Федерація імпотентів. Чому в Україні так і не з'явилися сильні профспілки
У жовтні, коли Верховна Рада приступає до розгляду держбюджету на наступний рік, традиційно нагадує про себе ФПУ - Федерація профспілок України. Для цього вона підібрала відповідну дату в календарі - Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів, відзначається за рішенням генеральної асамблеї ООН щорічно 17 жовтня. В Києві в цей день ФПУ провела, за її інформацією, 15-тисячну акцію протесту, за інформацією УНІАН, - тритисячний, але, втім, справа не в кількості учасників, а в їх якості. Судячи з того, як проходила акція, організовували її імпотенти - саме в профспілковому сенсі цього слова.
Дійсно, якщо дивитися на те, що відбувалося 17 жовтня в Києві очима європейського або американського профсоюзника, то виглядало це відверто шкода. За цілий рік ні ФПУ, ні вхідні в неї всеукраїнські профспілки, які охоплюють працівників виробничої сфери, не провели жодної всеукраїнського страйку з вимогами до роботодавців - найбільшим приватним компаніям і їхнім власникам-олігархам. Та й не тільки за рік, але і за багато-багато років подібних страйків не було. Здавалося б, ну хоча б мітинг-то можна провести. От же, зібралися на вулиці Володимирській в районі парку ім. Тараса Шевченка 15 тис. під профспілковими прапорами, звідти лише кілька кварталів пройти до вулиці Михайла Коцюбинського, де біля парку ім. Олеся Гончара звила гніздо Федерація роботодавців України. Саме там і саме 17 жовтня, в День боротьби за ліквідацію злиднів, - саме відповідне місце і час вимагати підвищення зарплат, погашення зарплатних боргів, скорочення вимушеної неповної зайнятості і т. п.
Але у ФПУ та її членських організацій вимагати щось від власників найбільших приватних компаній - кишка тонка. Правда, формально при підготовці акції ФПУ заявила, що її вимоги висунуті до Верховної Ради, уряду та роботодавцям. Проте 17 жовтня вона про роботодавців геть забула і повела колону протестувальників трудящих" по маршруту, уводящему подалі від офісів Федерації роботодавців України і веде до будівель Кабінету Міністрів і Верховної Ради на вулиці Михайла Грушевського. Ну, постояла ця юрба під Кабміном з гаслами типу "Європейськими цінами - європейські зарплати". Тільки зарплати від цього не підвищаться, тому що Кабмін не платить зарплати працівникам приватних компаній, а роботодавці.
У Західній Європі, яка після Другої світової війни лежала в руїнах, високі зарплати виникли не раптом і не завдяки мітингів в урядових кварталах, а були видавлені у роботодавців шляхом багаторічної страйкової боротьби. Для цього профспілки накопичували страйкові фонди і того ж спонсорували лівоцентристські партії, які, прийшовши до влади, зі свого боку тиснули на роботодавців і посилювали права профспілок. Роботодавці опиралися, як могли (і не тільки законними методами), проводили локаути (масові звільнення), наймали штрейкбрехерів, але врешті-решт йшли на поступки і підвищували зарплати. При цьому роботодавці ще і мстили, як могли. Автоматизація та роботизація виробництв, виведення виробничих потужностей у країни з дешевою робочою силою - все це заходи у відповідь на страйковий тиск профспілок. До речі, наслідком цих заходів стало і суттєве скорочення чисельності профспілок у країнах з високими зарплатами.
Звичайно, тут можна було б заперечити, що у працівників бюджетної сфери роботодавець - це держава, тому вони зі своїми вимогами прийшли за правильною адресою - під Кабмін. Та й вимога про підвищення мінімальної зарплати - це вимога до парламенту та уряду, а не до приватним роботодавцям. Все це правильно, суперечці немає, але якщо говорити про результати, то подібні акції будуть залишатися акціями імпотентів, поки вони не супроводжуються ще більш сильним тиском на найбільших приватних роботодавців.
У самому справі, щоб у державному бюджеті знайшлися гроші на підвищення зарплат бюджетникам, необхідно, щоб збільшились надходження від податку на доходи фізичних осіб і від ПДВ, а це неможливо (якщо не збільшувати ставки податків) без зростання зарплат у приватному секторі економіки і відповідного зростання купівельної спроможності населення. Темпи підвищення мінімалки знову ж повинні відповідати темпам зростання зарплат у приватному секторі. І якщо ФПУ висунула вимогу підняти мінімальну зарплату з нинішніх 3723 грн до 7700 грн (замість 4173 грн, закладених в проект держбюджету-2019), то паралельно вона мала б домагатися від роботодавців підвищення середньої зарплати на підприємствах хоча б до удвічі більш високого рівня, тобто до 15 400 грн. Інакше вийде загальна зрівнялівка, коли комірник або прибиральниця отримують майже стільки ж, скільки висококваліфікований працівник.
