Дві Роксолани. Допоможе українська наложниця турецького кіно
Вже цієї осені українські телеглядачі зможуть побачити продовження історії кохання Роксолани і султана Сулеймана - на екрани вийде новий турецький серіал "Величне століття. Нова правителька". І хоч історики запевняють, що вимислу в серіалі більше, ніж правди, телесага завоювала серця мільйонів телеглядачів у більш ніж 50 країнах світу. Туреччина перетворилася в вагомого гравця на кіноринку.
Турецькі "брати Люм'єр"?
"У нас найглибша кінематографічна культура в світі, і нам потрібно перенести її на міжнародну арену", - це слова турецького кінорежисера і продюсера Османа Сынава. Про те, наскільки ця культура глибока, можна сперечатися, а ось те, що Туреччина була одним з піонерів кінематографа, - безсумнівно. Перші кінотеатри відкрилися в Туреччині ще в 90-х роках позаминулого століття. Щоправда, довгі роки залишалося кіно розвагою для вищих верств суспільства - лише в 1960-е ходити в кіно дозволили всім туркам.
Між тим знімати кіно в Туреччині почали ще при Османської імперії: помічник братів Люм'єр Олександр Промио в 1896-му зняв в Стамбулі кілька кинохроник. До 1916-го в Туреччині зняли кілька документальних картин, після чого почали з'являтися ігрові фільми, в тому числі комедії. Активним розвитком турецький кінематограф зобов'язаний місцевим "братам Люм'єр" - Кемаля і Шакіру Седен. У 1919 році вони заснували компанію з прокату іноземних фільмів, а після вирішили вкластися у виробництво турецьких кінострічок. На початку 1920-х кіностудія "Кемаль-фільм" випускала по одному фільму в рік. Довгий час її головним режисером був Мухсін Ертугрул, встиг попрацювати в Європі і СРСР, зокрема, на Одеській кінофабриці. Там він зняв стрічку "Спартак" за сценарієм українського поета-футуриста Гео Шкурупія. Саме Ертугрул став автором цілого ряду знакових для Туреччини картин, у тому числі першою кольоровою кінострічки.
Після створення Турецької Республіки кіно цілком очікувано перетворилося в інструмент пропаганди. "Кіно - це таке відкриття, яке з часом вплине на світову цивілізацію більше, ніж винахід пороху і електрики", - свідчили цитати Мустафи Кемаль-Ататюрка, що красуються на кіноафішах. Між тим кіностудій в країні було небагато, в рік знімалося всього кілька картин. Прорив стався у 1950-х: у 1952-му було випущено 47 фільмів, більше, ніж за всі роки до цього разом узяті. А в 1953-му на екрани вийшов фільм жахів "Дракула в Стамбулі" Тургута Демирага, і понині залишається хітом.
У цей же час була заснована кіностудія "Ешичлам" ("Зелена сосна"), з якою пов'язують золотий вік турецького кіно. У 1971-му Туреччина увійшла в трійку найбільших виробників кіно - за рік у країні випустили 301 стрічку. В більшості своїй це були бойовики і сентиментальні мелодрами, сюжет яких запозичили із західних фільмів. А ось на Заході про турецьке кіно знали небагато. Хоча саме "Корольок - пташка співоча" став одним з перших іноземних телесеріалів, які підкорили серця радянських глядачів.
Але країна пережила кілька військових переворотів, і кіногалузь впала в немилість. Закривалися кінотеатри, фільми піддавалися жорсткій цензурі. В 1981-м "Золоту пальмову гілку" отримав фільм "Дорога" Їлмаза Гюнея. Більше третини свого життя Гюней провів у еміграції та засланнях, а зйомками "Дороги" про турецьких укладених він керував з тюремних катівень. Картина, на думку турецьких властей, пропагує марксизм і екстремізм, була заборонена до показу.
Новий вік
Сьогодні турецький уряд декларує прихильність європейським цінностям, турки їздять по світу, спілкуються з представниками інших культур. Все це знаходить відображення і в сучасному кіно. Так, наприклад, вперше у фільмах з'явилася тема розлучення, яка раніше вважалася ганебною. У 2005-му сімейна драма "Душевна рана" Явуза Тургула стала претендентом на премію "Оскар" як кращий фільм іноземною мовою. У 2014 р. фільм Нурі Більге Джейлана "Зимова сплячка" став володарем "Золотої пальмової гілки" 67-го Каннського кінофестивалю. Але справжню популярність за кордоном поки що не здобули художні картини, а турецькі серіали.
