Експонат з радіацією. Навіщо ЮНЕСКО робити з Чорнобиля музей

Таблички вздовж траси, на яких написана назва населеного пункту кількість людей, які тут жили. А за ними - трава в людський зріст і дерева, що ростуть прямо крізь безхазяйні будинку. І гнітюче відчуття в повітрі. Немов прийшов в будинок щойно померлої людини і боїшся недоречним словом або жестом зачепити дзвінку тишу. Зона відчуження - величезний пам'ятник мирного атому, що став причиною найбільшої техногенної катастрофи ХХ ст.

Ось тільки за 30 років ніхто так і не спромігся перетворити Зону в музей. До неї відносяться як до чогось ганебного, небезпечним, а тому і непотрібного. Величезний шматок території, що перетворився на кладовище сіл і полігон для доморощених сталкерів. Лише в цьому році, напередодні 32-ї річниці трагедії, Український національний комітет Міжнародної ради з пам'ятників і визначних місць на засіданні у день 31-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС номінував Чорнобильську зону в список культурних і природних об'єктів світового значення ЮНЕСКО.

Номінувати Чорнобильську зону передбачалося відразу за двома критеріями - і культурний, і як природний феномен. У першому випадку цінними свідоцтва найбільшою в історії мирного атома аварії та ліквідації її наслідків. Наприклад, в список ЮНЕСКО може увійти новий конфайнмент, який у нас називають саркофагом або аркою, спорожніле місто Прип'ять, радіолокаційна станція для системи раннього виявлення пусків міжконтинентальних балістичних ракет "Дуга".
Крім того, експерти нарешті привселюдно заявили про те, що Чорнобильська зона цінна як природне явище. Адже всупереч всім прогнозам життя в Зоні дійсно б'є ключем.

У цієї пропозиції відразу знайшлися противники. Мовляв, Чорнобиль потрібно робити пам'ятником корупції і брехні - там вже все розпиляли, зрубали, розікрали. Всі 30 з хвостиком років події в Зоні для нас - привід поскаржитися. Україна ходила по світу з простягнутою рукою і просила допомогти хоч якось мінімізувати наслідки аварії: спершу надіти на вибухнув реактор-саркофаг, пізніше вкрити його під величезним конфайнментом - найбільшим пересувним об'єктом на планеті. Арка, спорудження якої розпочалося у 2012-му, обійшлася майже в 1,5 млрд євро, а участь у її будівництві взяли близько 40 країн.

На церемонії відкриття конфайнменту в листопаді 2016-го президент Петро Порошенко зазначив: "Ніхто не міг подумати, що Чорнобиль - не найбільша біда, яка випала Україні. Ми будуємо конфайнмент в умовах війни, агресії РФ". Безперечно, обидва ці явища - трагедія, яка ще довгі роки буде ятрити душу українців. Але з кожної трагедії роблять висновки. А які висновки Україна зробила?

Навіть через 30 років Зона відчуження так і не перетворилася в територію, ресурси якої можна конвертувати не тільки в траурні промови і привід для збору коштів. Нажилися на Зоні хіба що мародери, порозтягували добро, залишене місцевими жителями, так товариші, якось "непомітно" распилившие на металобрухт все, що можна було вкрасти з зони, і подобравшиеся вже і до об'єкта "Дуга". Досі замість того, щоб обернути трагедію на благо, використовувати ресурси, що виникли після катастрофи, держава продовжує гратися в паперові проекти і підписувати нескінченні декларації про наміри.

Чорнобильська зона могла б стати світовим центром з вивчення впливу радіації на навколишнє середовище, на будматеріали, живу природу. Всі ці 30 років вчені могли б спостерігати за тим, як веде себе бетон, що піддався опроміненню, і як змінюється організм тварин, які пасуться на забруднених землях - позитив від відсутності людини на цих територіях значно перевищив негатив від радіаційного та хімічного забруднення.

Але біосферний заповідник на цих землях заробив лише рік тому, а наукових центрів, лабораторій і дослідницьких проектів немає і понині. Хоча пропозиції щодо створення таких центрів від іноземних партнерів були - Чорнобильська зона стала величезною лабораторії під відкритим небом, а мирний атом трудиться над виробництвом електроенергії у багатьох країнах світу. Яким після Чорнобиля теж страшно. Тим часом вчені кажуть, що тут можуть знаходитися значні запаси водню, який сьогодні називають "паливом майбутнього". І мріють, що Зона перетвориться на місце відродження інноваційної енергетики.

Досі на папері залишаються і проекти з будівництва сонячних електростанцій на вільних територіях зони, Так і з туризмом так собі - багато хто воліє проникати сюди нелегально, хоч за це й загрожують штрафи.

Але ж ось він - описаний тисячами фантастів світ після ядерної катастрофи прямо в центрі Європи. Пашіла всіма фарбами природа, серед якої причаївся невидимий оку небезпека: радіація розкидана по Зоні плямами, крок в сторону - і можна заробити величезну дозу.

І наукові лабораторії, і сонячні електростанції, і туризм - це гроші. Ті самі, яких Україні завжди не вистачає. Але ситуація з Зоною схожа з іншого нашою бідою: в Україні найбільш багаті чорноземи, а картоплю з Єгипту возимо.