Епоха великої нелюбові. Коли ми перестанемо хотіти стати європейцями
Днями видання The Guardian опублікувало топ-10 міст з найкрасивішими видами. До нього увійшли Нью-Йорк, Ханой, Верона, Гавана і Київ. "Церква Святого Андрія, пофарбована в пастельні тони, яка знаходиться на вершині крутого пагорба, в центрі історичного київського району Поділ, — приклад прекрасної барокової архітектури. Але що дійсно відрізняє це місце від багатьох інших, так це його оглядовий майданчик, куди можна увійти всього за 60 пенсів, звідки відкривається фантастичний вид на все місто. З неї можна розглядати барвисті старі будинки, бані церков і мощену вулицю, відому як Андріївський узвіз, перш ніж обернути свій погляд у бік річки і нового міста", — написала читачка сайту Шарлотта.
В останні роки Київ регулярно потрапляє в різні топи туристичного характеру. Пояснюють популярність столиці просто: тут дешево, красиво, відносно безпечно, так і добратися не проблема — нові рейси з "Борисполя" і "Жулян" відкривають чи не щотижня.
У минулому році в Київ приїхало 4,5 млн туристів, з яких майже 2 млн — іноземці. Але гості з-за кордону їдуть не тільки в столиці. Минулого року Львів першим з українських міст потрапив у топ-100 туристичних міст Європи. Тут іноземних гостей майже в півтора рази більше, ніж українських туристів. І говорити про те, що місто перенасичений приїжджими, поки не доводиться — минулого року Львів відвідали 2,2 млн туристів, тоді як схожий за розмірами Краків — близько 13 млн.
Причин, чому наш ринок туристичних послуг зростає меншими темпами, ніж західний, безліч. Це і бюрократичні зволікання, і горезвісні корупційні схеми ведення бізнесу, і уповільнений конфлікт на Донбасі (минулорічні показники відвідуваності зіпсувало, наприклад, введення в країні військового положення).
Втім, є ще момент психологічного характеру. Ми самі свою країну не любимо. "Як тільки перетинаю кордон України, як у мене псується настрій", "Ось у Європі все чистенько, а у нас грязюка", "За кордоном всі такі доброзичливі, а у нас прям дивитись гидко" і взагалі, "Ось там — ух як! А у нас — жах-жах". Стогони про те, який же прекрасний світ відкривається за державним кордоном, затьмарює те, чим ми можемо пишатися. Виходить, що всі ми такі нещасні сирітки, що живуть в обшарпаних халупах, які тільки за кордоном можуть побачити, як насправді живуть "білі люди". Комплекс неповноцінності, який з повсюдним поширенням інтернету і появою можливості подорожувати багато і дешево повинен був почати сходити нанівець, почав цвісти пишним цвітом.
Ми постійно кажемо, що хочемо до Європи. Але ми-то вже в ній — як мінімум географічно. А що стосується Європи в голові, так помилуйте — вся ця сама Європа дуже різна і, як кажуть, туризм з еміграцією плутати не варто. Європейці не смітять на вулицях? У Берліні кинути папірець на вулиці не ознака невихованості, а свідоцтво розкутості. "Чистота — ознака тоталітаризму", — кажуть у німецькій столиці. А в Неаполі сміття — чи не головна визначна пам'ятка. Прогулюючись по вуличках старого міста, можна знайти під ногами що завгодно — від порожніх пляшок і коробка для піци до викинутих пилососів і колісних дисків. На розі вулиці, на якій ми знімали квартиру, мирно валялася пара шкарпеток. Протягом тижня я ходила по цій вуличці, і шкарпетки все так само залишалися частиною міського пейзажу — ніхто і не думав прибрати з вулиць сміття.
Ми тут всі похмурі, а європейці — усміхнені душки? Поїдьте в якусь німецьку або іспанську глибинку і зайдіть в барчик "для своїх". Несхвальних поглядів буде більше ніж достатньо. А у французькій селі на вас взагалі можуть дивитися, як на розумово неповносправну, якщо ви не говорите по-французьки. Втім, навіть якщо і говорите, мало хто втримається від спокуси дорікнути вас в неправильному вимові. Між тим самі європейці, які приїжджають в Україну, зазвичай якраз українською гостинністю і захоплюються.
По європейських містах можна спокійно розгулювати, а у нас боже збав — гаманець з телефоном відіжмуть? Ризик розлучитися з документами, грошима та іншими цінними речами в українському автобусі такий же, як у німецькій або польській. Елементарні правила безпеки ніде зайвими не будуть — ні в Україні, ні в будь-якій іншій країні світу. Історій про те, як наші туристи залишалися за кордоном без речей і грошей, а місцеві поліцейські просто розводили руками, безліч.
Жителі тієї самої Європи обітованої так само, як українці, скаржаться на низькі зарплати, високі податки, безробіття, не вирішене "квартирне питання", брак дитсадків, зростання цент, засилля приїжджих. Цей список можна продовжувати і продовжувати. Але при цьому вони зазвичай пишаються собою і своєю країною. Ми ж тільки починаємо цьому вчитися. Вчитися цінувати себе, поважати інших, жити по закону, поважати права людини, вимагати від влади виконання своїх обіцянок — словом, сповідувати все те, що і іменується європейськими цінностями. Адже Європа не десь там за кордоном, і європейцями вже давно пора б стати насправді, а не просто з року в рік "заявляти про наміри".
