Скріпи, романтика і козаки. Є фентезі в Україні
У Києві презентували черговий роман у жанрі фентезі — "Сар-мати" Ірен Витуш. "ДС" поспілкувалася з автором, прочитала книгу і спробувала розібратися, що взагалі відбувається з цим жанром в Україні.
Прибульці, Бог і скріпи
Автор книги Ірен Витуш, полька за національністю, в коментарі "ДС" розповіла, що хотіла покласти в основу свого роману ідею примирення слов'янських народів, особливо жителів України та Польщі. Тому в книзі фігурують нащадки Олександра Македонського і найгарніший сарматки, в наш час живуть саме в Польщі та Україні. Жанр фентезі був обраний просто як спосіб донести в тому числі політичні ідеї через казковий сюжет. З творчістю свого співвітчизника Анджея Сапковського ("Сага про Відьмака") Витуш, приміром, не знайома, зате її надихають брати Стругацькі. Останні, втім, фентезі не писали, але це єдині автори, названі Ірен у розмові з "ДС".
Сама по собі книга "Сар-мати" — роман на 170 сторінок великим шрифтом і з картинками. Ілюстрації, до речі, дуже навіть нічого. Сюжет крутиться навколо майбутньої війни одних прибульців з іншими. Перші — стародавня цивілізація савроматів-напівбогів зростанням 2,5 м — намагаються врятувати людство від других — Раси чужинців. Мета останніх — змінити атмосферу Землі і зробити планету придатною для життя власної цивілізації, що знищить людство. При цьому велика війна починається не з Лондона чи Нью-Йорка, а з Майдану в Києві та Криму.
Крім цієї епічної зав'язки, автор також обіцяє показати, як важлива роль жінки в історії — в романі жіночих персонажів досить. Послухавши на презентації про сарматках, рубивших ворогів своїми косами, сподіваєшся на цікавих і яскравих героїнь. І навіть згадка традиції, що ці самі обрізали коси перед весіллям (таким чином позначаючи перехід у новий статус заміжньої — традиція збереглася, наприклад, у гуцулів), наштовхує на думку про використання в тексті цікавих історичних фактів.
Але не тут-то було. Продираючись крізь не дуже добре виписаний сюжет (збентежили цитати з промови Пан Гі Муна і якихось історичних документів на півсторінки, пафосні пасажі і затягнуті роздуми автора про природу світу), раптом натикаєшся на самі що ні на є скріпи. "Любов і сім'я — добровільна неволя в ім'я продовження роду, — священний обов'язок жінки". Роман, за словами Витуш, розрахований на молоде покоління. Те саме, яке розкуповує квитки на чемпіонат з комп'ютерних ігор і відловлює покемонів по місту. І те саме, яке, незважаючи на стать, воює на Донбасі, возить туди медикаменти та їжу, поступово стирає гендерні стереотипи. Одна справа, якщо б так подавалося думка героїв, що живуть в епоху Олександра Македонського, але думка подається як непорушна істина від автора.
Далі виявляється, що стародавні сармати принесли людям віру в Ісуса, Бога та сімейні цінності, а нехороші чужинці — поширення "содомії, наркоманії, алкоголізму та інших морально-етичних проблем, що ведуть до виродження людського вигляду". Під содомией, очевидно, малася на увазі гомосексуальність, так вдало поставлена в один ряд з наркоманією. Це прийом, при якому геїв порівнюють з педофілами і зоофілами. Прийом вульгарний і заїжджений, але все ще вживається направо і наліво.
Питання, навіщо нести тему традиційних сімейних цінностей через роман-фентезі про прибульців, залишається риторичним. Дочитываем книгу, отримуємо незакриту кінцівку з початком війни і обіцянку наступних частин трилогії.
Що в книзі сподобалося: заявка на пригоди, героїзацію, фантастику в рамках сучасної української літератури. Похвальна спроба створити український міф, де космічна фантастика межує з фентезі. Тим більше з ідеєю об'єднаної боротьби народів зі злом на тлі кілька спрощених паралелей з поточною ситуацією в Україні.
Що не сподобалося: скріпи зі всіх сторін (содомиты, сексуальні збоченці), аж одна не найвдаліша жарт про орієнтації, меседжі про роль жінки як добровільної рабині, затягнуті і не надто цікаві діалоги, нединамічний сюжет. Збентежив надлишок слів з великої літери для підвищення градуса пафосу і відверте загравання з темою жертв Майдану. Наприклад, автор стверджує, що передбачила багато подій в Україні в 2012 р.
