основної роботи час. Під музей виділили дві кімнати в місцевому будинку культури.

У 1971-му колекція отримала статус "Народного музею". Попри відсутність штатних співробітників, фонди музею активно збільшувалися. Зокрема, з'явилася власна художня галерея з робіт місцевих художників і відомих майстрів пензля. Наприклад, Тетяна Яблонська подарувала кілька малюнків до своєї знаменитої картини "Хліб".

У 1993-му музей отримав власне приміщення. Першим директором і єдиним штатним співробітником став краєзнавець Іван Лаха. У 2002 році музей отримав статус державного. І того ж року Нонна Пащенко передала музею колекцію старожитностей, яку вона збирала протягом півстоліття.

Перший меценат

Нонна Миколаївна Пащенко походила з шанованої у Городку сім'ї. Її дід, німець Мельхерт, був засновником і власником ливарно-механічного заводу, що випускав сільськогосподарські знаряддя і пристосування, а також художнє лиття. Невбивані "мельхертовські" січкарні успішно служать навколишнім селянам і сьогодні. Завод пропрацював до кінця минулого століття і став жертвою приватизації.

Доля Нонни Пащенко склалася традиційно для людей з "неправильним" походженням: в кінці сорокових їй пригадали і діда-буржуя, і німецьке коріння, і відсутність особливої любові до комуністів і товариша Сталіна особисто. З концтабору вона звільнилася тільки після смерті Отця народів. Свій табірний номер Нонна Миколаївна сховала всередині ковдри (виносити таке за межі табору суворо заборонялося) і зберігала як головну реліквію до останніх днів життя.

Втім, життя на волі для неї мало чим відрізнялось від гулагівського — нормальна робота людині з таким "послужним списком" не світила. Вона влаштувалася завідуючою господарським складом районної лікарні — він знаходився в похмурому підвалі і мало чим відрізнявся від тюремної камери. Обстановка доповнювалася смородом від складу автомобільних покришок і хлорного вапна. Там вона і "відсиділа" до самої пенсії.

Пащенко захопилася краєзнавством і обійшла чи не весь район, збираючи на оранці стародавні артефакти. На щастя, реліквії минулого в 1960-і ще не були розбиті важкими плугами, які щойно увійшли в ужиток. Нонна Миколаївна "контролювала" всі земляні роботи — екскаваторників в місті було небагато, а пляшка самогону творила дива.

Особливо щедрими на знахідки стали сімдесяті, коли на полях господарювали меліоратори. При будівництві однієї з меліоративних траншей прямо з-під ковша їй вдалося висмикнути цілий похоронний комплекс, що належить до "черняхівської" культури (II-IV ст н.е.) — вазу і кілька великих мисок. В одній з них були перепалені кістки, кілька бронзових фібул і сині скляні намистини.

Сьогодні колекцію Нонни Пащенко можна побачити в Городок-музеї. Вона прекрасно знала, що її колекція коштує кілька тисяч доларів, але все ж вирішила залишити знахідки місту.

Другий меценат

Найзнаменитіший житель Городка — професор Сергій Виноградський. Разом з Пастером, Мечниковим і Кохом він став одним з батьків-засновником мікробіології як окремої науки. Прославився Сергій Миколайович відкриттям явища хемосинтезу і азотфіксуючих бактерій. Нобелівським лауреатом вчений не став виключно через те, що своє фундаментальне відкриття зробив за кілька років до заснування найпрестижнішої премії світу. Попри грандіозні заслуги перед наукою, при комуністах про Виноградського згадувати не любили — він був не тільки "білоемігрантом", а й полум'яним антикомуністом. У своїх антибільшовицьких памфлетах він громив комуністичну ідеологію і радянську дійсність не стільки гострим словом, скільки скрупульозним науковим аналізом. Останнє комуністів дратувало найбільше.

У 2012-му в Городку за ініціативою і на кошти уродженця Городоччини, теж вченого, професора медицини Миколи Гуменюка відкрили пам'ятник знаменитому земляку. Тоді ж Микола Іванович оглянув в музеї експозицію, присвячену славетному мікробіологові. Вона виглядала досить убого, і співробітники попросили трохи грошей на вітрини. Оглянувши музей, гість зрозумів, що одними вітринами тут не обійтися.

Музей розташовувався в невеликому старовинному особняку, до якого приліпили масивну прибудову. У проекті припустились ряду помилок, та й будівельники явно схалтурили. На крутому схилі і "слизьких" лесових ґрунтах громадина "поїхала", стіни вкрилися тріщинами, потік дах.

