Дорожче м'яса. Як Сталін вирішив на Закарпатті вирощувати чай

"Чай не горілка, багато не вип'єш", - одна з улюблених жартів застільних дотепників. Який сенс тільки в ній не знаходили - від ознак надмірного захоплення "оковитої" до свідоцтва про недостатній чаелюбии. Між тим вона народилася всього лише як констатація однаковою дорожнечу цих напоїв. У 1902-му в закладах громадського харчування склянку міцного чаю з 1 золотника (4,26 г) заварки з трьома шматками цукру коштував стільки ж, скільки 100 мл казенної горілки - 5 копійок. За ту ж ціну можна було купити півкіло яловичини.

Сьогодні повсякденне життя без чаю уявити складно. Хоча і не у всіх країнах його люблять однаково. Так, якщо середній українець споживає 500-600 г чаю на рік, то у Великобританії цей показник становить 4,5 кг на душу населення. Щорічно людство випиває близько 700 млрд склянок чаю.

Україна при цьому віддає перевагу цейлонскому, що постачається із Шрі-Ланки.

Чай&людство

Вплив, надану чаєм на технічне, економічне і політичний розвиток світу, складно переоцінити. Китаю, наприклад, він приніс чи не більше слави та грошей, ніж легендарний шовк. Будучи батьківщиною чайного куща (ботанічна назва рослини Camellia sinensis, камелія китайська), Піднебесна до початку XIX століття була єдиним постачальником чаю на світовий ринок.

Європа, куди чай почали завозити спочатку португальці (1516 р.), потім голландці (1610 р) і, нарешті, англійці (після 1664 р.), теж виграла. Висока прибутковість торгівлі рідкісним товаром на тлі неухильно зростаючого попиту стала каталізатором розвитку флоту. Для прискорення доставки цінного і ніжного вантажу держави, які здійснюють морську торгівлю, стали створювати спеціальні швидкохідні судна - чайні кліпери.

Особливо у витягу чайного доходу досягла Англія. Після того як у 1711 р. Британська Ост-Індська компанія заснувала в місті Гуньчжоу (тоді Кантон) перше постійне торговельне представництво, і в 1750-1760 рр. довела щорічний вивіз китайського чаю до майже до 7 тис. т, вона фактично зайняла монопольне становище на чайному ринку.

Чай сприяв спочатку економічної, а потім і політичного становлення Індії і Шрі-Ланки, Індонезії, В'єтнаму, а також деяких країн Африки і Південної Америки.
Зіграв він певну роль і в долі США. У 1767-му уряд Англії прийняв закон, згідно з яким Британська Ост-Індська компанія була названа єдино легальним імпортером чаю, мають ексклюзивне право на його закупівлю і подальший продаж по їй же встановленою ціною. Королівству при цьому належало 25% доходів. Голландські, португальські та інші торгові компанії, що мають власні зв'язки з Китаєм, отримували статус контрабандистів.

Це рішення так обурило американців, які налагодили постійні поставки чаю через Голландську Ост-Індську компанію, що стало каталізатором серйозних суспільних процесів. 16 грудня 1773 р. 342 ящики дорогоцінного вантажу англійських чайних кліперів, які прибули в Бостон, були відправлені у воду. Ця акція, яка послужила прологом до американської революції і визвольної війни, що закінчилася прийняттям Декларації незалежності 4 липня 1776 р., отримала назву "Бостонське чаювання". А попередня "чаювання" дата 15 грудня 2005 р. стала всесвітнім днем чаю.

Камелії Закарпаття

В Україні теж є чайна плантація - на Червоній Гірці біля закарпатського Мукачева.
Чай оселився тут у 1949-му, в пору здійснення за наказом Йосипа Сталіна перших масштабних проектів, покликаних забезпечити повну незалежність Радянського Союзу від будь-яких зовнішніх ринків. Тоді закарпатським під ботанікам центральним керівництвом майбутнього академіка АН СРСР Віктора Сочавы було поставлено в обов'язок приживити в області абсолютно невластиві їй рослини субтропіків - евкаліпти, цитрусові і камелію китайську. Експеримент в більшості своїй провалився, хоча саджанці прижилися і навіть почали давати непоганий урожай. Кажуть, генералісимус схвалив смак чаю. Але після смерті вождя в 1953-му інтерес до цього почину згас, чаеводство в Закарпатті було визнано нерентабельним.

Сьогодні збереглися чайні кущі повністю акліматизувалися, пристосувавшись переживати закарпатські зими. Місцеве населення активно обриває кущі, продаючи листя туристам. Крім того, чай викопують, хоча чайні дерева після пересадки не виживають.

Генетичний матеріал зимостійких сортів мукачівського чаю безцінний. Але сьогодні про місцевої пам'ятки хвилюються лише деякі ентузіасти. Завдяки їх зусиллям з закарпатського сировини в 2016-му була виготовлена крихітна експериментальна партія чаю, спрямована на дегустацію досвідченим західним фахівцям. Вердикт останніх свідчив, що чай має перспективний потенціал. Хто знає, може через пару років українці зможуть пити вітчизняний чай.