Чого не вистачає (можливо, це врахують при випуску другої та третьої частин): гумору, динаміки сюжету, якісних діалогів, логічно побудованого світу. Теологічні теми, раз вже вони підняті, нехай навіть із сімейними цінностями, також можна обіграти вдаліше, поставивши перед читачами неоднозначні питання, на які він може поміркувати, закривши книгу. Це, до речі, зробили в недавно вийшов серіалі "Молодий Тато", одночасно піднявши питання гріха і любові до Бога і зумівши масово залучити молодь сучасною музикою, Татом-модником і дуже продуманими розмовами, які можна розібрати на цитати.
Замість підсумку: Сапковського знову не сталося, продовжуємо чекати. Можливо, авторові не вистачило якихось першоджерел того ж жанру, можливо, бажання донести "духовні істини перемогло не самий поганий сюжет.
Відьмак? Ось-ось з'явиться
Перша асоціація з українським фентезі — це класика кшталт "Лісової пісні" Лесі Українки і "Тіней забутих предків" Михайла Коцюбинського. Там обігруються українські міфи, об'єднуються казкові сюжети і ідея перемоги добра над злом, світла над темрявою.
А от далі з зразками українського фентезі складніше. Генрі Лайон Олді — харків'яни, які пишуть у тому числі фентезі, за рівнем можуть змагатися з багатьма світовими авторами. Їм часто закидають відсутність українського колориту та міфології в романах, хоча написаний у співавторстві з Марією та Сергієм Дяченко роман "Рубіж" цілком відповідає запитом на український міф. Дяченки — одні з найвідоміших українських авторів в жанрі фентезі.
Однак доультовой казкової саги, в якій були б зібрані і українські, і всесвітні міфи, поки немає, Хоча кожну сьому книгу сучасні автори пишуть саме в жанрі фентезі.
Редактор українського журналу "Світ фентезі" Інна Ковалишена розповіла "ДС", кого з сучасних авторів все ж варто почитати. Вона радить ознайомитися з творчістю Володимира Аренева, який пише філософські книги для підлітків. З авторів-жінок згадала Оршулю Фариняк, чий дебютний цикл поки в процесі: "Пише цікаво, але є типові помилки початківця і мало дівчат-героїнь. Зате дівчата живі і цікаві, а створений нею світ — живий, багатогранний, не шаблонних ельфів скомпонований". У списку Ковалишеной також Наталія Дев'ятко і Людмила Астахова (в Україні твори останньої не видавалися). Крім того, знавці жанру хвалять Артура Закордонця, який переміг на конкурсі "Коронація слова-2016". Про свою перемогу автор дізнався після того, як буквально виліз з танка — Закордонець був бійцем АТО. Також Інна радить звернути увагу на "Літописи Семисвіття" Наталії Савчук — про світ, в якому панує матріархат. Причому в основу цього світу лягла українська міфологія.
Найвідомішим українським автором фентезі Ковалишена називає Дару Корній. "Дару пише поетично, в дусі українського романтизму і навіть іноді сентименталізму, змішуючи любовні лінії з магією", — каже Інна. Її перша книжка — "Гонихмарник", історія кохання людської дівчата до істоти, яка вміє керувати погодою, — у 2010 р. була номінована на "Коронації слова". Також критики відзначають роман Тараса Завітайло "Зброя вогню". У цій книзі про часи козаків ви зустрінетеся з упирями, вовкулаками та іншими міфічними істотами.
Ковалишена впевнена, що український Відьмак обов'язково трапиться, причому найближчим часом, тому що на якісне героїчне фентезі є попит. Правда, український Відьмак буде разюче відрізнятися від польського побратима. "Він буде іншим, зовсім іншим. Тому що Відьмак — плоть від плоті польських дев'яностих, а Геральт — типовий польський інтелігент дев'яностих. Ми не такі, як поляки, у нас інші часи і інший досвід", — вважає Інна Ковалишена.
Задумуючи сагу "Володар кілець", Толкієн ставив за мету створити британську міфологію. То ж спробував (і досить вдало) повторити в Польщі Сапковський. Слабенько в цьому сенсі вийшло в Росії у Ніка Перумова — незважаючи на велику кількість написаних книг, казковий базис він в основному копіює, так і не зумівши надати йому якийсь особливий російський колорит.
Фентезі — надзвичайно вдалий жанр для екранізації, а кіно — один з найбільш успішних методів популяризації мови, культури, традицій. І якщо одним цікаво читати фоліанти про історичні битвах, то інших куди більше привертають барвисті історії про мавках, хухах і сарматів. Фільми, зняті за українському фентезі, могли б стати прекрасною альтернативної російським картинам про попаданцах, в яких сучасні люди найчастіше незграбно і пафосно змінюють майбутнє. Війна показала, що українці з "орками", "Мордором" і ОРДЛО цілком вміють придумувати вдалі метафори. Залишилося винайти своїх героїв.