Тоді Микола Гуменюк вирішив за свій рахунок повністю оновити музей.

"Для мене цей проект насамперед — данина поваги знаменитому землякові, якого я щиро вважаю своїм учителем, — заявив Микола Гуменюк "ДС". — Виноградський в своїх щоденниках неодноразово писав, що мріє перетворити Городок на багате і процвітаюче місто, і робив чимало кроків для здійснення цього плану. На жаль, всьому завадив прихід до влади більшовиків. Створення музею — це часткове втілення мрії Сергія Миколайовича".

Спершу йшлося просто про капітальний ремонт з елементами реконструкції, але, як виявилося, зносити довелося практично все. Від попередньої будівлі в новий музей "перекочували" тільки дві невеликі цокольні кімнати старого особняка.

Вперше проект нового музею представили жителям Городка восени 2014 року, будівництво почали в квітні 2016- го. До 2018-го були завершені роботи із зведення самої споруди. Потім велися внутрішні роботи, розроблялася концепція експозиції (наукова, методологічна і дизайнерська).

До оформлення експозиційної частини музею залучили відому на всю Україну Майстерню музейних проектів Олександра Антонця, — одну з кращих в цій галузі. Дизайнери виконали ескізний дизайн-проект експозиції, технічний дизайн-проект і розробку експозиційних комплексів, структуру побудови експозиції — в хронологічному порядку, починаючи від глибин палеонтології (викопні рештки від Силурійського періоду і до часів мамонтів) і закінчуючи початком ХХ ст. Майстерня також розробила індивідуальне експозиційне обладнання та задіяла сучасні музейні аудіо/відео-технології.

Примітно, що в музеї звели до мінімуму традиційні фотографії, картинки і схеми — все це можна побачити на інтерактивних екранах. Тепер, щоб внести зміни, доповнення або оновлення, не потрібно демонтувати вітрини або переробляти стенди — досить оновити файли на комп'ютері.

Відкриття музею

Через карантинні заходи урочиста передача музею від будівельників і авторів представникам територіальної громади пройшла без особливої помпи.

"Цей унікальний музей для нашого міста, — не тільки привід для гордості, а й велика відповідальність, — сказала кореспонденту "ДС" міський голова Неоніла Андрійчук. — Подібні заклади в Україні рідко бувають хоча б просто самоокупними. Але ми прекрасно розуміємо, що не всі вимірюється грошима і є речі, на яких не варто економити. Народ без минулого не має майбутнього. Крім того, ми розраховуємо перетворити музей на одну з точок кристалізації в програмі розвитку нашого Городка. Структура музею дозволяє йому стати одним з головних центрів культурного, освітнього і наукового життя не тільки міста, а й, як мінімум, області. Ми також плануємо активно розвивати туризм — на Городоччини є що показати і на що подивитися. Музею тут відводиться не остання роль. Так що витрати на його утримання повернуться якщо не прямо, то опосередковано".

Міська влада вже зайнялась розширенням і поповненням експозиції. "Найближчими тижнями у нас почнуться масштабні археологічні дослідження, — розповіла Неоніла Андрейчук. — Головне завдання археологів — поставити крапку в питанні часу виникнення Городка. Копати будуть на території, де раніше стояв замок і, як з'ясувалося недавно, ще й розташовувалося городище княжої доби. Сьогодні вже можна говорити про початок XIII століття, але не виключено, що городище, яке стало "зародком" Городка, більш давнє. Сподіваємося, що археологи не тільки розкриють таємниці минулого, а й істотно поповнять музейну експозицію".

"У таких випадках зазвичай радіють, але я відчуваю легкий смуток, — розповів "ДС" дизайнер Олександр Антонець. — Це був дивовижний і дуже цікавий проект. Такої масштабної роботи з такою кількістю нових і експериментальних підходів у мене ще не було. Та й за кількістю реалізованих задумів він для нас унікальний. Сподіваюся, відвідувачі гідно оцінять нашу роботу"

Оновлений Городок-музей (G-Museum), як і більшість історико-краєзнавчих музеїв, розповідає про минуле. Але Городок-музей ще й про день сьогоднішній і майбутнє. Так, при музейному комплексі вже близько двох років активно розвиваються три соціальні проекти — G-club, G-school і G-hab. Їх мета — розвиток творчої молоді міста, консолідація тих, хто цікавиться особистістю і працями Сергія Виноградського, створення умов для розвитку стартапів (зокрема, при музеї є добре оснащена лабораторія).