Самі турки обожнюють серіали - через трансляцію чергової серії навіть переносять футбольні матчі або державні заходи. Але в останні роки турецької сериаломанией заразилися мільйони глядачів по всьому світу - сьогодні телемило з Туреччини продають у більш ніж 90 країн. Туреччина стала другим за величиною експортером телесеріалів після США. У кіностудій амбітні плани - до 2023-го заробити на телесеріалах більш $1 млрд.
У списку серіалів з найбільшими бюджетами - "Величне століття", "Заборонена любов" (показ в Україні стартує буквально на днях), "Тисяча і одна ніч" і "Долина вовків". Останній, розповідає про темній життя мафії, популярний вже більше 15 років.
"Величне століття" став, мабуть, однією з найкращих візитних карток країни, спрацювали не тільки на кінематографічному, але і на туристичному ринку. Перший сезон серіалу вийшов на екрани в січні 2011 р. Третій сезон українські глядачі побачать на телеекранах цієї осені. В центрі серіалу - історія кохання султана Сулеймана і Роксолани, що розгортається на тлі династичних пристрастей. Спеціально для зйомок було відбудовано безліч декорацій, зшиті сотні костюмів і виготовлені тисячі прикрас - копії кілець та інших коштовностей" з серіалу запустили в масове виробництво і їх продовжують змітати з прилавків.
Після виходу на екрани серіал неодноразово критикували ісламісти - мовляв, картина порочить честь султана. Реджеп Ердоган, який був тоді прем'єр-міністром, заявив, що творці "Чудового століття" намагаються показати молоді історію Туреччини не в кращому світлі. Втім, різати курку, яка несе золоті яйця, ніхто не наважився, і серіал про кохання турецького правителя і української дівчини донині залишається одним з найпопулярніших в країні. І продовжує завойовувати іноземні ринки, попутно закликаючи туристів своїми очима побачити, де ж розгорталася одна з найвідоміших романтичних історій Османської імперії.
Історія Хюррем по-нашому
Серіал "Роксолана", в основу якого лягла та ж історія, що і в "Величному столітті", вийшов на екрани в 1997-м. Режисер Борис Небієридзе знімав "Роксолану" за мотивами однойменної повісті Осипа Назарука. Зйомки тривали з 1996-го по 2003-й - за цей час виконавиця головної ролі Ольга Сумська встигла народити другу дочку.
Серіал складається з трьох сезонів, всього 50 серій. Знімали картину в павільйонах "Укртелефільму" на Київщині та в Криму, зйомки в Стамбулі були занадто дорогими, по-цьому в столиці Туреччини знімальна група працювала мало.
Останню частину - "Володарку імперій" - зняли ще в 2003-му, але на українські екрани вона потрапила в 2006-му, якраз до 500-річчя з дня народження Насті Лісовської, яку в Україні вважають Роксоланою. Примітно, що до того моменту, як відбулася українська прем'єра, стрічку вже подивилися в Росії - спочатку третій сезон знімали російською. Після показу в 2006-м "Володарки імперій" на Першому національному український дубляж кудись пропав - сьогодні він вважається втраченим.
Перше українське телемило "Роксолана" було дуже популярним і у глядачів, і у кінокритиків. Перші обговорювали перипетії сюжету і еротичні сцени, другі активно критикували творців картини за дешеві декорації, технічні ляпи і відверті провали в сюжеті. Мовляв, добре, звичайно, що у нас є український телесеріал, але любити відверту халтуру тільки за те, що вона зроблена в Україні, не можна. Втім, народної любові кінокритика не завадила - після виходу першої частини на батьківщині Роксолани у селі Рогатин на Івано-Франківщині встановили чотириметровий пам'ятник Насті Лісовської. При створенні образу використовували фотокартку Ольги Сумської.
До речі, про ім'я. Турки стверджують, що достовірних джерел про життя Роксолани до того, як вона потрапила до гарему Сулеймана, немає, тому в "Величному столітті" головну героїню звати Олександра, як у польських джерелах.