Причому ФПУ повинна б не просто висувати вимоги до Федерації роботодавців і мітингувати, а загрожувати загальним страйком - і готувати її, оскільки очевидно, що з першого разу з доброї волі подібні вимоги не будуть виконані. Готувати страйк - значить офіційно вступати в трудовий конфлікт, збирати страйковий фонд, проводити агітацію в трудових колективах і т. п. Саме цим зараз займалася б ФПУ, якби справді була федерацією профспілок, а не імпотентів.
Можна назвати багато причин, чому ФПУ така, яка вона є. Але головних, базових причин, по суті, дві. Перша - внутрішня. ФПУ, як і її регіональні структури і більшість галузевих членських організацій, веде родовід з радянських часів. Як тоді, так і зараз робота профкомів на підприємствах найчастіше зводиться до імітації реальної профспілкової діяльності. Друга причина - в рядових членів профспілок, тобто в тих самих "мільйонів трудящих": їх подібні профспілки влаштовують.
Запитай будь-якого члена профспілки, навіщо йому ця організація, і з імовірністю під 100% почуєш: ну як же, а новорічні подарунки, а путівки, лікарняні і все таке? Переважна більшість членів профспілок не мають поняття про те, що оплата лікарняних, здешевлення путівок і т. п. забезпечуються не з профспілкових коштів, а з коштів системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Що ж стосується новорічних подарунків, то достатньо порівняти вартість цього пакета цукерок з сумою виплачених профспілкову касу профспілкові внески (1% від зарплати кожний місяць, тобто 12% місячної зарплати за рік), щоб зрозуміти, що левова частка профспілкових внесків йде на утримання профспілкового апарату без будь-якої користі для рядових членів.
Звичайно, такі профспілки цілком влаштовують роботодавців, оскільки допомагають, коли потрібно, випустити пару або ж направити невдоволення робітників на уряд. Саме тому профспілкові акції зазвичай проводяться під стінами Кабміну, міністерств, облдержадміністрацій, але не під офісами компаній-роботодавців. Правда, крім старих профспілок, спадкоємців "школи комунізму", є й незалежні, з'явилися ще в 1990-є. Але їх кількість занадто мала, а сили - надто слабкі. Принаймні, за часів Януковича ні старі, ні нові профспілки не організували жодного страйку, помітною у всеукраїнському масштабі.
Після Революції гідності можна було б очікувати, що у членів профспілок теж прокинеться почуття власної гідності, і вони почнуть революцію у своїх профспілкових структурах. Але Росія відповіла на наш Майдан війною. А війна - точно не найкращий час для профспілкової активності. Наприклад, американські профспілки з моменту вступу США у Другу світову війну (після нападу Японії на Перл-Харбор) і аж до капітуляції Японії взяли на себе і дотримувалися зобов'язання утримуватися від страйків (і це при тому, що на території США бойові дії не велися).
ФПУ в цьому плані виглядає абсолютно відірваною від реальності, висунувши "від імені 5 млн членів профспілок" вимога передбачити в держбюджеті-2019 "видатки на освіту до 7% ВВП, охорону здоров'я - 5%". Неважко прикинути, що 12% ВВП - це майже половина (точніше, близько 44%) всіх витрат держбюджету, і забезпечити таке фінансування освіти і охорони здоров'я можна тільки за рахунок різкого скорочення витрат на сектор безпеки і оборони (5% ВВП у проекті держбюджету-2019). Тому ніякі "мільйони трудящих" не вийдуть домагатися виконання цього нібито "свого" вимоги.
Можна зрозуміти бажання ФПУ набити собі ціну перед прийдешніми виборами. Їй дуже хочеться обзавестися політичними партнерами серйозніше, ніж нинішній "представник у парламенті" народний депутат Сергій Каплін. Створена ним Партія простих людей, перейменована потім в Соціал-демократичну партію, не має на виборах жодних шансів. До речі, наступні вибори до парламенту мають відбутися 27 жовтня, і за 10 днів до них, 17 жовтня, ФПУ знову буде проводити свою традиційну акцію. Напевно, ФПУ сподівається, що після виборів у неї з'явиться в парламенті потужне лобі. Але може виявитися так, що в новій Верховній Раді набереться критична маса депутатів, які вважають, що пора взятися за очищення й оновлення профспілкової сфери, оскільки вона виглядає дуже непристойно совковою для країни, що повертається в Європу.